У ці листопадові дні у західній традиції згадують померлих. Проте так звані «задушні» дні пов’язані не лише із латинською традицією, вони сильно закорінені і в східній. Зокрема, традиція «Дідів», як вона називається у народній традиції, має доволі широкий вимір і є дуже важливим часом у Білорусі. Про тамтешні традиції розповідає білоруська дослідниця, культурологиня, етнографиня Алена Ляшкевіч.
«У Білорусі виразно виділяються дві традиції – католицька і православна. У католицькій традиції померлих згадують суто восени – 1 та 2 листопада. Це День всіх святих, Задушний день, День померлих. Це, швидше за все, назви, що відомі у костелі, церкві, але вони прийшли у народну культуру. А в православних дні згадування померлих більш різноманітні, починаючи від коляди, згодом згадування про померлих перед масляною, є також згадування навесні, що в основному концентрується навколо Великодня. Також про померлих згадують перед Трійцею. Є така думка, що це також пов’язано із аграрним роком. Селянин шанує своїх предків, вшановує їх влітку, а вони йому за це дякують своїм сприянням в різних справах. Також в окремих регіонах про померлих згадують в Успенському періоді», - розповідає Алена Ляшкевіч.
Але найбільше дат, пов’язаних із згадуванням померлих у білоруській традиції, є восени – від вересня і до листопада.
«Коли говорити про різницю між католиками і православними, то у цей осінній період згадування померлих, а конкретно 1-2 листопада, католики в основному відвідують могили, запалюють свічки, а потім вечеряють вдома, але ця вечеря так не акцентується, як у православних. Православні могли порядкувати могили перед своїми головними осінніми „Дідами”… Могли, для прикладу, на темній землі на могилі висипати хрест, трошки її відновлювати. Але для православних це не центральна подія осіннього періоду згадування померлих. Основа – це вечеря вдома у хаті, коли збиралася вся сім’я. До цієї вечері дуже ретельно готувалися: мили хату, прибирали, вся сім’я милася у лазні. Також залишала вінник для предків, аби вони також помилися. Причому, треба було ще за дня вийти з лазні, аби „діди” могли також помитися».
Варто зазначити, що традиція «Дідів» є досі дуже важливим часом у Білорусі. Люди вірили, що під час цієї вечері до дому приходять померлі родичі, тому двері, вікна, комин залишали відкритими. На «дідівську» вечерю готували різні страви – від 6 до 12 страв, серед них, що цікаво, також була кутя.
Етнографиня Алена Ляшкевіч каже, що все своє свідоме життя вона знає, що на початку листопада треба їхати додому на «діди», це дуже важливий родинний час.
* У заголовку використано цитату із поеми Адама Міцкевича «Dziady» («Діди»), вільний переклад – Мар’яни Кріль.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль