У черговому радіожурналі «Витоки» ми дізнаємось про різдвяні традиції західного регіону Польщі, а саме – Великопольщі. Вже сам цей регіон поділений на кілька етнорегіонів, через що традиції відрізняються у різних містах, містечках і селах. Які основні атрибути цього святкового часу – Віґілії, Різдва та післяріздвяного часу у Великопольщі? Розповідає Йоанна Шафлік із Познанського дому танцю.
Думаю, що однією річчю, яка вирізняє Великопольщу від інших регіонів Польщі, є те, що до нас на Віґілію не приходить Святий Миколай. До нас приходить Ґвяздор – Звіздар. У більшості регіонів Польщі найчастіше приходить Миколай. А у Великопольщі є Ґвяздор, також його ще називають Ґвяздка – Зірка. Це зовсім інша традиція, що більше виводиться з традиції колядування. Оскільки під час Адвенту – Різдвяного посту - Ґвяздор зі своєю помічницею Ґвяздкою або ж Дзяд із Ґвяздкою (це залежить, про яку частину Великопольщі йде мова) як пара колядників, а іноді навіть більше осіб ходили від хати до хати і питали дітей, чи вони були чемні протягом всього року, чи добре вчилися, чи слухалися батьків. Тоді діти могли сказати, що би вони хотіли отримати на Ґвяздку, тобто на Різдво. Бувало так, що така ж пара колядників поверталася до тих дітей під час Віґілії, тобто напередодні Різдва і тоді їм роздавала подарунки. Але, якщо діти були нечемні, то Ґвяздор з собою мав палицю, через яку діти часто повинні були стрибати, аби показати і довести, як сильно вони хочуть отримати подарунок. Траплялося також так, що замість подарунка вони могли отримати трохи вугілля або ж якийсь камінь, або просто картоплю, а іноді бувало, що Ґвяздор приносив різку.
Отже, Ґвяздор це зовсім інший герой, це не Святий Миколай, що приходить до вас 6 грудня.
Так, Ґвяздор – це зовсім інший герой, хоча, думаю, що зараз ці дві постаті певним чином об’єдналися в одне ціле. І один, і другий – це старші чоловіки, переважно з бородою, але колись це справді були дві різні постаті, адже Святий Миколай приходив або як єпископ, або ж просто всі знали, що він приходить і залишає подарунки у ніч на 6 грудня під подушкою або ж у черевиках, які треба було, наприклад, залишити в коридорі чи біля дитячого ліжка. Натомість зараз на Святого Миколая ми вже говоримо, що це – Ґвяздор. Тому через поп-культуру ці традиції у ХХ столітті змінилися. Але колись справді це були дві різні постаті.
А які традиції у Великопольщі є 24 грудня, у день Віґілії?
Ці традиції – дуже різні. Багато цих традицій пов’язані більше із конкретним домом, конкретною родиною, аніж зі всім регіоном. Але, звісно, є ключові і спільні елементи для всього регіону, а, можливо, і для більшості регіонів у Польщі. Це, наприклад, очікування на першу зірку. Віґілійна вечеря розпочиналася із появою першої зірки на небі, зазвичай, це 16-17 година вечора. Звісно, ці традиції у різних родинах можуть відрізнятися, але переважно,із настанням вечора усі спільно сідали за віґілійний стіл, ділилися оплатком, часто читається також фрагмент зі святого письма, після чого родина спільно сідала за вечерю, що є пісною вечерею. На столі є різні пісні страви, наприклад, з маком, з капустою і горохом, також є капуста з горохом або вареники з капустою і грибами, у нас є також червоний борщ, найрізноманітніша риба – від коропа, що є найбільш традиційний для віґілійної вечері і до риби по-грецьки, що також є популярною у нашому регіоні.
А коли починали ходити колядники? Як було колись і як є тепер?
У деяких частинах Великопольщі цей звичай є досі. Але ці колядницькі традиції залежать від конкретного місця. Перша річ, про яку я би хотіла сказати, то це те, що час ходіння колядників можна визначити з часу початку Адвенту і аж до завершення карнавалу. Традиції колядування, що також пов’язані із найкоротшим днем і найдовшою ніччю в році, тобто із днем зимового сонцестояння, як я вже сказала, вже навіть самі відвідини Ґвяздора з Ґвяздки – це вже певного роду ходіння з колядою. Тобто у деяких регіонах колядувати починали вже під час Адвенту. Згодом є вже час Різдвяних свят. І тут і далі або ходив Ґвяздор з Ґвяздкою, або ж ходили героди. Героди – це такий звичай, що має кількасот років. Це була легенда, яку грала молодь у селі. Серед геродів був цар Ірод, чорт, смерть. Був теж маршал. Це був міні-спектакль, ходячи від хати до хати, у кожному домі колядники гостювали і грали цю виставу на тему злого царя Ірода, який хотів вбити всіх дітей, серед яких і Ісуса. Але ця історія закінчувалася щасливо. Злий Ірод опинявся у пеклі, його душу дідько забирав до пекла. Це – один з найбільш важливих звичаїв на коляду у Великопольщі, але він також був і в інших регіонах.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль