13-го грудня 1981 року, що припало на неділю, замість звичної програми «Телеранок», на яку чекали всі польські діти, на телеекранах з'явився перший секретар Центрального комітету Польської об'єднаної робітничої партії генерал Войцєх Ярузельський і повідомив про запровадження воєнного стану. Того дня в країні були вимкнені телефони, тож люди не могли комунікувати між собою, припинилися заняття в університетах, не вийшли більшість газет, закрилися кінотеатри, театри, бібліотеки і музеї, на вулицях з'явилися польські військові, запроваджувалися деякі обмеження на пересування країною, для чого були потрібні перепустки. Незалежна ж професійна спілка робітників Solidarność («Солідарність»), яка згодом переросла в широкий суспільно-політичний рух і зробила значний внесок у боротьбу польського народу з комуністичним режимом, була створена ще у вересні 1980 року. Після Другої світової війни Польща опинилася у сфері впливу Радянського союзу. Довоєнна еліта була усунена від владних структур, частина з них, або була вимушена емігрувати, або ж була закатована ще у часи війни. Це радянське панування, що тривало аж до 1989 року, не подобалося полякам, які щоразу гучніше про це заявляли. В 1980 році почалися страйки робітничих спілок. Спочатку медіа взагалі про них не писали, проте згодом, почали нав’язувати громадськості думку, що вони є ворогами робітничою класу. Осередки «Солідарності» в той час існували уже і всередині Польського радіо. І до них записувалися навіть ті, хто раніше належав до єдиної правильної партії.
«Дещо вже починалося і тут, на радіо, можливо, трохи повільно та не досить ефективно. Але так просто ділитися своїми думками щодо того, що відбувається в країні, перед мікрофоном не було можливими через цензуру. Низка тем не допускалася до ефіру. Цей період, з 1980 до 1981 року в літературі навіть отримав назву "Карнавал Солідарності", адже в людях почала пробуджуватися надія щодо змін на краще. Владі такий розвиток подій не подобався, і 13 грудня 1981 року було запроваджено воєнний стан. Як вже згадувалося, усі програми були закриті, а передавачі вимкнені. Перший канал Польського радіо, яке до того часу вело мовлення з будівлі на Aleji Niepodległości, в якій ми зараз і знаходимося, продовжило тут свою діяльність лише в технічному аспекті, студія ж була перенесена до вулиці Жвірки і Віґури та підпорядкована військовій структурі. Одночасно це приміщення було взято під контроль військовими, завдання яких було не пускати всередину працівників, які прийшли на роботу», — розповів мій колега, звукорежисер та дослідник польської радіофонії Кшиштоф Саґан.
Кшиштофові, до слова, кілька років тому вдалося поспілкуватися і записати спогади для свого проєкту «Radio w pamięci zapisane» («Радіо в пам'яті»), з одним зі співробітників, який займався технічним обслуговуванням Польського радіо в той час, Єжи Коткєвичем. Ось як він згадував цей день: «Приїхав я у понеділок, стоять військові, я входжу... Звичайно, мене не пустили одразу, відкрили список і спитали прізвище… Перевірили, кажуть: — Заходьте. І я зайшов, але, зі мною в цей же час прийшов і один із дикторів. Він назвав прізвище… але його попросили вийти. — Але ж, пане, я диктор, і йду на роботу, — відповів той. — Прошу вийти з будівлі… і кінець. Я подумав: якщо я зайшов, а диктор не зайшов, то диктор не потрібен, я буду відповідати за прилади і за апаратуру... Трансляція програми велася вже з іншої будівлі і просто сигнал проходив по кабелю, тому тут диктор не був потрібен, тим більше, що ведучими тоді були військовослужбовці. Кожен — лейтенант чи старший лейтенант, один, другий… »
Масові перевірки працівників щодо лояльності до влади тривали довго і тих, хто входив до «Солідарності», чи був помічений у цих соціальних рухах, відправляли у безоплатну відпустку на невизначений термін. І йдеться не тільки про ведучих, журналістів і редакторів, але і про акторів радіотеатру. Частина з них і самі не хотіли співпрацювати із цією владою. Повернутися до роботи на радіо вони не могли аж до 1989 року. Зрозуміло, що більшість із них такий тривалий час по тому співпрацю з Польським радіо так і не відновили.
Кілька тижнів після запровадження воєнного стану діяв тільки перший канал Польського радіо. А, оскільки через миттєву кардинальну структурну зміну бракувало працівників, в цей час в ефірі можна було почути багато матеріалів із архіву. Перед різдвяно-новорічними святами відновило мовлення перерване опівночі з 12 на 13 грудня 1981 року Польське радіо для Закордону, з якого виводився і наш канал Польське радіо для України. Ефіри, що велися польською, французькою та німецькою мовами (загалом близько 12 з половиною годин на добу), мали на меті переконати інші країни світу, що у Польщі все добре.
«17 січня 1982 року, тобто через місяць, відновив мовлення Другий канал Польського радіо. Дата ця була невипадковою. Ефір було приурочено до річниці входу до Варшави Червоної армії, яке отримало назву "Визволення Варшави" після Другої світової війни. Втім, не обійшлося без скандалу, бо в одній із представлених пісень, дуже відомій "Баладі про Фелька Зданкєвича", були слова про те, що "гарного хлопця Фелька Зданкєвича заарештувала міліція 13 грудня". Але ця балада була написана за кілька років до впровадження воєнного стану і нікому навіть нікому на думку не спадало, що це може так засоціюватися цензурою, просто саме ця дата добре римувалася з іншим текстом. Звичайно, що авторів програми викликали так би мовити "на килим", аби вони пояснили, як і для чого ця пісня з’явилася в ефірі. 15 лютого відновив свої ефіри Четвертий канал Польського радіо. Останнім до мовлення повернувся Третій канал (5 квітня 1982 року). Він був більшою мірою орієнтований на молодь і транслював більшість ефірного часу популярну музику. Окрім того, що в цей час бракувало людей для підготовки програм, не вистачало і матеріалів, а головним чином нових магнітних стрічок, на які записувалися передачі. Тож почали брати із архіву ті плівки, які з якихось причин деякими працівниками були визначені, як найменш цінні, аби на них можна було записувати нові ефіри. Тож, таким чином частина нашого архіву була просто знищена» — зауважив Кшиштоф Саґан.
Воєнний стан у Польщі, запроваджений 13 грудня 1981 року, був призупинений 31 грудня 1982 року і скасований 22 липня 1983 року. Про діяльність найвідомішого підпільного радіо «Солідарність» ми поговоримо наступного разу.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan