У черговому радіожурналі «Витоки» ми познайомимо вас із традиційними інструментами Живєцького регіону, що на півдні Польщі, це – другий по висоті гірський регіон у Польщі після Татр. Належить до Західних Карпат, а у їхньому складі до Західних Бескидів. На Живеччизні проживають живєцькі горяни - górale żywieccy, які мають свою дуже цікаву культуру. Ми, зокрема, познайомимось із деякими музичними інструментами, характерними для цього регіону. А розповість про них їх майстер і музикант Марцін Бляхура, який разом із Пшемиславом Фіцеком займається цим ремеслом вже понад 10 років. Разом вони також організовують майстер-класи, музичні зустрічі і покази гри на інструментах. Їх також можна побачити на численних етнофестивалях у Польщі.
- Ми походимо з Живєцького регіону і там також займаємося творенням народних традиційних інструментів: живєцьких дуд – волинок, ґайд, різних фуярок та свистків, інструментів, що використовувались при випасанні тварин. Ось, наприклад, найбільш характерний для цього регіону інструмент великопісна пищалка. Принцип гри на ньому такий: чим сильніше дуємо, то звук вищий. Варто сказати, що це – інструмент без жодних бічних отворів. Закриваємо і відкриваємо лише нижній отвір, так, аби отримати ці звуки, які ми хочемо.
А як твориться мелодія?
- Це інструмент, що має свій дуже природний лад. У музичні термінології його називають лідійським, а ґуралі – горяни його називають ґуральським ладом. Це інструмент, для якого згодом творилося дуже багато пісень, також під нього налаштовували живєцькі дуди, тобто волинки.
Чи всі ці інструменти, які ми тут маємо, використовувались лише пастухами чи також могли використовуватись при якихось інших обрядах, роботі?
- Власне, дуже цікавим інструментом є та великопісна пищалка, на якій я грав на початку розмови. Це був єдиний інструмент у нашому регіоні, на якому можна було грати під час Великого Посту. Тоді не можна було грати на жодному іншому інструменті. Всі дуди, басолі ховали у скрині, на горище, аби вони не спокушали музикантів, а на такій пищалці можна було грати.
А з чим це було пов’язано – з тембром звуку, з якимось особливим призначенням чи можливо з ще чимось?
- Загалом, ми ці пищалки робимо головно із чорної бузини. Але колись їх також робили з дикої рожі. А дика рожа має колючки і, за переказами, її асоціювали із терновим вінцем Христа. Тому, те, з чого виконаний був колись цей інструмент, його форма дозволяли на ньому грати під час посту.
А з яких матеріалів ви ще робите інструменти, з якого дерева?
- Пищалки і фуярки ми в основному робимо із чорної бузини, іноді використовуємо якесь фруктове дерево. А вже дуди роблять тільки з фруктового дерева, наприклад, зі сливи чи яблуні, з груші.
А це – дводенцівка. Вона більш характерна на Підгаллі. Це – поєднання двох інструментів, тобто тої великопісної пищалки і фуярки з отворами, із шістьма отворами. В Карпатах, як і в багатьох культурах у всьому світі, люди дійшли до того, що достатньо шести отворів, аби поширити лад інструменту, відкрити його і грати різні мелодії.
Усе має значення, аби отримати відповідні звуки, адже всі ці інструменти відповідно налаштовуються, особливо ті, які мають отвори. На кожному отворі має бути відповідний звук. Тому їх слід відповідно поміряти, їх величина також має бути така, аби все було налаштовано.
Цікаво, а як і коли ви почали займатися цим ремеслом? Чи це ваша родинна традиція?
- Складно сказати, звідки це взялося у нас. Це не родинна традиція. Ані батьки, ані дідусі цим не займалися. Просто це прийшло у певному моменті життя і так з нами лишилося. Дуже багато людей грають на цих пастерських інструментах. Їх використовують у фольклорних гуртах, яких є дуже багато на Живєччині, але люди також просто так купують собі, аби пограти.
Як ці інструменти пов’язані з природою? Чи, наприклад, при випасанні овець це мало значення – використання таких свистків чи інших інструментів?
- Цей менший інструмент, свисток, на якому я заграв, то найчастіше використовували діти, які часто самі собі робили такі інструменти при випасанні тварин. Було багато часу, можна було щось зробити. Не було комп’ютерів, а навколо було багато матеріалу. Достатньо було мати щось гостре, якийсь невеликий ніж і можна було щось зробити, якісь дуже прості інструменти.
Я також тут бачу dudy – волинки. Яка різниці між цим інструментом у різних регіонах Польщі, там, де він існує?
- У Польщі ми маємо чотири регіони, де є дуди – волинки, і ця традиція там справді існує. Колись вони були популярні по всій Польщі. Але зараз є лише у Великопольщі, Сілезькому Бескиді, Живєцькому Бескиді і на Підгаллі. Аби зіграти на цьому інструменті, треба спочатку надути мішок, а тоді вже грати.
А з чого складається цей інструмент?
- Цей інструмент робиться із твердого фруктового дерева, наприклад, сливи чи яблуні, закінчується він коров’ячими рогами, а ці роги додатково завершені ще спеціальною бляхою. Є також певні оздоби, це досить складний метод. Треба багато часу, аби зробити такий інструмент. Він складається із двох пищалок. Перша – мелодична, яку у нас називають ґайдзіцою, і на ній граємо мелодію. А ззаду має другу – бурдонну пищалку, яку у нас називають гук. І мішок, який традиційно роблять із козячої шкіри, але зараз ми вже також використовуємо іншу шкіру, інші матеріали. Багато часу займає саме виготовлення волинки і також пізніше налаштування. У нашому регіоні є кілька осіб, які займаються виготовленням цього інструменту, ми також належимо до цього грона. Кожний регіон має своїх майстрів. І на Підгаллі роблять свої дуди підгалянські, і у Сілезькому Бескиді, і в Великопольщі.
Граючи на таких інструментах, або слухаючи їх, можна трохи відволіктись від реальності, іноді доволі складної.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль