У період «Карнавалу Солідарності», як називали 16-місячний період між серпнем 1980 року і запровадженням воєнного стану 13 грудня 1981, доступ до загальнонаціональних медіа незалежної від прокомуністичної влади профспілки був майже виключений. Якщо ж про «Солідарність» щось і писали, то радше в пропагандистському аспекті, звинувачуючи цей рух у ворожості до робітничою класу. Тож наміри щодо відкриття альтернативного до режиму радіо виникали ще всередині 1981-го. Звісно, що із запровадженням воєнного стану, чогось хорошого про «Солідарність» у державній пресі й годі було очікувати.
Першою ластівкою, що сповістила про можливість появи незалежного підпільного радіо, стала трансляція наступного ж дня, 14 грудня, на морських частотах сигналу SOS азбукою морзе, а також інформації про запровадження у Польщі воєнного стану. І це був чи не єдиний можливий засіб для комунікації зі світом, оскільки телефонний зв’язок, як ми вже знаємо, було вимкнено. Передавач, що був доволі простеньким, сконструював Анджей Цєлєцький, який, до слова, ще 16-річним юнаком брав участь у Варшавському повстанні у складі батальйону «Зоська» під псевдонімом «Анджеєк».
12 квітня 1982 року о 21-й годині вперше з даху житлового будинку на вул. Ґруєцькій, 19/25 в ефір вийшло варшавське Радіо «Солідарність». Першу передачу підготували та записали Януш Клєковський та Марек Расінський, Збіґнєв та Зофія Ромашевські. Сьогодні на місці, звідки вийшла в ефір перша передача підпільного Радіо «Солідарність», встановлено меморіальну дошку.
«Це був другий день Великодніх свят. Передбачалося, що в цей час більшість співробітників міліції, а такох військових сил перебуватимуть у родинному колі, тож пильність з їхнього боку буде меншою, а транслювання передачі, відповідно, більш безпечним. Водночас цей ефір був дуже не схожий на той, що ми маємо сьогодні, і навіть на мовлення 30-х років, якому були присвячені наші попередні передачі. Він тривав не 12 годин, не 4 і навіть не 2 години, а всього 8 хвилин. Програма була записана на касету магнітофону. Дві особи вийшли на дах житлового будинку на вул. Ґруєцькій і встановили магнітофон, портативну антену, невеликий передавач, і запустили програму. Звичайно, це було дуже ризиковано, адже кожен мешканець, особливо, в такий нервовий час, міг запідозрити людину, яка входить на дах, у будь-чому. Точний діапазон поширення програми був невідомий, але він, безсумнівно, охоплював кілька районів міста. Трансляція першої передачі "Солідарності" завершилася успіхом. І ця історія вже стала легендою, про те, що в перших ефірах просили, аби ті, хто їх чують, запалювали і гасили світло у своїх домівках. Таким чином ті, хто встановлював апаратуру для першого ефіру, бачили миготіння у вікнах багатьох будинків, що означало успішність справи», — зазначив Кшиштоф Саґан.
Другий, також 8-хвилинний, ефір варшавського Радіо «Солідарність» відбувся 30 квітня 1982 року. Маємо в архівах його збережений запис: «Це Радіо "Солідарність"! Вітаємо слухачів другого ефіру нашого радіо. Оскільки він збігся з робітничим святом, яким є 1 травня, програма матиме винятковий характер, так само, як і та, котру ми проведемо в дні національного свята 3-го травня. Постійні ефіри, що матимуть перш за все інформаційний характер, ми будемо випускати кожного тижня, починаючи з 9 травня о 21-й…Оскільки мусимо враховувати особливості нашої діяльності, у випадку поганого звуку, просимо шукати нас на частоті 17 мегагерц на ультракоротких хвилях (УКХ)…».
Згодом передавачі «Солідарність» почали мовлення і в інших містах Польщі. А, зокрема, 12 травня перша програма підпільного радіо вийшла в ефір у Познані, 8 червня — у Ґданську, а 27 червня — у Кракові. Ось, як про це згадував тодішній керівник Радіо «Солідарність» у Ґданську Мацєй Павляк, у коментарі моєму колезі Кшиштофу Саґану для проєкту Radio w pamięci zapisane: «З середини червня 1982 року ми вели мовлення на власних малопотужних передавачах, сконструйованих на базі познанського передавача. Одночасно працювало від 10 до 15 передавачів, кожен на іншій вільній хвилі, тобто між Третім, або Четвертим, або іншими каналами на ультракоротких хвилях. І кожен мусив шукати нашу програму. Було відомо, о котрій годині, відомо, що це на УКХ, тож потрібно було шукати і знаходити».
Нерідко програми Радіо «Солідарність» вдавалося передавати на частотах Польського радіо, а на екранах телевізорів подеколи на мить з'являлися написи Solidarność. На боротьбу з цими підпільними ініціативами прокомуністична влада мобілізувала значні сили. Була створена радіопеленгаційні бригади. Вулиці польських міст заповнили військові машини з радіолокаційними станціями. Міністерство внутрішніх справ та армії використовували спеціальне обладнання, що раніше застосовувалося для пошуку шпигунів.
«Основною складністю було інформування людей про ефіри "Солідарності". Спочатку це відбувалося через друковані листівки, з яких слухачі дізнавалися, коли потрібно вмикати радіо. Але їх дуже швидко виявляла міліція й дізнавалася, в який саме час шукати тих, хто проводить ефіри. Тож після кількох перших передач з’явилися інструкції з безпеки для активістів Радіо "Солідарність". Й надалі вже використовували передавачі з відкладеним часовим механізмом. Аби запуск програми відбувався щонайменше за 10-15 хвилин до початку ефіру, й ті, хто встановлював усю необхідну апаратуру на даху, чи в шахті ліфта, що також практикувалося, мали час звідти непомічено втекти. Так само і після трансляції чергової передачі, згідно з інструкцією, прилади мали кілька днів полежати, і лише, коли ситуація дещо заспокоїться, її можна було забирати. На жаль, 8 червня 1982 року кілька осіб у Варшаві не дотрималися цих правил, тож були заарештовані. Під час допитів вони почали зізнаватися у підпільній діяльності та розкривати імена інших учасників організації. Тож за деякий час відбулися арешти й інших активістів, зокрема, ідейного засновника Радіо "Солідарність" Збіґнєва Ромашевського, та його дружини Зофії, яка була ведучою. В січні 1983 року розпочався судовий процес, а в лютому вже було винесено вирок. Ромашевському присудили 4, 5 роки позбавлення волі, а його дружині — 3, 5 роки. Але радіо не припинило своєї діяльності, а наступні ефіри готували вже інші особи» — зауважив Кшиштоф Саґан.
Для Ромашевських та інших заарештованих у новорічну ніч під стінами в'язниці було організовано спеціальну трансляцію. До камер вона дійшла завдяки підсилювачам та восьми гучномовцям. Решті фігурантів справи призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 місяців до 2,5 років. Але Радіо «Солідарність» не тільки продовжило свої ефіри у Варшаві, а й розширило свої осередки у Польщі. Лише у столиці діяло 3 мережі Радіо «Солідарність». Проте з того моменту вони почали дотримуватися засад конспірації, які діяли у Армії Крайовій. Власне, про те, як це відбувалося на практиці, а також про діяльність Радіо «Солідарність» в інших містах Польщі, — йтиметься у нашій наступній програмі.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan