На зв'язу зі студією Української служби Польського радіо — габілітована докторка Гелена Красовська, професорка Інституту славістики Польської академії наук, співавторка книжки «Прояви занепаду предківщини. Польська мова на Буковині: Румунія - Україна» («Świadectwo zanikającego dziedzictwa. Mowa polska na Bukowinie: Rumunia — Ukraina»). У 2019 році ця публікація авторства Маґдалєни Покшицької, Олексія Сухомлинова і нашої співрозмовниці Гелени Красовської отримала нагороду Комітету мовознавства польської академії наук. Цьогоріч книжку номіновано на нагороду імені Єжи Ґєдройця, яку щороку призначає Університет імені Марії Кюрі-Склодовської.
Звісно, ми міцно тримаємо кулаки, щоби саме Ваша публікація перемогла з-посеред усіх номінованих. Можна сказати, що книжка є результатом дослідження Вашої малої батьківщини.
- Так, Буковина — це моя вітчизна, я там народилася, у польсько-румунській сім’ї. У нас вдома культивувалася польська традиція, релігія, батько присвячував дуже багато уваги польській культурі. Ми змалечку знали, що наш батько — поляк і ми, всі діти (нас було шестеро),— поляки, а мама — румунка. Звичайно, у нашій мові, культурі були румунські запозичення, мама нас вчила румунських пісень і віршів. Мама теж готувала всі страви, які готувалися на Буковині. Чи ці страви були румунськими? Ні, вони були буковинськими. Натомість всю культуру і католицьку релігію нам передав батько.
Книжка «Прояви занепаду предківщини. Польська мова на Буковині: Румунія - Україна» є результатом трирічного проєкту «Польська мова на Карпатській Буковині. Документація зникаючої спадщини» (2015-2018). Ви, разом зі своїми колегами, співаторами книжки, досліджували мовну культуру поляків Буковини - і з українського боку кордону, і з румунського.
Але перш ніж дізнаємося про мову поляків на Буковині, розкажіть будь-ласка, про цю громаду. Чи вона у соціальному контексті однорідна?
- Що можна сказати про поляків на Буковині? Вони дуже діляться. Більшість поляків проживає у сільських місцевостях. Однак варто зазначити, що у Чернівцях та Сучаві поляки становлять ґроно інтелігенції. І якби не було інтелігенції у цих містах, не відновилося би Польське товариство після 1990 року. Польські товариства у Чернівцях та Сучаві засновано завдяки саме польській інтелігенції. Натомість товариства діють теж у сільських місцевостях, не можна сказати, що у селах немає інтелігенції. Адже тут є і лідери, і керівники художніх колективів, вчителі польської мови. Починаючи з 1990 року, польський рух на Буковині дуже розвинувся, і це видно. Польська меншість на Буковині видає свою пресу — у Чернівцях це «Gazeta Polska Bukowiny», у Сучаві це «Polonus» і «Mały Polonus». Інші національні меншини Буковини навіть беруть приклад з поляків у розвитку руху.
Фольклорний ансамбль буковинських горян "Wianeczek" з села Нижні Петрівці (Північна Буковина)
Про яку кількісно групу етнічних поляків Буковини ми говоримо?
- Згідно зі статистичним даними України та Румунії, нині загальна кількість поляків Карпатської Буковини (тому що так ми називаємо Буковину, яку досліджуємо) становить понад 5 тисяч осіб. Це статистичні дані, які ми отримали з національного перепису в Україні з 2001 року та національного перепису в Румунії з 2011 року. Поки що нових даних немає. Додам, що в анкетах з 2001 року не можна було позначити подвійну національність. На Буковині є багато мішаних родин: польсько-українських, польсько-румунських, а в анкеті можна було вибрати тільки одну — польську, українську чи румунську. Натомість з наших досліджень випливає, що поляків на Буковині, зокрема, українській, є більше. У Чернівецькій області є цілі села, які розмовляють польською мовою, це, зокрема, Нижні Петрівці, Стара Красношора, Тереблече... У цих селах вдома люди розмовляють польським говором.
Ви згадали, що вдома поляки Буковини спілкуються польським говором. Розкажіть, будь ласка, про притаманні цій мові особливості. Наскільки вона відрізняється від літературної польської мови? І наскільки ці говори відрізняються один від одного?
- Ця мова є різноманітною, тому що по-перше, ми говоримо про польську мову Буковини як продовження польської мови Південно-Східних Кресів. Такою мовою розмовляють поляки у Чернівцях, Сторожинці, Панці, Кіцмані, Заставні. Дуже багато поселенці на Буковині кінця XVIII - початку XIX походило зі Львова, Івано-Франківська, це була інтелігенція, лікарі, чиновники. Вони зберегли свою мовою з деякими кресовими рисами. По-друге, варто відокремити говір буковинських горян, котрі проживають, зокрема, у таких селах: Новий Солонець, Плеша, Пояна Мікулі — у Південній Буковині, а також Нижні Петрівці, Стара Красношора і Тереблече — у Північній Буковині. Горяни прибули на Буковину у 1803 році й вони зберегли свій говір до сьогоднішнього дня. Їхній говір, безперечно, відрізняється від говору поляків у Чернівцях, він має особливий характер. І по-третє, важливо згадати про риси малопольського діалекту, які почуємо тільки в селі Булай неподалік Сучави. Ця говірка вже заникає. Говірки поляків у Вікшанах та Качиці теж занепадають під тиском румунської мови. Чому занепадають ці говірки? Тому що найстарше покоління поляків вмирає, змішані родини вибирають мовою сім’ї державну мову - румунську, тож у цих селах польські сім’ї вже майже не розмовляють польським говором. В умовах співжиття польського населення із чисельнішим українським населенням у Південній Україні та румунів — у Північній Румунії, розмовна польська мова Буковини набула низки фонетичних та словотвірних рис, які утворилися внаслідок контекстів з українською та румунською мовами.
Зразок говору польських горян села Плеша (Румунія) - мешканка села Плеша розповідає про те, як робити писанки:
«To jest z woskiem i to potemu trzeba tyn wosk ogrzać, aby ześciereć i sie zostawiom takie koliorowe. To to jest w dwóch kraskach, jedna jest puszczuna, jest opisane jajko i puszczuna do zielonej kraski i potemu jest zaszmarowane woskiem to zielione i puszczune do czerwonej. Tak, tak. A to jest w jednym, to jest jajko z kaczki. I tutaj Pani napisała?
Tak, to jeszcze woskiem napisane i też zamazane, i puszczune do [farby innego koloru].
(Plesza, kobieta, ur. 1949)»
Наша співрозмовниця з Казимиром та Ольгою Красовськими, село Панка (Північна Буковина)
Зразок говору поляків із села Панка (Україна) — пан Казимир Красовський розповідає про колядування. Казимир Красовський народився у 1931 році, два роки йому довелося вчитися у румунській школі, потім — рік у польській школі, а потім, вже у Радянському Союзі, вчився в українській школі.
«Da ja znam, no tam uczyli polskie koliendy, posiewali na Nowy Rok iszły. Pierszy raz szli do nauczycielki, do diriektora szli posiewať i mówili:
Sorcova vesela, să trăiti, să-nfloriţi,
ca un măr, ca un păr, ca un fir de trandafir,
tare ca piatra, iute ca săgeata,
tare ca fierul, iute ca oţelul.
La anul şi la mulţi ani!
A co to znaczy?
„Sorcova” – siju… Nu ja ne możu, na polskim to trudno perewod zrobić taki. ‘Szoby buły zdrowi jak’ – „ca un măr” – ‘jak odno jabłoko’. „Că un păr” – ‘jako odna hruszka, hrusza’. „Ca un măr, ca un păr, ca un fir” – ‘jak żeliezo, stal, szoby taki mocny były, jak stal’.
„Ca un măr, ca un păr, ca un fir de trandafir, tare… tare ca piatra, iute ca săgeata”. „Tare ca piatra” – ‘mocny jak kamyń’. A „iute ca” – a taki, jak to mówić… „iute, iute, iute ca săgeata”… nu, ‘jak błyskawka’ […].
„Tare ca fierul, iute ca oţelul”. „Tare ca fierul” – ‘mocna jak żeliazo, i lutyj jak ocyt, ocyt’. Nu takie to było do składu, ja ne możu to wszystko tak perewodiť. No i szo… „La anul şi la mulţi ani” – ‘szob dużo liat’, ‘ten rok i daľszy nastupny jeszcze liata’.
Pan też chodził z tymi chłopakami, z kolegami Rumunami?
Chodził, wszystkie my byli jednaki tam, szo tutaj żyli w wioski to.
A na Boże Narodzenie też kolędowaliście?
Kolindowali, kolindowali. Po polsku, gdzie byli Poliacy, przychodzili to pszynicy, owios i si| ejały, i kidajem ziarna na ziemlju, i mówim:
Nowe lata nastali, na stoliczku siadali,
nowe lata roczyste, arganie granie,
aniołowie śpiewali: szczeńścia, zdrowia,
harnego Roku!
To po polsku tak i było. No to w głowie jeszcze jest, a ot szob teraz co robim, zapominam już, już nie możem, zabuwajem, ja już nie możem wspomnieć, co robiłem w niedzieliu, miesionc temu nazad».
Ми вже згадували, що Ваша публікація «Прояви занепаду предківщини. Польська мова на Буковині: Румунія — Україна» є результатом трирічного проєкту «Польська мова на Карпатській Буковині. Документація зникаючої спадщини» (2015-2018). Це остільки новаторський проєкт, що він представив систематизовану інформацію про мовну ситуацію поляків на всій території Буковини.
- Так, це новаторська робота. До цього часу дослідження велися в окремих селах, в окремих групах та різними методами. Завдяки цьому проєкту, який був профінансований Міністерством науки та освіти Польщі, нам вдалося відвідати усі села та міста Буковини, де живуть поляки, зібрати матеріал, порозмовляти з представниками польської національної меншини. Ми теж були в таких селах, де поляки проживають, вони мають польську ідентичність, але вже не спілкуються польською мовою — у таких випадках зібраний матеріал був задокументований українською або румунською мовами.
Чи таких сіл і таких польських родин, де збереглася ідентичність, але вже не збереглася мова, - багато?
- Багато. Це Нова Жадова, Стара Жадова, Мілієво... Це, наприклад, Буденець над Черемошем, де проживали колись польські вірмени. У Сторожинці чи Панці теж є поляки, котрі не розмовляють польською мовою, але ідентифікуються як поляки через католицьку релігію. Наші співрозмовники часто говорили, що вони - поляки, тому що ходять до польського костелу, вони теж моляться польською мовою. Натомість зверну увагу, що на сьогоднішній день у Сторожинці, Панці чи навіть у Чернівцях літургія проводиться українською мовою, дуже рідко коли можна почути службу польською мовою. Тому польська мова, якою користуються сім’ї, що не спілкуються на щодень польською, використовується тільки у сфері приватної молитви.
Весілля у Старій Гуті (Україна) 1975 рік
Ви згадали про буковинських поляків, котрі — хоча самоідентифікуються як поляки - не розмовляють польською мовою. Постає запитання, чи мова є основним фактором втрати (або ж навпаки — збереження) національної ідентичності?
- У книзі «Прояви занепаду предківщини. Польська мова на Буковині» ми проаналізували причини втрати і збереження культурної спадщини. Тут, звичайно, особливу увагу ми звертаємо на мову. Що нам дали наші дослідження? Ми проаналізували польську мову з поділом на мову, яка є продовженням мови Південно-Східних Кресів, на окремий говір буковинських горян, а також на говірку села Булай. Ми звертаємо увагу, що родина є тим ядром, де передається культура даної меншини. У наших дослідженнях дуже чітко видно, коли онуки розмовляють з бабусею мовою державною, а коли — польським говором, в яких ситуаціях відбувається перехід з одної мови на іншу. Наприклад, коли йдеться про комп’ютер, сучасну техніку, то таких слів у лексичних засобах говірок просто немає, і люди змушені переходити на державну мову — румунську або українську. Крім цього, у зв’язку із занепадом давніх професій, таких як ткацтво, випалювання вугілля, зникає цілий прошарок слів, пов’язаних з цими професіями. Крім цього, якщо в селі проживає більшість поляків, то вони, природно, спілкуються польським говором, натомість якщо це — меншість, то польська мова не використовується, вона втрачає на своїй вживаності. Варто теж звернути увагу на інший фактор — це мішані родини. У таких сім’ях вибирають мову, якою буде розмовляти дитина, і часто це — мова державна. Батьки часто це пояснюють так: дитині буде простіше вчитися в школі, їй теж буде легше у спілкуванні з однолітками. Ще один фактор — релігія. Якщо дівчина виходить заміж й переходить на релігію свого чоловіка, скажімо, якщо вона була католичкою, а входить до української родини і переходить на православ’я, то, безперечно, що в цій сім’ї домашньою мовою буде українська.
Укладання копиці сіна, фотографія пані Еви Корабльов
Як виглядає навчання польської мови у селах, в яких живуть поляки? Чи у місцевих школах діють окремі класи з вивченням польської мови, чи це так звані суботні школи, коли польська мова, історія та культура викладаються у вільний від навчання день?
- У Чернівецькій області у школі в Старій Красношорі діти вивчають польську мову як мову національної меншини, натомість в інших селах польську мову викладають у рамках факультативних занять або курсів. У Румунії теж діяють школи для національних меншин, де польську мову діти вивчають як мову національної меншини. Багато залежить від кількості учнів, які хочуть вивчати польську мову. Наприклад, якщо в селі, як у Панці, тільки 10% мешканців — це поляки, то польська мова, відповідно, вивчається факультативно.
Як молоде покоління буковинських поляків ставиться до польського говору, до своєї мовної спадщини?
- Своєю книжкою ми хотіли звернути увагу молодому поколінню поляків наскільки цінною є їхня мовна спадщина - коли їхні батьки, дідусі розмовляють польським говором, і що це є дуже важливо для збереження їхньої культурної спадщини. Пам'ятаю, нас якось запросили в ліцей у Ґурагуморі (Румунія), де ми представляли наш проєкт і наші дослідження. Під час виступу ми цитували співрозмовницю із села Плеша, що вона казала: «na polu sapą sapię swoją kukurydzę», ми звернули увагу, що це дуже цікаво. А також ми навели приклад, що в Плеші буковинські горяни називають капелюх «klobuk». Вивилося, що у цьому класі були учениці з села Плеша. Після презентації дівчата до нас підійшли і зізналися, що завдяки нам вони по-іншому подивилися на свій говір, бо досі їм здавалося, що це якась застаріла мова, мова бабусь. Дівчата теж поскаржилися, що через цей їхній говір з них діти в школі сміялися. Але після нашої зустрічі почало змінюватися ставлення до польського говору і румунських дітей, і польських. А по-друге, діти з польських сімей почали добачати у цій своїй родинній мові цінність.
Весілля Еви Корабльов, 1948 рік
Чи проєкт дослідження польської національної меншини на Буковині буде продовжуватися?
- Ми готуємо до друку другий том цієї книги, оскільки ми зібрали дуже багато матеріалу. У першому томі ми багато уваги присвятили святкуванню — тут знайдете чимало прикладів говірок з таких тематичних сфер - Різдво, Новий рік, Великдень. Наші співрозмовники розповідали, як вони святкували колись, і як святкують тепер. Другий том буде присвячений обрядовості весілля, хрестин і похорону. У другому томі ми теж хочемо звернути увагу на конкретну людину і мову в її житті. Якщо у першому томі ми писали про групи людей, то в другому хочемо показати на конкретних прикладах, яку роль відіграла мова в житті людини. Адже пам’ятаймо, що до 1918 року Буковина була у складі Австро-Угорщини, від 1918 до 1944 року Буковина вся належала до Румунії, а в 1944 частина Буковини потрапила до складу Радянського Союзу. Тому і найстарші мешканці, наприклад, люди, котрі народилися у 1926 році, хоча і все життя проживали в одному селі, вчилися у школах різними мовами.
Нагадаємо, цикл «Польська мова без кордонів» реалізується у співпраці з Фондом Допомога полякам на сході і фінансується Канцелярією Голови Ради Міністрів Польської Республіки в межах допомоги Полонії та полякам за кордоном.
Усі фотографії люб'язно надані нашою співрозмовницею.
Запрошуємо послухати розмову в доданих файлах
Яна Стемпнєвич і Андрій Рибалт