1 листопада – День всіх святих, а 2 листопада – так званий «задушний день», тобто час саме на молитву і згадування померлих, відвідування могил. Про особливості цього часу і про народні звичаї, пісні, пов’язані із розумінням смерті, відходу людини в інший світ, я запитала співака, дослідника поминальних пісень Павела Ґрохоцього, який вже майже 10 років разом зі своїми однодумцями їздить по польських селах у пошуках таких пісень, також їх виконуючи у місті, де традиції, пов’язані із похованням, вже дуже і дуже змінилися.
Наша польська традиція пов’язана із католицькою релігією, звісно, не вся Польща, але значна її частина. І це впливає на проведення цих свят, тобто 1 і 2 листопада. Однак, я так думаю, що все це трохи перемішалося у теологічному контексті. Іноді священники про це говорять. Адже цей день, 1 листопада, – це День всіх святих, і цей день повинен бути радісний, якщо йдеться про католицьку релігію. У цей день слід думати про святих, звертатися до них, молитися. Це – день радості і перебування з тими святими. І лише другий день, як каже костел, це – задушний день. Тобто день, коли ми повинні згадувати своїх померлих, молитися за їхні душі, аби вони потрапили до неба. Як я вже згадав, це дещо перемішалося, особливо у Польщі.
1 листопада у нас – дуже сумний день. Нам дуже далеко до країн, де цей день проводиться в радості, де це розуміння смерті відбувається на зовсім іншому рівні. У нас все це йде до смутку, роздумів, задуми. І якщо ми зараз перенесемось в село, то можна знайти відповідь, чому так сталося, чому це змінилося. Це свято, як і багато інших свят у Польщі, прийшло до нас із язичницького світу. Ми маємо ці польські «Дзяди», викликання померлих, це далекий від релігійності спосіб спілкування із померлими. І, думаю, це також пов’язано зі змінами сьогодні у цій традиції. Хоча в селах це ще досі є, роздумування про духів, про душі є дуже далеким від релігійного вчення, що відбувається із цими душами. Це релігійне sacrum було і є частиною народної релігійності, віри, народних вірувань, в тому числі і тих язичницьких. І це прекрасно. Особисто мене це до сьогодні захоплює. Ці порядки і ці різні світи не є протиріччям один до одного. Народ був настільки мудрий, що зміг це поєднати. Звісно, католицька церква не завжди з цим погоджується. Але, проте, певні вірування щодо померлих у нас є до сьогодні. Наприклад, візьмімо Різдво, згадаймо про пусту тарілку на Святвечір. Зараз ми чуємо на телебаченні чи на радіо, що це для якогось мандрівника, що заблукав, для бездомного, якщо у політичному контексті, то для біженця. Але ж це пряме спілкування із померлими, це для них була ця тарілка. І це вірування у нас вже практично зникло. Ідея, що ці померлі душі є з нами в цей день, не лежить у центрі релігійної думки. Ця наша народна релігійність, сільська духовність нам це дозволяє, що протягом року є кілька днів для згадування померлих. І листопад не є якимось епіцентром чи апогеєм, якщо йдеться про увесь рік, але в цей час про наших померлих, близьких ми думаємо більше.
А які мотиви зустрічаються у поминальних піснях, піснях про померлих?
Це – прощальні пісні, тобто той, хто співає, є таким собі продовженням тої померлої особи. Через уста похоронного співака чи співачки та померла особа ще може щось сказати востаннє – попрощатися, подякувати, попросити пробачення за якісь недобрі речі, що мали місце за життя. Це також те, що колись було, а зараз рідко зустрічається, тобто виголошення похоронної промови від імені померлої особи. Тому різного роду прощальні, подячні пісні – дуже зворушливі. Їх взагалі дуже важко співати, з точки зору емоцій. Під час похорону такі емоції стають активними, але це добре, адже ми цього дуже потребуємо, щоб ці емоції викинути з себе, вихлюпнути те, що відбувається.
А інший тип пісень – це молитовні пісні. У цих піснях є молитва за душу померлого. Якщо йдеться про цей тип, то у Польщі це в основному католицькі і протестантські пісні. Менше є світських пісень, їх дуже мало. Тобто серед цього другого типу пісень є такі своєрідні молитви до Бога, аби він прийняв цю душу, за те, аби цьому померлому було добре. І, поєднуючи ці дві перспективи, для мене це чергова прекрасна річ. Через ці пісні ми опікуємося усіма – цією людиною, що померла (якщо вона була віруюча, то отримає цю молитву), і також ми займаємося тими, хто є навколо, аби їм помогти це пережити. Це – мудрість.
У матеріалі прозвучали фрагменти поминальних пісень у виконанні Павела Ґрохоцького та співаків з його гурту
Запрошуємо послухати програму у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль