Запрошуємо вас на чергову передачу з циклу «Польська мова без кордонів».
Часом це починається досить прозаїчно. Наприклад, вам сподобалося звучання польської мови, або познайомилися з поляком чи полькою, чи, скажімо, з професійних міркувань вирішили оселитися в Польщі, чи, може, Польща стала вашим домом, бо надала вам прихисток і допомогу. Кожен з цих факторів може вплинути на рішення іноземця про те, щоб почати вивчення польської мови.
А про це ми порозмовляємо сьогодні з фахівцем доктором Пьотром Каяком, мовознавцем і глоттодидактичним культурологом, віце-директором Центру польської мови і культури для іноземців Polonicum.
Чи, можливо, з огляду на те, що ви маєте багаторічний досвід викладання польської мови як іноземної, вам вдалося скласти власний список найважливіших мотивів, котрі найчастіше спонукають іноземців до вивчення польської мови? Не враховуючи, безперечно, можливого польського походження:
- Загалом, ми би могли згадати три головні речі. Перша – це почуття, про що ви згадали. Трапляється, що люди просто розпочинають партнерські, супружні відносини з поляками або польками. Другою річчю була би праця. До цієї категорії ми би могли зарахувати економічні причини, через котрі люди переміщаються по світі у пошуку ліпшого життя. А третьою річчю було би хоббі. Багато хто цікавиться Польщею через те, що щось цікавого, приємного або файного вони в ній відкрили. А таким чином вони пов’язують своє життя із польськістю.
Мотивація здається надзвичайно важливою у будь-якому навчанні. Але якщо йдеться про іноземну мову, то вона мусить мати особливе значення. Припускаю, що на початку вона винятково сильна, але згодом дещо слабшає, проте часом і цілковито зникає. Чи в такій ситуації вчитель може якось цьому зарадити? Та, зрештою, яким, на вашу думку, мусить бути добрий вчитель польської мови?
- Це вчитель покірний, це вчитель, що любить вчитися, це вчитель, котрий пам’ятає, що людина не народжується добрим вчителем, а здобуває свої вміння і знання, викладаючи, у дидактичній ситуації, у глоттодидактичному процесі, весь час зберігаючи контакт зі слухачами та із повагою відповідаючи на їхні потреби.
Чи він має бути суворим, вимогливим?
- Це залежить від того, хто вчиться. Бо є люди, що потребують, суворого, твердого вчителя, який стоїть над душею і весь час нагадує, аби щось зробити, не здаватися. А є люди, що потребують більш делікатних методів впливу на те, що треба зробити.
Чи часто він повинен це знання перевіряти?
- Так. Але він теж повинен давати багато можливостей своєму студенту чи студентці, аби показати себе в життєвих ситуаціях. Адже домашнє завдання – це одне, проте ідеальною ситуацією є така, коли людина, що вивчає польську мову як іноземну, перебуває у Польщі. Тоді вона занурена у польськість і має можливість щось купити на базарі, або навіть поспілкуватися з касиркою в магазині, або ж, замовляючи каву, зауважити, що існують слова, яких на занятті не проходили, бо не було коли, не було часу, або на це не дозволяла програма.
* * *
Дуже важливим фактором, через який іноземці починають вивчати польську мову, є професійні інтереси. І, наприклад, закордонним дослідникам польської історії польська мова допомагає в доступі до джерел та у їхній інтерпретації:
- Мене звати Сатоші Куяма, Кіотський університет, Японія. Я вивчаю історію шляхетської Речі Посполитої, і мене дуже цікавить її парламентаризм та демократичне коріння. Після вступу Польщі до Європейського Союзу вона вже стала природньою частиною Європи, і ми повинні розуміти історію Європи, в котрій Польща існує. Я почав вивчення історії Європи в 1979 році. Тоді з’явився рух «Солідарність». І це, власне, привернуло мій інтерес, ввело до історії Польщі.
- Мене звати Юлія Рацяк. Я працюю в Німецькому інституті польських справ у Дармштадті. Інститут був заснований у 1980 році з метою зацікавлення Польщею широких кіл німецького суспільства та формування таким чином польсько-німецьких відносин. Інститут підтримує наукову діяльність, присвячену Польщі та польсько-німецьким відносинам, а окрім цього організує різні форми політичного діалогу. Інститут організує культурно-освітні заходи на тему польського суспільства, його історії, культури, а також польсько-німецьких відносин у контексті європейської інтеграції. Наші проекти мають також науковий характер. Я вже працювала у Польщі, в архівах, наприклад, у Кракові, Варшаві і Освенцимі з метою наукових досліджень. Я вважаю, що вивчати польську мову та історію найліпше у Польщі, оскільки це створює дуже добру базу для подальших проектів і численних досліджень.
* * *
Пане докторе, від чого варто, а, можливо, потрібно розпочати вивчення польської мови?
- Передусім ми повинні знати, кого навчаємо, звідки цей хтось походить, які методи ми хочемо використати. Є ряд питань, які можемо сприйняти граматично. Це будуть питання для: іменника, прикметника, прислівника. Ці питання дозволяють нам опрацювати профіль того, хто навчається, і географію проблем. Це питання, які у нашій глоттодидактичній літературі ставив і постійно нагадував професор Владислав Мьодунка – гуру нашої дисципліни. Отож, якщо лектор або лекторка дадуть собі відповідь на це питання, то вже матиме певну мапу проблематичних і непроблематичних ситуацій, що можуть з’явитися під час праці з даною особою або даною групою.
А на практиці, чи не починаєте Ви із навчання нашої абетки ?
- Це залежить, бо є люди, котрі вже знають абетку. Якщо хтось знає будь-яку мову із латиницею, то, можна сказати, певним чином ця абетка вже вивчена. Звісно, якщо хтось походить з того простору, де використовують кирилицю, то можуть бути проблеми. Але в основному ми живемо у такому світі, в якому особи, котрі до нас приїжджають, вже знають іншу іноземну мову. А отже ми насправді розвиваємо різномовні компетенції – порівнюємо першу мову нашого слухача або нашої слухачки із іншими іноземними мовами, що з’являються у чиємусь життєвому досвіді. Тому, якщо звучить запитання про перший урок, то я люблю відповідати, що все залежить від ситуації. Але відомо, що перший урок ми присвячуємо питанням, пов’язаним із абеткою, якщо це віддалена культура, або введенню зворотів та висловів, без яких важко жити, наприклад, «добрий день», «перепрошую», «до побачення». Є такі малі елементи спілкування, які на першому уроці можна безпечно впровадити, приглядаючись до особи, яку ми навчаємо і намагаючись адаптувати програму дидактичних заходів під конкретним кутом.
Фонетика, граматика, а, можливо, орфографія? З якими основними проблемами стикається іноземець, який вивчає польську мову? А що не є для нього важким?
Усе залежить від культури та мови, що є першими, основними у випадку даної особи. Коли ми працюємо зі слов’янами, то відомо, що вони певні речі будуть набувати швидше, швидшим буде спілкування. А з іншого боку, важче буде позбутися, наприклад, інтерференцій, над ними потрібно буде попрацювати, треба буде попрацювати над наголосом, над мелодією мови…
Це те, що нам здається простішим, бо є близьким, правда? Але виявляється, що не так легко навчати таких людей…
Це залежить від потреб особи, котра хоче вивчити мову. Бо є люди, котрі зупиняться на простому спілкуванні, бо воно потрібне, наприклад, для бізнесу. Але є й такі особи, котрі хочуть позбутися будь-якого елементу, що може свідчити про іноземця. Це та відносна річ, що завжди з’являється у підході між вчителем та учнем. Натомість, власне кажучи, будь-яка культура має якісь власні проблеми і певні речі доходять до певних культур простіше. Наприклад, згадані вже слов’яни напевно легше знайдуть себе на першому етапі навчання, бо швидше розумітимуть щонайменше інструкції вчителя. Але у певний момент вони матимуть проблему із подоланням чергової стіни, якою є власне подібність слов’янських мов, що створює проблему, яка випливає із ньюансів. А, наприклад, китайці, у зв’язку із дуже віддаленою культурою та мовою, матимуть дуже багато проблем на початку, наприклад, із вимовою. Але у них буде ліпша орфографія, тому що їхня пам’ять – візуальна. І тому вони можуть ліпше запам’ятати те, як пишуться слова, речення. Полонійні діти, я знаю, що ми сьогодні розмовляємо про іноземців, але це теж добрий приклад, кажуть, що якщо вдома використовують розмовну польську мову, то вже не уміють писати.
Власне, щодо писання… Іноземці, котрі вивчають нашу мову, повинні собі ставити високі вимоги, тобто знати польську мову у трьох формах – читати, писати і говорити?
Якщо вони живуть у Польщі і планують тут оселитися, то вони мусять писати. Не тільки заявив, не тільки використовуючи інтернет-месенджери… Але іноді треба написати, наприклад, твір на державному екзамені з польської мови як іноземної. Бо ця мова знадобиться, коли людина хоче отримати постійне проживання або громадянство. Натомість кожен з нас є іншим. Ми належимо до групи, яка багато пише, тобто журналісти, викладачі. Але, наприклад, якщо хтось є водієм автобусу, то він не мусить писати таких текстів, які пишемо ми. Але якщо така особа отримав якусь анкету для заповнення, повинна буде написати заяву або скаргу, то певні елементарні «письменницькі» знання є необхідними.
Пане докторе, чи простіше вивчати польську мову як іноземну у групі, чи індивідуально? Адже, на мою думку, важливим є підхід викладача до особи, котра перебуватиме у багатокультурній групі.
Так. Це, власне кажучи, дуже важливий аспект. Багато осіб хоче працювати у групі з багатокультурних поглядів. Це теж можливість сприйняття польської як спільної мови. Можна сказати, що у такій ситуації польська стає lingua franca, не англійської, з глобальної перспективи, але польська мова у тій групі, з якою мені випало працювати, у який випало бути цим моїм слухачам. Є люди, котрі воліють працювати у групі і є ті, хто воліє працювати індивідуально. Усе залежить від характеру. Я, як вчитель, повинен адаптуватися до обох цих форм, бо моїм обов’язком є служити. А отже, якщо з’являється така потреба, що потрібно попрацювати з кимось індивідуально, то, звісно, я маю обов’язок цій особі допомогти. Звісно, що ринок теж дуже часто створює такі ситуації, адже багато вчителів працює на вільному ринку, позаяк це одна з послуг, з якої пов’язані фінанси. Особисто я дуже люблю працювати із власне багатокультурними групами. Це досвід Polonicum. Дуже рідко зустрічаються у Варшаві групи іноземців з однієї держави. Одна група – це чудові, гарні суміші культур, мов, традицій та релігій. Найбільшим задоволенням для мене є те, коли ці люди завдяки іноді ламаній, каліченій польській мові, але спілкуються, дружать і розвивають взаємини. Бо, крім мотивації, важливою складовою, що підтримує чиюсь активність у дану мову, є нескінченна пригода, емоції. Якщо польська мова об’єднається із емоціями, почуттями даної особи, то збережеться, навіть якщо дана особа виїде з Польщі навіть на 50 років, а потім буде хотіти повернутися і теж повернеться до польської мови.
А я нагадаю, що нашим гостем був доктор Пьотр Каяк, мовознавець і глоттодидактичний культуролог, віце-директор Центру польської мови і культури для іноземців Polonicum.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.
RP/Тарас Андрухович, Антон Марчинський