Вульгаризми та лайки у сучасній мові вже давно стали звичним та невід’ємним явищем нашого повсякденного життя. Вульгарні та лайливі слова ми чуємо скрізь – на вулиці, у громадському транспорті, ресторанах, кафе, крамницях, університетах, а також в Інтернеті. За словами експертів, вульгаризми виконують різноманітні комунікативні функції. Утім раніше їх використовували доволі рідко і тільки у виняткових ситуаціях. Нині вони служать не тільки образі або висловленню негативних емоцій, але також описуванню особливостей реальності, що вважаються позитивними. Та чи є ще нині межі, табу або норми у використанні лайливих або вульгарних слів?
Йоанна Бояньчик, журналістка, яка займається темами культури та моди, вважає, що раніше ніколи явища вульгаризації мови у таких масштабах, як нині, не було. А використання нецензурних слів стало дуже поширеним «завдяки» Інтернету, який, серед іншого, нав’язав свою мову іншим засобам масової інформації:
«Виявилося, що те, що було раніше інструментом вулиці, перейшло до так званого офіційного наративу, тобто до мови політики та культури. Ми стоїмо перед безпрецедентною вульгаризацією мови. Сьогодні будь-хто може публічно висловитися, також безпрецедентно розширилися масштаби присутності людей у публічній сфері. В Інтернеті, у соціальних медіа може бути будь-хто, а отже напевно у зв’язку з цим змінилася мова. Ми говоримо „вульгаризація” мови, але чим є вульгаризація? Це сходження до людей. „Vulgata” – люд. Тобто народна мова стала нині офіційною мовою. Є цікаве суспільне явище, пов’язане із мовою та її функцією у мас-медіа. Це так званий ефект Флінна. Він показує коефіцієнт інтелекту, виміряний у 16 країнах Заходу у 20 столітті. До 1970 років тенденція була такою, що середньостатистичний коефіцієнт суспільного інтелекту збільшувався і своєї кульмінації досяг у 1977 році. А потім цей показник почав знижуватися. Соціологи пов’язують цю тенденцію до зменшення, серед іншого, з мовою. Виявилося, що Інтернет, в якому відбувається обмін думками тут і зараз, сприяє використанню теперішнього часу. Він обмежує мову, думки не спроможні до проекції ані минулого, ані майбутнього, все узагальнюється, словниковий запас є дуже малим, не згадуючи вже про орфографію, зникнення великих літер, випадання розділових знаків. Все це є сильним ударом по витонченості висловлювання».
Та чи можна вважати, що наша офіційна мова є «дзеркалом» духовного та культурного становища, у якому ми опинилися? На думку журналіста, публіциста, сценариста та сатирика Маріуша Цєсьліка, це, передусім, проблема, що пов’язана із великими цивілізаційними змінами, які ми нині переживаємо:
«Мова ці зміни відображає. Інтернет став провісником цієї революції. Існують різні види засобів масової інформації, і вони вимагають певного типу спілкування і сприйняття. Ви інакше вбираєте інформацію з Інтернету, інакше з радіо та ще інакше з телебачення, яке сьогодні перестає бути найважливішим і стає другорядним мас-медіа. Найважливішим стає Інтернет, який є швидким, демократичним, але через це теж порівняно у своїй сукупності примітивним. Завжди були примітивні люди, але вони не завжди мали право голосу. А сьогодні вони його мають. Інтернет, з одного боку, спростив мову, а з іншого, її загострив. У зв’язку з цим збільшувалася тенденція до вульгаризмів».
Також Маріуш Цєсьлік вважає, що за процес вульгаризації мови відповідає не тільки Інтернет, позаяк це значно глибша проблема:
«Перш за все, ми бачимо, як у Польщі повністю змінюється роль еліт, роль релігії, повністю змінюється і те, як ми думаємо про культуру та національну ідентичність, а також про те, що відбувається щодня на наших очах. Вибух Інтернету посилив ці негативні тенденції. Але я дуже не хочу, аби ми на це постійно нарікали або зупинялися на цьому. Хочу це прояснити. Цей процес примітивізації та вульгаризації мови постійно наростав. Так було й колись. Однак тоді вульгаризми виконували емоційні функції за принципом винятків. Сьогодні вульгаризми втратили функцію підкреслення важливих емоцій. Широке розповсюдження вульгаризмів у мові відбувалося від 1990 років. Однією з причин став „потік” народної культури, у якій, як відомо, люди мають менший словниковий запас, а тому вони охочіше використовують „міцніші” слова, аби наголосити на важливих емоціях або справах. По-друге, це вплив іноземної культури, наприклад, так званої англо-саксонської поп-культури, зокрема, у голлівудському кіно або гіп-гопі, музиці, що сьогодні домінує серед покоління від 15 років до понад 30 років. Вульгаризми у ній є чимось очевидним і, власне кажучи, неможливо без них уявити собі цієї музики. Наприклад стендап-комедії – це також дуже вульгарна форма та жанр. Це ми бачимо також у польському стендапі, польському гіп-гопі та польському кіно. Польське кіно, так би мовити, „стало хамським”. Найбільш яскравим прикладом є творчість Патрика Веґи, який дуже вдало перекладає це примітивне „ziomal” на мову кіно. Особисто я люблю вульгаризми у відповідний момент та коли їх відповідно використано в літературі. Натомість мене обурює зловживання ними та використання їх публічно. Водночас я вважаю, що ми перебуваємо у перехідному періоді. Певні мовні табу та принципи доцільності, що зникли, за декілька років, після суспільних перетворень, повернуться».
Із Маріушем Цєсьліком не погоджується Йоанна Бояньчик, котра вважає, що нині відбувається дуже широка та глибока ерозія мови. Водночас публіцистка вважає, що зв’язок або різниця між культурним табу та якістю мови, тобто тим, що розмовне і що «високе», є суто суб’єктивною:
«Кожен оцінює сам, що для нього табу, сам окреслює межі, за які не вийде і таким чином сам проходить класифікацію у певну соціальну групу. Мова нас визначає. Ми пізнаємо людину за тим, як вона висловлюється, спілкується. Я не вірю у саморегулювання мови, яка сама поліпшиться. Те, що нині відбувається, призвело до спрощення не тільки у письмовій чи усній мові, але й на рівні наших розмов. Зникло звертання на „пан”, „пані”», змінилися ввічливі форми. На це вплинув теж Інтернет. Зникають часи, відтінки. Ерозія мови є дуже широкою і глибокою».
У свою чергу, у нещодавньому інтерв’ю виданню «Rzeczpospolita» полоніст з Карпатського державного університету у Кросні професор Казімєж Сікора каже, що нині відбувається «бруталізація польського суспільного життя», яка проявляється у вульгаризації мови. На його думку, мову нині «вплутали» на службу ідеологічним суперечкам. Професор вважає, що нині відбувається неймовірна експансія вульгарності та загального хамства у різних просторах спілкування і, на жаль, за його словами, на це є дедалі більше згоди.
Але чому ми взагалі лаємося та використовуємо ненормативну лексику у нашому повсякденному житті? Для багатьох – це прояв правдивості, щирості, наявності влади, – говорить, у свою чергу, професорка Івона Буркацька з Інституту польської мови Варшавського університету. Вона зауважує, що вульгаризми були у нашому житті й раніше, але зазвичай вони обмежувалися до певного типу контактів, їх використовували у вузькому колі, вдома, серед друзів і вони не виходили «назовні». Дехто вважає, що невикористання вульгаризмів є «зменшенням» наших мовних можливостей, адже це теж певний словниковий запас, і якщо ми не називаємо емоції безпосередньо, то це означає, що ми придушуємо їх у собі. Однак все ж слід зважати на використання вульгаризмів у нашій мові, – додає Івона Буркацька.
«Треба не забувати, що запас вульгаризмів є досить невеликим. Якщо ми будемо використовувати їх із великою охотою та бажанням у різних ситуаціях, то з часом вони втрачають свої характерні особливості. Йдеться про певний процес „девульгаризації”. Наприклад, прикметник, що нині часто використовують – „zaje…” – втрачає „вульгарність”, принаймні у молодшому та середньому поколінні. Можна сказати, що часте використання вульгаризмів призводить до зменшення цього ресурсу, бо це дуже старі вислови, що функціонують вже віддавна, що закладені для використання у ситуаціях сильних емоцій або в певних колах. Адже значною мірою використання вульгаризмів було пов’язане із оточенням, у якому особа функціонувала і спілкувалася. Ще одна важлива річ – це зважання на співрозмовника, його очікування, почуття естетики. Слід обмежувати вульгаризми, позаяк вони можуть когось образити, поставити когось у незручне становище. Ми повинні пам’ятати про добро інших людей».
Івона Буркацька каже, що особиста культура нині вже не є розпізнавальним знаком соціального статусу. Нині, за її словами, значно знизився так званий поріг порядності, що стосується мови і багатьох інших сфер нашого життя. Що цікаво, за словами професорки, використання вульгаризмів залежить теж від комунікативної моделі: ми дедалі більше цінуємо емоції та самовираження і все менше – здатність до оволодіння собою, внутрішній спокій, можливість стримувати себе. Івона Буркацька додає, що це пов’язано, серед іншого, теж з американською культурою, у якій цінується емоційність висловлювання, індивідуалізм, бажання виділитися з-поміж інших, що також відображається у мові.
PR2/Тарас Андрухович