Після того, як влітку 1982 року через недотримання рекомендацій безпеки, правоохоронці спіймали кількох осіб, які відповідали за встановлення передавачів та запуски ефірів Радіо «Солідарність», а в результаті допитів викрили ще декількох його учасників, зокрема, і ідейних засновників Збіґнєва та Зофію Ромашевських, мовлення цієї підпільної радіостанції все одно перервалося не надовго. Зовсім скоро трансляції передач «Голосу солідарності» відновилися, журналісти дуже оперативно інформували слухачів про перебіг судових засідань над його учасниками. Втім відтоді організації «Солідарності», що до весни 83-го вже діяли й в інших містах Польщі, почали дотримуватися засад суворої конспірації, яка більшою мірою спиралася на принципи, що застосовувалися в Армії Крайовій за часів Другої світової. Організовано все було таким чином, аби скоротити кількість особистих контактів між учасниками. Тож ті, хто збирав та готував інформацію, записував репортажі, а також ведучі, які зводили програми, і особи, що безпосередньо запускали ефіри, більше не комунікували між собою напряму. Це робилося для того аби, якщо когось схоплять, не було викрито всю мережу, хоч й існувало дуже вузьке коло координаторів. Також було розширено технічні засоби здійснення радіотрансляцій.
«Варшавський осередок "Солідарності" значною мірою послуговувався передавачами великої потужності, якими тоді вважалися пристрої на кілька десятків ват. Але це було доволі ризиковано, оскільки такий потужний сигнал було легко перехопити спеціальними пеленгаційними бригадами, які займалися пошуком точок трансляцій підпільного радіо, крім того, вони уже знали, що передавачі разом з магнітофоном та антенами встановлювалися на дахах високоповерхівок. Незабаром вже згадуваний у попередньому випуску радіоінженер Анджей Цєлєцький сконструював мініатюрні передавачі, сигнали яких охоплювали радіус всього одного житлового будинку. Їх вкладали у магнітофони та кріпили у шахтах ліфтів, а потім у час чергового ефіру одночасно вмикали. Водночас це збивало з пантелику радіолокаційні пристрої правоохоронців, адже сигнал линув зусібіч, і це унеможливлювало пошуки активістів угрупування Радіо "Солідарність". Також попереднього разу ми згадували про те, що у Варшаві у 83-му діяло щонайменше три різні осередки "Солідарності", зміст передач яких відповідно був різним. Одні ефіри більшою мірою були присвячені оперативному висвітленню подій з життя столиці, інші, наприклад, зосереджувалися на історичній тематиці. Серед іншого, з цих передач можна було дізнатися, як же сталося, що Радянський Союз здобув контроль над Польщею, або правду про Катинь, тобто про масове жорстоке вбивство польських офіцерів, про що офіційно тоді не говорили, власне, як і про те, що скоїли це радянські солдати», – зауважив Кшиштоф Саґан.
У Торуні, де багатоповерхівок з ліфтами було не так багато, з’явилося так зване «Balonowe radio», адже для трансляції використовували повітряні кулі, що наповнювалися гелієм або воднем. До них прикріплювали передавач та автомобільний магнітофон, який містив касету. Через 10 хвилин після запуску в повітря вона автоматично починала грати, а по завершенню трансляції самовикидалася. Антена була виготовлена з мідної фольги. Попри незначну потужність самого передавача, завдяки його висоті, трансляції «Солідарності» можна було почути не тільки в Торуні, але і за кілька кілометрів від міста. Проте після кількох ефірів продовжувати користуватися цим способом було вже небезпечно, поліція знаходила повітряні кулі із пристроями, що відносило вітром у різні частини міста, і починала відстежувати, хто цікавиться повітряними кульками, тож методики було змінено.
«Firankowe radio» («шторне радіо», - ред.) функціонувало у Ґданську. Там використовувалися маленькі передавачі, не більші за пачку сигарет, розповів моєму колезі Кшиштофу для проєкту Radio w pamięci zapisane тодішній керівник Радіо «Солідарність» у Ґданську Мацєй Павляк: «Це були дуже маленькі передавачі з, мабуть, метровими "вусами" тобто кабелями, що нагадують вуса, наприклад, сома, або кота, що V-подібно розвішувалися на фіранці, себто, на шторі. Звідси й назва "шторне радіо". До деяких з них навіть були припаяні запобіжні штирі, щоб їх зручніше було вішати. На цій шторці висів передавач, до якого були підключені магнітофон, передавач і блок живлення. Під час трансляції ефіру реалізатори зазвичай стояли біля вікна і пильнували, що відбувається назовні. Як з'ясувалося через роки, багато людей згадували, що бачили машини стеження, а це означало, що вони могли дуже швидко відслідковувати місцевість. В інструкції було передбачено, що якщо стукають у двері, або тебе спіймали, то треба зняти передавач зі штори, звичайно, обв'язати дротом і або викинути передавач у вікно, або навіть спустити в унітаз. Тому що він був маленьким, і цілком туди поміщався».
Передавач, який використовувало Радіо Солідарність у Ґданську. Автор: Krzysztof Sagan
Передавач, який використовувало Радіо Солідарність у Ґданську. Автор: Krzysztof Sagan
Цікаво, що кожен тип передавачів мав свої секретні назви. Отож, чим Льолік і Болік відрізняється від Зозулі, а Ґeня від Ґoрдона, – ми дізнаватимемося у подальших випусках рубрики. Слабкою ланкою Радіо «Солідарність» залишалось інформування про те, коли й де можна слухати ефіри. Оскільки, листівки швидко виявляла міліція і могла схопити їхніх розповсюдників, з часом було вигадано передавач, який міг би транслювати короткі написи на екрані телевізора на тих самих частотах, на яких вело мовлення телебачення. Відтак періодично на екранах з'являвся напис: «"Солідарність" жива! Вмикай радіо! Ультракороткі хвилі!» Для спецслужб поява таких повідомлень була щораз неочікуваною. Цікаво, що окрім налагоджених мереж нелегального радіо були й ті, хто займався цим осібно. Одним із найвідоміших був Іренеуш Гачевський зі Сьвідніка, що за 12-ть кілометрів від Любліну, який спорудив власну підпільну радіолабораторію.
«Іренеуш Гачевський дуже цікава особистість. Він прославився вже в 50-ті, коли ще неповнолітнім юнаком сконструював передавач і ретранслював сигнал радіо "Вільна Європа". Утім, правоохоронці не хотіли надавати справі розголосу, аби не провокувати зайвий раз можливих наслідувачів Гачевського. Тож в обвинувальному акті було зазначено, що він просто, нібито, без дозволу транслював музику. Преса навіть писала, що хобі запроторило його на лави підсудних, а політична складова справи була замовчана. Для Гачевського все закінчилося якимось незначним покаранням», – розповів Кшиштоф Саґан.
Втім, це зовсім не зупинило Іренеуша Гачевського і при кожній слушній можливості він продовжував свої піратські ефіри. Значного ж резонансу набув інцидент, що стався 14 лютого 84-го, під час телевізійної трансляції церемонії прощання з генеральним секретарем Комуністичної партії Радянського Союзу Юрієм Андроповим. Тоді на всіх телеекранах в околицях Сьвідніка несподівано пролунав голос: «Говорить Радіо "Солідарність Схід"». Заарештували Гачевського, який і так перебував під контролем правоохоронців, наступного ж дня. Попри те, що після восьмигодинного обшуку за відсутності доказів неможливо було висунути обвинувачення, його все ж утримували під вартою до липневої амністії.
Голос «Солідарності» об'єднував у спільній боротьбі проти прокомуністичної влади людей різних поколінь і професій: робітників та хіпі, студентів, домогосподарок і видатних вчених... Востаннє Радіо «Солідарність» вийшло в ефір 22 червня 1989 року. Однак, гадаю, це не остання наша передача, присвячена Радіо «Солідарність».
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan