У попередній нашій програмі ми розповідали про відкриття та перші кроки станції Польського радіо у Вільнюсі, програмним директором якого став Вітольд Гулєвич. З цією особистістю ми і будемо знайомитися ближче сьогодні, тим паче, зовсім недавно, 26 листопада, виповнилося 127 років із дня його народження. Вітольд Гулєвич зробив величезний внесок у культурне життя Познані, Вільнюса та Варшави, а також подарував Польському радіо новий жанр — радіотеатру або ж Teatr Wyobraźni, тобто «Театр уяви», як сам називав.
Вітольд Гулєвич, який використовував також літературний псевдонім Ольвід, народився 26 листопада 1895 року в Косьцянках біля Ряшева. Він походив із відомого польського роду з патріотичними традиціями і був наймолодшим сином. Вітольд мав також трьох старших братів, серед яких художник і письменник Єжи Гулевич та полковник польської армії, один з трьох командирів Великопольського повстання Богдан Гулєвич, а також трьох сестер. З раннього дитинства мати прищепила дітям любов до поезії та музики.
Коли Вітольдові було 18, його як громадянина прусської частини Польщі призвали до лав прусської армії. Він служив у частинах зв'язку, зокрема, у телеграфному підрозділі у Познані, а у 1916 році був направлений на французький фронт і лише у 1921 році був звільнений у запас у званні капітана. Після цього він продовжив вивчати польську філологію та музикознавство у Познанському університеті. Тоді ж у 1921 році вийшла друком дебютна поетична збірка Гулєвича «Płomień w garści», що перекладається як «Полум'я в долоні».
Надзвичайно творчим періодом Вітольда Гулєвича стали 10 років життя у Вільнюсі (з 1925 по 1935 роки). Там він редагував загальнонаціональний часопис «Tygodnik Wileński», а також анґажував Юліуша Остерву перенести свій знаменитий театр «Редута» з Варшави до Вільнюса, й став його літературним керівником. У будівлі старого занедбаного Василіанського монастиря Гулєвич знайшов і відновив так звану келію Конрада, де був ув'язнений Адам Міцкєвич. У камері Гулевич почав організовувати щотижневі культурні зустрічі, які отримали назву «Літературні середи» та набули розголосу в широких колах Польщі і навіть за кордоном.
Вітольд Гулевич, як ми вже згадували, був першим програмним директором Польського радіо у Вільнюсі та автором першої польської радіоп'єси «Pogrzeb Kiejstuta», тобто «Поховання Кейстута». Загалом же першим słuchowiskom (тобто радіопостановкою) була адаптація п'єси Станіслава Виспянського «Варшав’янка», створена режисером Алоїзом Кашиним. Прем’єра відбулася наживо у річницю Листопадового повстання, 29 листопада 1925 року. Докладніше про це йшлося у третьому випуску нашої рубрики від 18 жовтня.
«Люди, які творили радіо у Польщі у ті часи, були геніальними візіонерами. Вони з перших митей побачили, що радіо є чудовим засобом для представлення п'єс і мистецтва. А для першої радіопостановки обрали твір надзвичайно важливий для кожного поляка — "Варшав’янку" Станіслава Виспянського. Як це звучало тоді, ми знаємо хіба що зі збережених описів у пресі та усних оповідей. На жаль, не збереглося ані радіоп’єси Вітольда Гулєвича "Pogrzeb Kiejstuta", адже технології запису звуку тоді ще не знали, ані просто тексту цього твору. Проте також з нечисленних інтерв'ю Гулєвича тодішній пресі знаємо, що це був віршований текст. Актори грали просто неба, над річкою Вільня, шум якої чули слухачі радіотрансляції. Це було дуже новаторські в той час. Головним осердям п’єси було слово. А слово, звичайно, було і залишається найголовнішим елементом роботи на радіо. Слово наділене фантастичною здатністю народжувати цілий Всесвіт, бо ж коли ми говоримо "дім", то кожен слухач бачить свій дім. Коли згадуємо "дерево", то для кожного це своє дерево. Я вже не кажу про такі поняття, як любов…, страх…, тривога…, щастя… Кожен вкладає у ці поняття свої почуття. Я завжди з цікавістю спостерігаю за людьми радіо, які словами не просто описують світ, а оживляють його, і щоразу — інакше, бо відтворюють його через свою особистість, чутливість та уяву, — це є найважливішим. Бо все в радіо є "Театром уяви". "Pogrzeb Kiejstuta" увійшов до історії Польського радіо як твір, з якого починається наша історія, що триває вже майже 100 років. Зрозуміло, що, якби не було цього твору, рано чи пізно з’явився який-небудь інший, з котрого би почався радіотеатр. Але не виключено, що тоді нам не було би про що говорити сьогодні. Звичайно, були спроби відтворення цього тексту, але це завжди буде лише варіацією. І я гадаю, що може це й на краще, що нічого не збереглося на матеріальних носіях, а залишилося тільки в переказах та легендах. Ці легенди нас дуже зміцнюють, будують нашу відповідальність за те, що відбувається сьогодні», — зауважив директор і головний режисер Театру Польського Радіо Януш Кукула.
Прем’єра радіовистави «Поховання Кейстута» відбувся 17 травня 1928 року о 17:45 на Польському радіо у Вільнюсі. В основу сюжету радіоп'єси лягли литовські легенди.
«Аби якомога краще відтворити звуковий простір тієї радіовистави, мікрофони були виставлені на зовні радіостанції. Один із них передавав звук потоку ріки неподалік садиби, в якій розміщувалося радіо. Інший збирав звуки вулиці і перехожих… Також варто згадати про ще одну знакову радіоп’єсу Вітольда Гулєвича — "Захист Сократа", прем'єра якої відбулася 12 грудня 1929 року. Її втілив у життя Алєксандр Зельверович. Але така активна і помітна діяльність Вітольда Гулєвича у багатьох проявах культурного життя Вільнюса у поєднанні з тим, що він був поляком, дуже не подобалася деяким місцевим діячам на чолі з відомим письменником і публіцистом, редактором газети "Słowo" Станіславом Цат-Мацкєвичем. Тож на сторінках свого видання він розгорнув справжню інформаційну кампанію проти Гулєвича. Серед іншого, це були уїдливі фейлетони та карикатури, коментувався мало не кожен крок директора Польського радіо у Вільнюсі. З часом дійшло і до особистої ворожнечі, зокрема, до фізичного поєдинку. Станіслав Цат-Мацкєвич кілька разів викликав Гулєвича на дуель. І нагадаю, що ми говоримо про 1934 рік. Спочатку той відмовив йому, як людині, яка не є йому рівнею. Але, зрештою, двобій на шаблях все ж відбувся в жовтні. Сутичка тривала недовго, всього півтори-дві хвилини, але обидва отримали поранення. У Цат-Міцкєвича залишилося два шрами на руках і один на голові. Гулєвич також був легко поранений в руку. Однак звістка про одну з найвідоміших дуелей Другої республіки облетіла всю Польщу і мала серйозні наслідки для Вітольда Гулєвича. Вище керівництво вирішило перевести його до Варшави та призначило його завідувачем літературної секції», — розповів мій колега, звукорежисер та дослідник польської радіофонії Кшиштоф Саґан.
На Польському радіо у Варшаві Вітольд Гулєвич пропрацював до 1939 року. Після початку Другої світової війни під час своїх радіопередач він виступав з німецькомовними промовами із закликами до німецьких солдат про припинення нацистської політики. 7 вересня він разом з дружиною та деякими співробітниками радіо виїхав з Варшави до Румунії. Утім, перебуваючи у Львові, змінив свої плани і повернувся до вже окупованої Варшави, де завзято долучився до участі у підпільній організації Командування захисників Польщі під псевдонімом Grzegorz. З жовтня Вітольд Гулєвич очолював відділ антигітлерівської пропаганди штабу та був редактором журналу організації «Polska Żyje», редакцію якого розшукувало Гестапо. Вітольда Гулєвича заарештували 2 вересня 1940 року, через кілька днів була заарештована і його дружина Стефанія. Із таємного послання доньці Аґнєшці відомо, що його утримували в темній і низькій кімнаті без вікон, в якій не можна було стояти прямо. Попри тортури німці не змогли отримати від нього жодної інформації, Гулєвич не зрадив жодного зі своїх побратимів із підпільного руху. Під час перебування у в'язниці Вітольд дізнався про трагічну долю майже всіх своїх братів і сестер, які потрапили до різних таборів.
Після десяти місяців ув'язнення, 12 червня 1941 року, життєвий шлях Вітольда Гулевича обірвався. Його було розстріляно німецькими нацистами у Пальмірському лісі під Варшавою. Німці створили видимість депортації до концтаборів і дозволили в'язням забрати свої валізи, рюкзаки та продуктові передачі близькими. У 1946 році Польський Червоний Хрест ексгумував жертв страшного лісу. Тіло Вітольда Гулевича було ідентифіковано за медальйоном з Божою Матір'ю Остробрамською, квитанцією від посилки, написаною рукою матері, та запальничкою, придбаною під час відрядження на Берлінську олімпіаду.
Запрошуємо слухати аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan