На губній гармоніці грає одна з провідних і найвідоміших майстринь з плетіння з рогози і лілії у Польщі Стефанія Сухора, що живе на західному Рочточчі. Їй уже 80 років і цим ремеслом вона займається майже все своє життя. З рогози і лілії, що росте на її полі, вона виплітає кошики, скриньки, капелюхи, проводить майстер-класи по всій Польщі, дарує свої вироби, продає і, як сама каже, мандрує по світу, бо ще молода і повна енергії. Сьогодні у радіожурналі «Витоки» народна майстриня Стефанія Сухора розповість про своє ремесло і навіть трохи це продемонструє.
Зрізати цей матеріал треба у жовтні-листопаді. А лілія росте на моєму полі. Я йду і вирізаю, скільки мені треба. Це чудова річ для роботи – лілія, що росте на моєму городі у вологій землі. І з цього я роблю свої вироби, бо рогоза швидко сохне, дуже гаряче і від цього вона сохне. Лише поллю її, як знову треба поливати.
А як готується цей матеріал для того, аби з ним можна було працювати?
Я зрізаю, скільки мені треба, кладу під пліт, це підсихає і можна вже робити капелюхи. А це ось - така гарна скринька з рогози. Її слід починати робити від дна. Це закладається на скриньку-форму, ось така гайка є, є дірка, робиться висота, а верх робиться на столі.
А коли ви почали цим займатися?
Я почала цим займатися, як мої діти були зовсім маленькі. Я вийшла заміж, ми будували дім. Ми прийшли на пусте поле будуватися. Не було чим заробляти. Ми йшли до пивниці, там було холодно, там, де перебиралася картопля. Ми перебирали цю картоплю, гнилу викидали, там же ми розбирали рогозу, мочили її. Коли ми верталися з поля, то робили кошики, адже треба було виконати план. Свою пенсію я маю саме завдяки цьому ремеслу. Щомісяця я повинна була зробити 36 кошиків. Мої діти були малі, але мені допомагали з ними, була бабуся, дідусь і дідусева сестра, то вони мені помагали дітей бавити, аби я могла плести кошики. Якби було по-іншому, то я не знаю, чи я би справилась. Зараз мені значно простіше, я маю свої гроші і не мушу ні в кого просити. Я заробила собі це своїми кошиками. Я отримала цю пенсію через стан здоров’я, адже ця робота дуже виснажує хребет і суглоби. Хоч до цього часу я цим займаюся.
Чи складно робити такі речі? Чи важко працювати із цим матеріалом?
У це слід вплітати трохи розуму: що зробити, аби це виглядало гарно, як зробити, як закінчити… Треба трохи самому думати. А, крім цього, на все це виготовляються форми. Матеріал я готую сама. Лілії вже у серпні слід зривати і сушити під плотом. Три дні і вже можна щось робити.
А ви б могли щось маленьке зараз зробити, аби поєднати два-три невеликі елементи?
Можемо зробити вухо до кошика. Ось зробимо з кількох елементів те, за що тримаємо кошик. Сплетемо з трьох частин. Це – лілія, а це – рогоза, яку я вирізаю на ставку. Спочатку слід зав’язати вузлик, аби нічого не розлізлося. І ми заплітаємо косичку, так само, як заплітаємо волосся. Або у шість, або у вісім. Залежить, для чого робимо. Якщо для маленького кошичка, то робимо тонке вухо, ця для такого дитячого. Якщо ж для більшого кошика, треба плести у шість чи п’ять лозин, чи навіть у вісім. Це дуже міцний матеріал.
А де люди використовують ці різні вироби? Вдома чи ще десь?
Люди купують це все додому. Наприклад, якийсь невеликий кошик то використовують для іграшок. Можуть також купувати для покупок. Одна пані з Франції для цього купила у мене кошик, такий великий досить. Людям ці вироби дуже до вподоби. Як моя внучка приїхала з Німеччини, то не могла натішитись цими подарунками, які я для них виготовила. Нещодавно мені виповнилось 80 років, вони мені відвідували. Я – дуже активна і дуже люблю цим займатися.
А, крім вас, у вашому селі ще хтось цим займається?
Всі люди вміють це робити, але вже ніхто не хоче цим займатися.
А колись в селі це було дуже популярне ремесло?
Колись в нас був так званий кооператив і ми всі для нього робили ці вироби. Нас було понад 30 осіб. І всі ми виготовляли кошики для того кооперативу. Він знаходився у Любліні. Пізніше його закрили. Пізніше ми робили для Рудніка. Там я два роки виготовляла кошики з лози. Але мені було трохи важко робити з лози і я перейшла на рогозу. Пізніше цей кооператив також закрили. Хто пропрацював 5 років, то міг отримати пенсію за станом здоров’я. Я це могла отримати. На той час це було десь 300 злотих, не так багато. Але я вже мала свої гроші. Не просила у чоловіка.
А в цих виробах ви використовуєте лише лілію і рогозу, чи ще якісь нитки використовуєте?
Я ще додаю зелену траву. Щоб було гарніше. Це така гостра трава, яка росте на ставку, вона доволі висока. Вона дуже зелена, навіть, коли вже суха. Нею можна трохи зміцнити і прикрасити кошик. Переважно зараз я роблю капелюхи. Вони – дуже міцні.
Це таких три косички, ще трохи мокрі. Вони ще добре не висохли, було мало часу. Але з цього вже можна щось робити. Рогоза може трохи ламатися, нищитися. А ця лілія – дуже міцна. Вона росте скрізь у нас, також і на моєму полі у вологій землі, на болоті. Я врізала трохи для кошиків, розібрала цей сніп у полі, поклала під стіну і це лише три дні сохло. І вже з цим можна працювати. Це так з лілією.
Зараз я трохи мандрую по світу. Хто куди мене запросить, туди я і їду. Недавно я була у Цєшині два дні, мене туди завезли і привезли. Там я їм співала, грала на гармонії різні мелодії. У мене є німецька губна гармонія, яку мені подарував син. Я це дуже люблю.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль