У попередніх випусках ми вже говорили про довоєнні будівлі Польського радіо у Варшаві, а також регіональних станцій, які були переоблаштовані для потреб мовника, або ж навіть спеціально побудовані. Говорили і про нереалізовані через початок Другої світової війни проєкти, як наприклад радіо і телецентр на Пулавскій у Варшаві. Завершити тему довоєнних будівель хочемо розповіддю про проєкти Польського радіо, які мали охопити територію між Вільнюсом і Львовом, де у 1937-1938 роках не було власних радіостанцій. Йдеться про Полісся, Новоґрудське воєводство, яке існувало за Другої Речі Посполитої, та Волинь. А саме — Барановичі, які сьогодні є територією сучасної Білорусі, а також Луцьк — Україна.
«Будівництво розпочалося з Баранович і спочатку це викликало певне здивування, оскільки, місто не було великим, а, по-друге, ще й доволі молодим. Відповідно, були побоювання, чи достатньо організованої активності на місцях, наприклад, культурної, аби наповнити ефірний час після запуску радіо. Однак, вірогідно, гору взяло питання географічне, оскільки Барановичі були розташовані приблизно між Новоґрудком і Брестом. Тож припускалося, що за допомогою однієї передавальної станції можна буде транслювати передачі для цих двох воєводств. Неможливість мати власну програму для кожного з воєводств, зокрема, зумовлювалося тим, що частот на той час було небагато. У 1930-х роках Польщі вдалося отримати додатково дві нові потужні частоти. Було вирішено, що одна з них буде призначена для об'єднаного регіону Новоґрудка і Полісся, а інша — для Волині», — розповів Кшиштоф Саґан.
Будівництво радіостанції в Барановичах почалося в липні 1937 року і тривало до весни 39-го. Розмістилася вона на околиці міста на вул. Ґабріеля Нарутовича 72, на ділянці, отриманій від муніципалітету. Автором проєкту будинку став Тадеуш Лобос, який вже спорудив одне із нових приміщення для Польського радіо у Катовицях. У будівлі розмістяться станція мовлення, дві студії та півтора десятка редакційно-технічних кімнат. 25 квітня 1938 року розпочато монтаж технічного обладнання та встановлено дві антенні вежі заввишки 141 і 145 метрів. Модернізували й місцеву електростанцію, бо радіо споживало вдвічі більше електроенергії, ніж усе місто.
«Виявилося, що електростанція, яка діяла в Барановичах, не в змозі підживлювати таку потужну радіопередавальну станцію у 50-кіловат. Тому, окрім її будівництва, виникла потреба переоснащення самої залізничної електростанції, яка, до слова, живила і місто. Щодо самої радіостанції, то у Барановичах, так само, як і раніше в Торуні, було вирішено, що і студії і технічні приміщення, які відповідають за трансляції, розміщуватимуться в одній будівлі. Гадаю, передбачалося, що програма, не буде дуже великою. Тож поруч з радіопередавальною станцією була апаратна, з якої можна було потрапити до студії. Неподалік розміщувалася ще одна, — універсальна студія. Вони були дуже простими, не призначені для різних видів радіопередач, як на самому початку діяльності радіо у Польщі. Поруч на першому поверсі був кабінет директора і простора зала. А на другому розміщувалася адміністрація і програмна частина», — додав Кшиштоф Саґан.
Пробне радіомовлення в Барановичах розпочалося 1 липня 1938 року. На той час електростанція ще не була модернізована. В жовтні радіосигнал був доступний у радіусі 120 км від передавача, що дозволяло охоплювати більшу частину Новоґрудського воєводства та північну частину Полісся аж до кордону з Радянським Союзом. Передачі з Баранович слухали в Пінську, Ліді, Ґродно, Несвежі, Слонімі та інших містах.
«Перші пробні радіотрансляції здійснювалися у денні години, як і на початку радіофонії, щоправда, в інший часовий проміжок (з 12 до 13 години). Вже через місяць, тривалість ефіру збільшили, але все одно передавач вимикали до смеркання, оскільки хвилювалися, що електростанція не витримає, коли люди ввечері почнуть вмикати світло у помешканнях. Тому передавач вимикали спочатку о 19:30, а, коли темніти починало раніше, то о 18:30, аби не перевантажувати електростанцію. І лише наприкінці жовтня 1938 року, коли її було модернізовано, радіо змогло розпочати повноцінне мовлення, як це було з усіма іншими регіональними радіостанціями, тобто, до 23 години», — доповнив Кшиштоф Саґан.
Якщо говорити про наповнення ефірів, то початкові хвилювання щодо не надто активного життя міста, виявилися не безпідставними. Тож більшість ефірного часу займала музика, яку відтворювали з платівок. Водночас, у Варшаві також усвідомлювали факт, що райони, охоплені станцією, переважно населяли меляни, тому було приділено велику увагу тому, щоб програми були тематично адаптовані до місцевих жителів та фермерів. Тому радіостанція в Барановичах популяризувала переважно місцевих артистів, транслюючи програми за їх участю. Серед передач найбільшою популярністю користувалися програми «Вісті сільського господарства», в яких детально розглядалися питання, що стосувалися східних воєводств, а також цикл «Наші села і міста». Серед дикторів Польського радіо у Барановичах були також й військові Роман Горошкевич і Збіґнєв Цис-Банкеєвич. Радіостанція тісно співпрацювала з армією, виконуючи не тільки культурно-освітні функції, а й протистоючи пропаганді, яка йшла з радянського Мінська.
«Можна сказати, що це не зовсім вдалося, зокрема, тому, що Барановичі виявилися занадто маленьким центром, аби місцеві сили могли підготувати там щось надто ефективне. На час війни, оскільки очікувалося, що напад з німецького боку буде, планувалося, що в Барановичах розташовуватиметься Ставка головнокомандувача. Тобто, військовий керманич повинен був мати свою резиденцію десь в околицях, або у Бресті, і бути на прямому зв’язку з Барановичами, для оперативних оголошень для армії і цивільного населення. Їх мали транслювати через радіостанцію. Зокрема тому, коли вже у вересні 39-го почалася евакуація працівників Польського радіо із Варшави, деякі з них, в тому числі і диктор Тадеуш Бохенський, потрапили до Бреста. Однак на місці з'ясувалося, що цей зв'язок зі Ставкою Головнокомандувача не був забезпечений. Також бракувало і новин, які радіо могло передавати про те, що відбувається на фронтах, а відомо, що під час війни це була інформація, яка мала бути затверджена військовим командуванням, щоб не розголошувати ніяких секретів. Тож тут ця роль радіостанції головнокомандувача, можна сказати, не спрацювала. До того ж радіостанція була досить швидко розбомблена в середині вересня», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Польське радіо у Барановичах припинило своє мовлення 16 вересня через пошкодження однієї з антенних веж та ламп у передавачі. А вже наступного дня до міста увійшли радянські війська після нападу.
Десятим містом у Польщі із власною радіостанцією мав стати Луцьк. Проєкт будівництва цієї радіостанції дирекція Польського радіо у Варшаві затвердила у 1935 році. До того ж планувалося, що це має бути не просто станція для ретрансляцій, а повноцінне радіо, яке б створювало власні програми. Хоча початки радіофонії у Луцьку сягають більш раннього часу. Як виявив дослідник польської радіофонії Мацєй Юзеф Квятковський, одним із перших, якщо не першим радіоаматором на Волині, був Цезари Павловський. Вже в 1924 році він зареєстрував радіоклуб ім Максвелла в Здолбунові на Рівненщині. Хоча місцева преса і закликала до естафети радіолюбительства в період діяльності пробної станції Польського радіотехнічного товариства, стрімка популярність радіо в цьому регіоні загалом дещо стримувалася високою вартістю радіообладнання. Спочатку Волинь була включена до представленого у 1927 році грандіозного плану розширення радіомережі в Польщі і в країні почали випускати радіоприймачі з позначкою Луцьку на шкалі частот. Однак, до середини 30-х власної радіостанції тут так і не з'явилося.
У 1937 році директор польського радіо Роман Стажинський та інженер Іґнаци Малецький прибули в Луцьк, аби узгодити розташування радіостанції. Восени Польське радіо придбало ділянку у півтора гектара на Гнідаві. 5 липня 1938 року там розпочали будівництво станції за проєктом вже відомого інженера-архітектора Тадеуша Лобоса. Це був четвертий у Польщі будинок спеціально запроєктований для радіо. Для керування «радійними» справами на Волині навіть створили окремий відділ – воєводський комітет радіомовлення та радіофікації.
Будівництво станції завершили у серпні – на початку вересня 1939 року. Приміщення складалося з адміністративної, технічної та двох кімнат студійної частин. Станція була обладнана сучасними антенними вежами заввишки 180 метрів. Залишалося останнє – обладнати радіопередавач.
«В момент, коли почалася війна, радіопередавач вже мав виїхати до Луцька, аби його встановили, але зробити цього не вдалося. Будівля пережила спочатку німецьку окупацію, а потім і радянську. Стоїть вона і до сьогодні і, наскільки я пам'ятаю, в ній знаходиться якесь професійно-технічне училище. Не знаю, як у ці дні, але ще кілька років тому на колишній території радіо ще було видно залишки фундаменту від радіовеж, а також опор, за які трималися троси, що розтягували антену. Пізніше пізніше цю станцію так і не запустили», — підсумував Кшиштоф Саґан.
Після 17 вересня 1039 року за таємним протоколом пакту Молотова-Рібентроппа Волинь приєднали до СРСР і облаштування, вже радянської радіомережі продовжили. Радіостанцію у Луцьку, хоч і зі значними труднощами, було запущено 10 травня 1940 року. Це був останній довоєнний проєкт Польського радіо.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan