Дату 17 січня 1945 року Радянський Союз багато десятиліть потому святкував як День визволення Варшави від німецько-фашистських загарбників. Оцінку цих історичних подій залишимо історикам, і у конкретно окресленому циклі зосередимося передусім на радіофонії. А за основу візьмемо неспростовний факт, що після перелому ходу Другої світової у Сталінградській битві та на Курській дузі, Червона армія жваво просувалася на Захід і до січня 1945 року дісталася до лівого берега Вісли у Варшаві. Уточнення саме про лівий берег є істотним, оскільки на правому березі Вісли радянські війська були уже в серпні 44-го. В той самий час, коли на Лівому боці Варшави Армія крайова самовіддано та осібно протистояла німцям у Варшавському повстанні. До діяльності радіо у Варшавському повстанні ми безумовно будемо звертатися у подальших випусках нашого циклу. А зараз, аби окреслити сьогоднішню тему, побіжно згадаємо, що найвідомішою повстанською військовою радіостанцією була «Блискавиця». Функції цивільного радіо у цьому протистоянні виконувало Польське радіо. І, аби уникнути плутанини, одразу варто зауважити, що із захопленням німцями Варшави у 39-му, Польське радіо закрили, а його працівників звільнили. Тож над ефірами повстанського Польського радіо працювала нова команда, яка переважно складалася із працівників закритої радіостанції.
Ще на самому початку нацистської окупації Польський спротив розробляв плани щонайшвидшого відновлення польської радіофонії на звільнених територіях. Розглядалися три основні можливості. Одні із них передбачали захоплення довоєнних радіостанцій у Мокотовському форті та Рашині. На території першого у 1925 році була зведена радіопередавальна станція, яка транслювала пробні передачі Польського радіотехнічного товариства.
У Рашині Мазовєцького повіту радіо працювало з травня 31-го. На момент створення радіостанції це був передавач з найвищою на той час потужністю в Європі. 30 вересня 39-го року за наказом Головної дирекції Польського радіо радіостанцію в Рашині було підірвано, що і почули слухачі в останньому ефірі. Третій резервний план з відновлення польської радіофонії передбачав введення в експлуатацію апаратури Познанської радіостанції, яку переховували у Варшавській політехніці.
«В перші дні Варшавського повстання виявилося, що, на жаль, жоден із трьох варіантів не був придатний до реалізації в той момент. І розпочати мовлення, хоч і пізніше, ніж планувалося, вдалося завдяки радіоприладам, сконструйованим Антонієм Зембіком, радіоаматором з Ченстохови. Оскільки дорогою до Варшави апаратура намокла, тож знадобилося кілька днів, аби її висушити. Зрештою, на запуск радіостанції Армії крайової "Блискавиця" знадобилося сім днів. Перше своє повідомлення вона передала 8 серпня. Наступного дня з цього ж обладнання розпочало мовлення підпільне Польське радіо. Його щоденні трансляції здійснювалися до 4 жовтня. Зауважу, що йдеться про ефіри підготовлені силами команди Польського радіо, що діяла ще напередодні окупації. Працювали вони конспіративно на чолі з Едмундом Рудницьким, який був призначений директором під час Вересневої кампанії президентом Варшави Стефаном Стажинським. З іншого боку, в цей час маємо радійовців, які працювали на польських радіостанціях, що діяли на територіях Радянського Союзу. Приміром, ефіри польською мовою на той час надавало радіо "Москва", або Радійова спілка польських патріотів у Москві. Коли радянська армія почала займати східні регіони довоєнної Польщі, аби закріпити там нову владу, вирішила використовувати радіо, яке б формувало для слухачів єдине правильне бачення світу. Тому почали встановлювати стаціонарні радіовузли та радіоточки, аби слухачі на старих приймачах не могли шукати програми із Лондону чи інших країн Європи. Як готувалися новини і повідомлення у Москві, можемо і сьогодні бачити. На жаль, це є актуальним і зараз», – розповів Кшиштоф Саґан.
Вже в липні-серпні 44-го, коли Червона армія відбила Люблін, з'явилася ініціатива, аби тимчасово там розмістити відділ Польського комітету національного визволення. На початку серпня до Любліна приїхав радіоінженер з Радійової спілки польських патріотів у Москві Вільгельм Білліґ, аби розпочати спорудження нової радіостанції.
«Коли Білліґ опинився у Любліні, то побачив, що багато чого для створення радіостанції там немає. Хоча саме місто у війні не постраждало так, як, наприклад, Варшава, необхідного радіообладнання, звичайно же, не було. Тож ще на початку серпня він вирушив до Москви, аби отримати усе необхідне. Розуміючи, наскільки важливим є радіомовлення у встановленні нової державності, яка, зрештою, не була відродженням довоєнного режиму у Польщі, прохання Білліґа було задоволено у повному обсязі. І з Москви до Любліна вирушив потяг з обладнаннями з трьома вагонами у складі. В одному розміщувалася радіостанція, в другому – електрогенератор, а у третьому – передавач, студія з режисерською кімнатою... Але насправді там знаходився штат радянських інженерів та офіцерів НКВС для охорони транспорту. Окрім цього до Любліна також вилетіли п'ять літаків зі студійним обладнанням, вуличними колонками, кабелями, а також іншого обладнання для проведення у місті радіовузлів. Так званих "точок". І це був той тип радіофонії, що раніше впровадили у Радянському Союзі, коли на приймачах був налаштований сигнал єдиної радіостанції без ризику, що слухачі зможуть почути через приймач вже згадуваний Лондон», – доповнив Кшиштоф Саґан.
Вже 10-го, за деякими джерелами, 11 серпня із залізничної колії при Цукровому заводі Pszczółka (тобто «Бджілка») на вулиці Крохмальній, 13 вийшло в ефір Люблінське радіо. Мовило воно на середніх хвилях на довжині 224 метри. Спікером став дебютант Тадеуш Хаброс, який раніше ніколи не виступав перед мікрофоном. А першим, що він зачитав в ефірі був, звичайно, маніфест Польського комітету національного визволення. Цікаво, що Польське радіо у Варшаві, про яке ми згадували на початку, деякий час потому здобуло німецький передавач, який дозволив працювати їм на середніх хвилях тієї самої довжини. Тож певний час у різні години вони ділили цю частоту між собою. А радіо, що почало свою історію з цукровні Pszczółka, отримало назву Польське радіо Люблін.
Пропонуємо прослухати аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan