Восени 1939 року із капітуляцією Варшави робота на Польському радіо для Єремі Пшибори закінчилася, так само і для сотень інших працівників. Під час нацистської окупації він працював у фірмі, що торгувала трубами та металевими листами, а також діловодом у муніципальній установі та продавцем у крамниці, асортимент якої він описував як «шинка, мило та джем». А водночас Пшибора співпрацював з Армією Крайовою, тож був серед тих, хто мав творити повстанське радіо «Блискавиця». Але, зустрівши Едмунда Рудницького, почав робити включення підпільного Польського радіо, яке діяло з 9 серпня 1944 року. Однак, по падінню повстання про розташування радіо з міркувань безпеки знав лише сам директор Рудницький. Тож Пшибора знову залишився без улюбленої справи і на кілька місяців виїхав до села та повернувся у столицю навесні 1945-го. Він вже знав, що в лютому на Тарґовій, 63 (це район Варшавської Праґи) почалися пробні ефіри відроджуваного з руїн Польського радіо. Там він зустрів своїх знайомих Владислава Шпільмана і Романа Ясінського, які працювали над радіопередачами, але для самого Пшибори роботи не знайшлося і на початку квітня він опинився у Лодзі.
Як згадував сам Пшибора, він не до кінця усвідомлював, чому саме Лодзь. Вочевидь, це було місто, яке не так сильно постраждало внаслідок Другої світової війни, як Варшава під час повстання, і тому там вдалося налагодити радіовузол Польського радіо, передачі якого транслювалися через вуличні гучномовці. Пшибора зачитував повідомлення з фронту, адже війна ще тривала, або оголошення для жителів міста. Але Лодзь, яка в той час мала багато промислових підприємств, була щільно забудованою та мала небагато парків, не дуже приваблювала Пшибору, тож він вирушив до міста дитинства — Бидґощі. Після розлучення батьків Єремі Пшибора жив з матір'ю у Варшаві, а водночас проводив багато часу у батьковому маєтку біля Бидґоща. Сьогодні це вже територія самого міста. Пшибора мав хороші спогади про нього. Першою туди поїхала його дружина, з якою вони взяли шлюб на початку війни. Виявилося, що її знайомий Тадеуш Канський був керівником Поморської регіональної дирекції Польського радіо. Він, в свою чергу, сказав, що був би дуже радий бачити довоєнного диктора Єремі Пшибору у складі свого колективу. Знайшлося місце на радіо і для самої дружини. Тож, маючи гарантовану роботу, Пшибора переїхав до Бидґощі. В книжці, присвяченій історії Поморської радіостанції Польського радіо датою їхнього спільного працевлаштування на радіо значиться 28 квітня 1945 року.
А з липня дикторкою на Поморській радіостанції почала працювати і сестра Єремі Пшибори. Атмосферу цього колективу під керівництвом Тадеуша Канського Пшибора порівнював із тією, що панувала до війни у Варшаві на Зєльній, 25. У нього з'явилося чимало друзів, а самі передачі зазнавали сильної цензури і політичного тиску. А директор піклувався про добробут своїх працівників і намагався організувати найкращі умови праці. Якщо працівники не мали, де жити, то намагався забезпечити їх житлом. Саме в цей час Єремі Пшибора почав писати сатиричні тексти. Пропонуємо послухати його спогади із архіву Польського радіо з 1995 року.
«Там я познайомився з надзвичайною людиною, єдиним керівником такого типу в моєму житті Тадеушем Канським. Він був колишнім актором і театральним, а пізніше і кінорежисером. Це була людина, зосереджена на життю радіостанції, яка тоді називалася Поморською і дуже її любив. На той час це дійсно була дуже амбітна організація. Колектив складався переважно з вихідців з різних регіонів Польщі, які стали воєнними переселенцями. Канський створив дуже сімейну атмосферу. Одного разу я написав спонтанну баладу для настінної газети, яка висіла у вестибюлі радіостанції. І Канський сказав: "Знаєш що, Єремі, — а він завжди називав мене по імені, ти написав цю баладу дуже добре, тобі варто писати для радіо". Я почав віднікуватися, бо мені взагалі не спадало на думку робити щось подібне, але все ж таки він змусив мене почати писати для радіо. Була, до слова, розважальна програма "Pokrzywy nad Brdą" ("Кропива на Брді" — укр.), тобто рікою на півночі Польщі, яку мені часто приписують. Вона була страшенно популярна і дуже потрібна людям у ті часи. Насправді її робили мої колеги Здіслав Кунстман i Чеслав Новицький. Я ж мав там поодинокі виступи із власними творами. Особливо розважала людей в той час ранкова гімнастика під акомпанемент музики. Це було весело, пам'ятаю, що пізніше у Варшаві, я робив це з Єжив Васовським у 1948 році. Я пам'ятаю, як Васовський котився зі сміху біля піаніно, від нісенітниць, які я кажу у мікрофон. І я думаю, що ця гімнастика призвела до того, що мені запропонували перевестися до Варшави, а, оскільки Канського на той час вже не було в Бидґощі, то мене не так багато утримувало у цьому місці, і я поїхав до Варшави. Там мені знову запропонували бути звичайним диктором, яким я уже не був у Бидґощі», — архівний спогад Єремі Пшибори з 1995 року.
У Бидґощі водночас Пшибора написав перші радіоп'єси, не так багато з них було втілено через фінансові причини. Однією з поставлених на Поморській радіостанції п'єс був «Вальс шестирічної давнини», в якій йшлося про період війни 1939—1945 рр. У 1948 році директора Канського звільнили, а нове керівництво почало дбати про підвищення ідеологічної цінності програми. Було, зокрема, запроваджено систему конкуренції між працівниками. В умовах такого примусу Єремі Пшиборі було складно створювати сатиричні тексти і він переїхав до Варшави, де його життєва стежка знову перетнулася з Єжи Васовським.
«Спочатку він переїхав до Варшави сам, оскільки йому запропонували лише одномісний номер у готелі. Лише через два роки Пшибора отримав квартиру, куди зміг перевезти дружину з дитиною. Але, мабуть, ця розлука вплинула на шлюб, який розпався в 50-х роках. Коли Пшибора знову почав працювати на Польському радіо у Варшаві, він менше зосереджувався на дикторській роботі, а більшу увагу присвячував написанню сатиричних текстів і пісень. У нього була ідея створити сатиричну програму, зокрема, з Казімєжем Вайдою, відомим у довоєнні часи за "Веселою Львівською хвилею". Але сам Пшибора згадував у книзці, що між ними не було хімії. Хоча у юності він заслуховувся цією передачею і Щепком. Однак, коли познайомився з Вайдою після війни, він був зовсім іншою людиною, воєнний досвід якої вже не допомагав віднайтися в сатиричних програмах. Тому Пшибора почав працювати сам і створив радіотеатр "Етерек", а також запросив до нього Васовського, який у 1939 році був одним з інженерів на Польському радіо, а після війни став музикантом і писав музику. У 1948 розпочався театр "Етерек". Так і народився цей дует», — зазначив Кшиштоф Саґан.
Звісно, що акторів в Театрі «Етерик» було набагато більше було, однак написання музики і текстів, адміністрування проєкту лежало на плечах Пшибори та Васовського. Разом вони створять не одну сотню пісень. А радіокабаре розважало своїх слухачів монологами та пародіями на відомих акторів протягом 10 років. Про цей період знаємо чимало із книги Пшибори «Spacerek przez «Eterek» («Прогулянка по «Етерику» — укр.).
«Це був 1948-й рік. Починалася Сталінська ніч (це період захоплення влади у Польщі комуністами і ліквідації опозиції — ред.), партії зливалися, а я починав безтурботну театральну діяльність на Польському радіо. Я звернувся до людини, яка на той час не мала відповідного досвіду, з пропозицією написати музику для "Етерека". Він просто вмів грати на фортепіано і мав вроджені композиторські здібності. Він був на етапі написання твору для фортепіанного голосу, але не мав жодного уявлення про гармонізацію. І після моєї пропозиції він купив собі підручник з гармонізації і написав свою першу партитуру на його основі. Але вона була дуже хорошою. Він заграв її на піаніно, і виявилося, що це майстерно. Гадаю, що ми зійшлися завдяки досить схожому почуттю гумору. І іноді дещо безглузді розмови, які ми вели одне з одним, дуже дивували інших. Але все це було бажанням втекти від жахливої нудьги і сірості того часу. Особливо зараз мені зрозуміло, що тоді був не просто політичний гніт, а віра в те, що він до чогось веде і, що це важкі початки дійсно щасливого майбутнього, яке на нас чекає. Це поєднувалося з двома жахливими речами — потворністю повсякденного життя і страшенною нудьгою і підсвідомим бажанням втекти від цього в жарти. Саме це стало підгрунтям наших приватних розмов з Єжи, які потім перенеслися на папір, а потім були озвучені у мікрофон чи на камеру. Тому що тоді, зрештою, будь-який гумор був поза законом. Навіть не політична сатира, про яку ніхто не наважувався навіть думати, а просто гумор заради гумору. Не можна було сміятися просто так над чимось. Треба було сміятися творчо, проти імперіалізму, за мир і так далі, і так далі, і так далі, і так далі», — спогад Єремі Пшибори із архіву Польського радіо.
Людина, про яку згадував Єремі Пшибора — це Єжи Васовський, композитор пісень для театрику і майбутнього кабаре, багаторічний співавтор, з яким вони працювали на Польському радіо під час бомбардувань Варшави у вересні 39-го. Перший «Етерек» вийшов в ефір 17 серпня 1948 року о 19:45 на ІІ каналі Польського радіо і тривав 25 хвилин, наступний — у неділю 17 жовтня 1948 року о 19.00 вже на І каналі Польського радіо. Співавтором перших трьох епізодів був Антоні Мар'янович, а режисером перших двох — Казімєж Вайда. Наступні серії продюсував самостійно Єремі Пшибора. В циклі радіотеатру були провідні постійні персонажі і додаткові, які від випуску до випуску змінювалися. Сюжет «Етерека» був сатиричний.
«Як описував сам Пшибора у своїх спогадах, сьогодні це можна було б назвати своєрідним радіосеріалом. Там були головні герої, зокрема професор Пендушко, якого грав Адам Мулярчик, і вдова Евфемія — виконувала Ірена Квятковська, яка вже була дуже популярною актрисою, і Мундзьо — маленький хлопчик, який залишався таким упродовж всього радіоциклу. Його виконував Тадеуш Фієвський. Ідея полягала у створенні осередку гумору на радіо. Щоправда, Пшибора десь у своїх спогадах опустив роль Казімєжа Вайди, кажучи, що "Етерек" придумали тільки він і Антоній Мар'янович. Однак в інших джерелах ім'я Казімєжа Вайди можна знайти в перших серіях. Спочатку вийшла тільки одна передача про професора Пендушка. Це були гумористичні коментарі на різні теми, не тільки словесні, а й за допомогою музики. Потім почалися циклічні виходи передачі. У жовтні 1948 року, тобто після двомісячної перерви, у двох серіях вийшов в ефір випуск "Червона шапочка", у листопаді — "Етерек" у своєму сюжеті порушував житлові проблеми. П'ятий випуск вийшов у грудні. Але Пшибора зауважував, що він просто не може писати стільки, щоб "Етерек" виходив частіше», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Через потребу величезної кількості матеріалу для виходу кожної нової серії Радіотеатру «Етерек», а єдиним його автором був Єремі Пшибора, рівень гумору був нерівномірним. Одні тексти сприймалися публікою краще, інші — трохи гірше. Хоча сама Нобелівська лауреатка, поетка Віслава Шимборська сказала: «Пшибора — це майстерне поєднання ліричної та гумористичної пісні. Майстерність полягає в тому, що не видно швів». Тексти тринадцяти вечорів «Етерки» були опубліковані книжковим виданням у 1957 році. Останній епізод радіотеатру «Етерки» під назвою «Драматичний концерт бажань», був записаний 24 березня 1956 року. А наприкінці 1957 року настав, так би мовити, ефірний епілог. Програма називалася Dalszy ciąg nastąpi («Продовження буде») і виходила в ефір регулярно, кожні два тижні. До 1958 року Їх вийшло кілька десятків. Після чого Пшибора перейшов з радіо на телебачення.
«Це була, звісно, дуже популярна програма. Сам музичний сигнал "Етерека" був неймовірно радісним і безтурботним, та закликав людей до радіоприймачів. "Етерек" закінчився, тому що я більше не міг керувати такою програмою із паралельним написання текстів для телебачення, хоч телевізійний серіал виходив набагато рідше. Останній рік Театр "Етерек" виходив як своєрідний роман, який буде продовжуватися. Гадаю, що він був найкращим. На жаль не всі епізоди збереглися у повному обсязі. У 1958 році почалося кабаре "Kabaret Starszych Panów" ("Кабаре літніх панів"), яке настільки мене поглинуло, що я вже не міг собі дозволити жодних радіосеріалів. Насправді я вже точно не пам'ятаю хронології, чи не було все це паралельно одне з одним. Для радіо я ще написав кілька п'єс для циклу "My z przyjacielem" ("Ми з другом"). Він почався трохи раніше, ніж "Кабаре літніх панів". Тоді Єжи з'явився у ньому вперше, як актор і мій партнер у діалозі. Пізніше ця природа ведення нашого діалогу перейшла до кабаре, яке інколи було навіть продовженням тих радіопрограм із циклу "Ми з другом". А ще були подорожні нотатки, короткі діалоги, які ми з Васовським втілювали», — спогад Єремі Пшибори із архіву Польського радіо.
Якось у Єремі Пшибори запитали про те, що таке натхнення і чи воно у нього є. На це він відповів так: «Не знаю. Мабуть, мав би, якби потреба заробляти на життя завжди не випереджала це натхнення. Не встигав я сісти і дочекатися його, як мені доводилося заробляти гроші. А оскільки ніщо не давалося мені так легко, як писання, то я писав».
Запрошуємо послухати передачу.
Христина Срібняк і Кшиштоф Саґан