У радіожурналі «Витоки» сьогодні ми поговоримо про те, наскільки традиційна музика може змінювати впродовж років. Чи мотиви, які є у ній, з часом, зі зміною поколінь змінюються, що додається, що зникає? Прикладом для нас буде ґуральська музика – музика регіону Підгалля у Польщі, яка характеризується ритмом на два і має свій неповторний стиль. Ця музика дуже популярна у Татрах, її грають різні покоління ґуральських капел, але чи грають так, як це було колись? Чи додають щось від себе? Чи спрощують? Про те, чи змінюється традиція і традиційна музика запитуємо у видатного ґуральського музиканта, вчителя, автора підручника з навчання ґуральської музики, лідера родинного гурту «Trebunie Tutki» Кшиштофа Требуню-Тутку.
Думаю, що традиція повинна змінюватися, аби жити. Завжди було так, що життя ґуралів, життя людей впливало на те, як вони відчували музику і яке натхнення вони черпали з природи, з навколишнього краєвиду, важко працюючи. Але при цьому навколо було дуже красиво. Цей краєвид змінюється дуже часто, через кожні декілька годин погода в горах змінюється, тож є дуже красиві краєвиди – сонячний день, а за мить – паде дощ, буря, блискавки, грім, іноді зненацька випаде сніг. Тож все це дуже змінюється. І людина, яка була зжита з цією природою, точно нею надихалася. Ця природа впливала на те, що людина співала. Колись життя було важче, бідніше, голодне, робота була важка, а сьогодні все це змінилося. Ми живемо у зовсім іншому оточенні, але ці чудові краєвиди залишаються. Ми відчуваємо себе ґуралями, ми знаємо, що якщо ми тут народилися, то це – наша музика, багато молодих людей горнеться до цієї музики. Я навчаю цій музиці вже багато років, тож бачу, що це зацікавлення є постійно, є навіть такі періоди, такі роки, коли ще більше молодих людей хочуть навчатися ґуральській музиці. І ця музика точно змінюється. З одного боку, ми, старші, зрілі музиканти, які обожнюють традицію, хотіли би, аби все те найцінніше, що є у цій музиці не пропало. А це передусім її неповторний стиль, це відрізняє нас від інших регіонів, від іншої музики, що також є прекрасною. Але ми, ґуралі, вважаємо, що наша – найпрекрасніша…
Я з дитинства мав контакт з іншими музикантами, з іншим різновидом музики. Тож завжди поважав «інше». Цьому навчали мене мої батьки, мої дідусь і бабуся. Але свою музику, рідну, яку я виніс з родинного дому, ціную найбільше. І я б хотів, щоб вона, з одного боку, залишалася такою, як була, але ставала ще красивішою, аніж колись, щоб вона берегла всі ці свої оригінальні риси, але, з іншого боку, я не боюся експериментувати, співпрацювати з іншими митцями. І гурт «Trebunie Tutki», який від самого початку славився співпрацею спочатку з ямайцями, згодом з Адріаном Шервудом, Ендрю Кроншуем, багатьма польськими видатними митцями, згодом з квінтетом «Urmuli» з Грузії, з одного боку – залишається собою, але з іншого боку – наші друзі, партнери, музиканти з інших частин світу надихають нас.
Разом з гуртом «Twinkle Brothers» гурт «Trebunie Tutki» заспівали традиційну ґуральську пісню «W dusak», мелодію широко відому у Карпатах, зокрема, до неї співають на лемківських весіллях. Музиканти співпрацюють вже понад 30 років. Це - різновид фолькової музики, що тісно закорінена в традиції.
Я вважаю, що ці два різновиди варто розділяти, а саме традиційну музику і її звичний розвиток та фольковий нурт, що черпає з традиції. У цьому різновиді ми можемо мати значно більше свободи, можемо використовувати інші інструменти, ритми, звучання. Мені завжди залежить на тому, аби ґуральське натхнення, натхнення музикою підгалянських ґуралів, але також всіх гірських регіонів у Польщі, було зрозуміле, щоб це завжди була музика звідси, але, разом з тим, я стараюся її вписати у контекст «world music», у цю прекрасну, різнобарвну палітру музики світу, поєднуючи, черпаючи з елементів іншої музики… Думаю, що це дуже творчий, креативний процес. Іноді це вдається краще, іноді – трохи гірше. Але є такі моменти, коли, наприклад, ми як гурт «Trebunie-Tutki» з гуртом «Urmuli» починаємо спільно співати і виявляється, що між нами є щось універсальне, що не є ані наше, лише підгалянське, ані лише грузинське. Просто є цей дух, дух гір, який ми шукаємо у цій музиці, що десь кружляє над нами, який нас оточує і тоді є так, як іноді наша публіка нам говорить, що у них – мороз по шкірі. Іноді – це зворушення, а іноді – несказанна радість, яку неможливо описати словами. Але ми це відчуваємо, співаючи, і тоді ці пісні звучать дуже гарно, тоді ця музика грається найповніше, коли ми відчуваємо один одного, відчуваємо цю загальнолюдську спільноту, яка не знає поділів, різниці, що, зрештою, теж прекрасно, що ми між собою відрізняємося. Ми можемо збагачувати один одного, дивлячись на традиції, на зміст, що супроводжував наші культури. Традиційна музика тому є така гарна і цінна, бо у ній збережена уся історія народу, який її творив. Це не порівнюється жодним чином з розважальною, простою музикою, що твориться сьогодні. У нас також таку музику грають, для товариства, на весіллях чи навіть псевдоґуральську. Але ми вважаємо, що цю традицію треба любити так, щоб з неї видобути ще більше, не лише гарні музичні мотиви чи гарні пісні, але зловити цей контекст і також цей сонорний контекст, щоб звуки природи, звуки таких наших типових пастуших інструментів гарно компонувати з людськими голосами.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль