Радіо за весь час існування зазнало серйозної еволюції і навіть радикальної трансформації. Шлях до першої передачі Польського радіо так само був довгим і непростим. Йому передували роки експериментів і проб. У цьому випуску ми дізнаємося більше про перші ефіри у Варшаві Польського радіотехнічного товариства. А допоможе нам у цьому вже відомий дослідник польської та світової радіофонії Кшиштоф Саґан, який працює звукорежисером на нашому мовнику.
Перші регулярні радіостанції повстали в Європі ще на самому початку 1920-х років. У Польщі цей процес, з огляду на історично зумовлені суспільно-політичні обставини, відбувався осібно. Крім того, до кінця 1923 року в країні радіофонія підпорядковувалася лише військовим потребам. І лише на початку червня 1924 року набув чинності новий закон Асоціації польських радіоінженерів, який став основою для початку надання радіо цивільним. Першими, хто скористався цими моливостями, було Польське радіотехнічне товариство у Варшаві. Організація займалася розробкою та виготовленням радіотехнічної апаратури, зокрема, радіопередавальних та радіоприймальних станцій, електронних ламп, радіоприймачів. Уже в жовтні 1924 року відбулася перша пробна трансляція.
«Один бік питання — це надання радіоефіру, а інший — його споживання. В ті часи було не так як зараз, що в кожному домі є радіоприймач, і не один. Більше того, тоді цей пристрій було дуже нелегко купити, та й вартість його була досить високою. Чи не 6 середніх зарплат. В зв'язку з цим, дехто намагався реконструювати приймачі самотужки на підставі якихось знайдених креслень чи надрукованих в пресі схем. Також тоді діяли так звані радіоклуби, куди могли приходити вечорами кілька десятків осіб і слухати радіопередачі. Інколи вони були більш вдалими, інколи — менш, і було чутно тільки шуми і свисти. Відомо, що в 1924 такі клуби, зокрема, у Львові, Кракові та багатьох інших містах існували. Хоча ефіру польською мовою тоді ще не було, можна було слухати програми з Німеччини чи з Великої Британії, бо там вже надавали трансляції.
На межі січня-лютого, а точніше 1 лютого 1925 року на постійній основі вже була запущена пробна станція Польського радіотехнічного товариства. Якби ми зазирнули до газети того часу, то стало б зрозуміло, що проби радіотрансляцій тривали вже якийсь час, і 1 лютого є тим днем, коли їх офіційно розпочали», — розповідає Кшиштоф Саґан.
Цей ефір почався зі слів директора радіостанції Романа Руднєвського: «Привіт! Привіт, це пробна радіостанція Польського радіотехнічного товариства. Хвилі — 385 метрів». Звичайно, що записати цю промову, яка відбулася наживо, для архіву в той час було технічно неможливо. Натомість, за деякий час потому Роман Руднєвський відтворив цю фразу для історії, але вже перед мікрофоном Польського радіо. Отож, 1 лютого 1925 року було розпочато щоденну трансляцію радіопрограм у Варшаві. Перша передача здійснювалася зі студії на вулиці ім. Людвіка Нарбутта, 29, що не так далеко від нинішнього приміщення Польського радіо. На момент початку роботи цієї станції у Варшаві було лише кілька десятків радіопередплатників, у 1926 році, коли вже діяло Польське радіо, їх було понад 30 тисяч.
«Перші ефіри надавалися щодня, але тільки одну годину. Оскільки в ті часи ще не можна було записувати матеріали завчасно і пускати їх із режисерського пульту, як сьогодні, варіантів наповнення програм було всього два. Або ці записи відтворювалися на мікрофон з грамофонних платівок, або артисти особисто приїздили і виступали перед мікрофоном наживо. Перед будинком на вулиці Нарбутта були встановлені кількаметрові вежі, між якими була натягнута антена. І вона забезпечувала передачу ефіру на найпростіші приймачі в Варшаві та найближчих околицях, але за хорошої погоди і наявності більш потужних приймачів інколи польська станція могла бути почутою також і за кордоном. Наприклад, в перші ж дні надання ефіру редакція отримала лист від німецького слухача, який питав, що то була за станція зі словами "Привіт! Привіт…". Бо саме так тоді починалися програми цієї пробної польської станції», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Протягом цих шістдесяти хвилин, що тривали перші ефіри, можна було почути виступи тодішніх зірок театру та естради, які, до слова, не отримували за це гонорарів, — лише відшкодування проїзду, оскільки на той момент до вулиці Нарбутта ще не було прокладено громадських транспортних комунікацій. Згодом в ефірі можна було слухати лекції, а пізніше до програм долучилися метеорологічні повідомлення та новини Польського телеграфного агентства. Згодом трансляції збільшувалися до двох годин на добу, а пізніше і до чотирьох.
«Якщо йдеться про саму передачу, то виглядала вона зовсім інакше, аніж зараз. Є така приказка, що тиша на радіо шкодить йому, і це найгірше, що взагалі може статися. Натомість, коли читаємо стенограму деяких програм з 1925 року, то "тиша" з'являється в них постійно. В студії спочатку був розміщений тільки один мікрофон, тож або ведучий і гості щоразу мінялися місцями перед виступом, чи переставляли сам мікрофон, якщо це було потрібно, тож в ці моменти наставали довгі хвилини тиші. Пізніше мікрофонів було вже два, а згодом і дві студії. З однієї ведучий заповідав артистів, а з іншої транслювали їхній виступ. Якщо поглянути на фотографії тогочасного мікрофона, то видно, що це така велика і важка конструкція, яку було обтягнуто тканиною. Всередині корпусу, який нагадує польську літеру "у", й було прикріплено великий мікрофон, схожий на ілюмінатор. Він був дуже чутливий на усілякі рухи, тому потребував делікатного обходження. І коли перед ним виступав великий музичний колектив з гучною музикою, то за кілька днів той мікрофон починав недомагати, скрипіти, потріскувати, і шипіти», — розповів Кшиштоф Саґан.
Студія знаходилася у приміщенні площею 80 квадратних метрів. Для хорошої звукоізоляції підлога була встелена килимами, а стіни, стеля та вікна були оббиті щільним сукном, щоб не було жодної пласкої поверхні, від якої міг би відбиватися звук. Тож можна припустити, що в приміщенні цьому було дуже душно. Окрім мікрофону, в кімнаті було фортепіано, бо ж нагадаю, що всі виступи відбувалися наживо, та грамофон для відтворення деяких звуків. Першою спікеркою, тобто ведучою, була Галіна Вільчинська.
«3-го травня, тобто у річницю ухвалення конституції 3 травня, у день державного свята, на радіо був організований спеціальний концерт з артистами першої величини. Його можна було слухати на вулицях міста, оскільки фірми, які займалися продажем радіоприймачів, у своїх вітринах встановили гучномовці так, аби перехожі могли слухати ті виступи. Додаткові динаміки були встановлені в Саксонському саду, біля цукерень, тобто можна було випити кави і при нагоді послухати концерт. На Площі Трьох хрестів у Варшаві, на площі Малаховського. Ну і як я вже згадував, при кожному магазині, де продавали радіоприймачі. І той концерт користувався значною популярністю. А два дні пізніше, 5 травня, в ефірі виступив Ян Кєпура, тоді ще не настільки відомий тенор. Він тільки починав свою кар'єру. Він підписав фото, на звороті якого залишив автограф для редакції: Молодий, талановитий тенор Варшавської опери, відомий за успіхом у ролі Фауста», — підсумовує Кшиштоф Саґан.
Процес підготовки і трансляція передач були доволі вартісними, тож за декілька місяців через брак коштів, періодичність програм скоротилася до 2-3 разів на тиждень, а за деякий час в ефірі настала тиша, і станція Польського радіотехнічного товариства вимушена була призупинити діяльність. Аби підтримати її діяльність, навіть почали організовувати суспільні збірки коштів, фінансово намагалися підтримати товариство і виробники радіоприймачів, оскільки наявність ефірів заохочувала споживачів купувати приймачі. Але 18 серпня 1925 року ліцензію на мовлення отримало вже Польське радіо на чолі із Зиґмунтом Хамцем. Але про це поговоримо під час наступних зустрічей.
Запрошуємо слухати аудіофайл
Христина Срібняк, Kszysztof Sagan