Урочисте вручення 47-ї Премії ім. Оксара Кольберга розпочалося зі співу Ельжбєти Кашні – співачки, народної майстрині з села Розоґі на Курпівщині у Вармінсько-мазурському воєводстві. Вона – одна з декількох лауреаток 47-ї премії ім. Оскара Кольберґа за заслуги для народної культури. Найпрестижніша польська нагорода надається музикантам, народним майстрам, гуртам, популяризаторам традиційної культури і має на меті показати, наскільки важливою є ця частина культури – культура джерел, витоків.
Розповідає Генрик Дунін, етнограф з Нижньої Сілезії:
- Загалом щороку Премія Оскара Кольберґа, яку скорочено називають «Оскаром», відзначає ті постаті, тих осіб, що особливо є заслужені для охорони традиції, канону традиції, збережених у пам’яті людей, що походять з різних регіонів. Так склалося, що зазвичай традиційні регіони надають нам лауреатів з тих регіонів, де існує тяглість традиції серед мешканців, а це Люблінщина, Малопольща, Підкарпаття, але також, що дуже важливо, це також регіони західної Польщі. Цього року ми маємо лауреата з Нижньої Сілезії. Це вже третій рік підряд. Це свідчить про те, що навіть ті люди, які були переселені після війни на нові польські землі, були прив’язані і далі прив’язані до давніх традицій, принесених з місць свого походження. А хто там оселився? Це передусім люди з регіонів, яких уже немає у складі сучасної Польщі. Цього року лауреатом є гурт «Валішовянє» з Нового Валішова, це у Котліні Клодській – місцевість, що розташована серед красивих зелених пагорбів. Там живуть колишні мешканці Поділля, тобто вихідці з України, з територій давніх польських кресів, з села Тарновіца Польна, у якому поляки жили з 16 століття. І ці традиції до сьогодні передаються у колі цієї спільноти. Це прекрасно, адже це і далі частина ідентичності – старі весільні пісні, колядки, пісні, пов’язані з будь-яким часом року – святковим і буденним, часом праці.
«Ми дуже пишаємося тим, що наші предки так сильно берегли ці традиції, а ми їх підтримуємо. Ми стараємося співати пісні, привезені звідти нашими дідами, батьками. Також ми бережемо кулінарні традиції, стараємось готувати різні страви, відтворювати це, хоча можливо вони вже не є такими, якими були у домі наших батьків. Ці смаки вже інші. Але намагаємось робити так, щоб все смакувало як колись, нагадувало про ті давні часи. Усі пісні, які ми співаємо, нам передавали наші бабусі, мами. Також у гурті у нас співає старша пані – Броніслава Максилевіч, яка передала нам дуже багато пісень, яких її навчила її бабуся. І ці пісні ми і виконуємо. Це – дуже старі пісні, які мають навіть понад 100 років. І ми пишаємося тим, що співаємо такі гарні, красиві пісні, які у цих переказах є просто чудом, вони мають свій неповторний стиль, традицію, мову, вимовляння цих слів… Для нас це – це щось неймовірне», – розповідають члени колективу «Валішовянє».
Серед нагороджених і Капела Романа Войцєховського – одна з найбільш шанованих і найкраще зіграних капел, що існує вже дуже довго, у Лодському воєводстві. У ній грають – Роман Воєцєховський, Радослав Бінєк і Боґуслав Ліпський. Капелу було створено у 2002 році і з того часу вона не змінила свого складу. Капела грає традиційну музику опочинського і равсько-опочинського регіонів, привертаючи увагу багатим репертуаром, блискучою технікою гри, темпераментом та стилем гри, який було перейнято від давніх музикантів.
Розповідає Роман Войцєховський:
- Це наше життєве захоплення – виконання традиційної музики. І цей день для нас особливий. Це дуже висока відзнака, це увічнення нашої роботи і висока її оцінка владою. Бути тут, у Королівському замку у Варшаві, і отримати нагороду ім. Оскара Кольберґа з рук міністра культури Пьотра Ґлінського для нас є великою честю, а також це мотивація для подальшої роботи. Я вважаю, що ця передача традиції – дуже важлива. Добре, що є ще ті, хто може це передавати і також має кому передавати. Але важливими є ці цінності. Ця музика зараз змінюється. Я також передаю молоді, але завжди це музика дуже стара, передана з діда-прадіда, від старих музикантів. Я стараюся якнайбільше цієї справжньої музики передати, бо часи змінюються, і скоро вже не буде кому передавати.
- Ця музика мене просто полонила з дитинства. Я завжди хотів на чомусь грати. Але це були тяжкі часи. Батьки мусіли багато працювати, щоб мені взагалі купити якийсь інструмент. І з того все почалося. Мій дідусь водив прощі на Ясну Гору до Ченстохови, він також вів похоронні обряди. Я також брав участь у співах біля каплички у травні, на маївках. Мій дядько грав на барабанах, брат – на мандоліні. Я з дитинства захоплювався цієї музикою. І я дуже цьому радію і хочу подякувати Господу і Пресвятій Богородиці, що вони мене боронять і за той талант, який я маю від Господа Бога, – поділився скрипаль Роман Войцєховський.
Премію ім. Оскара Кольберґа також отримала багатолітня журналістка Польського радіо Люблін, музикознавиця Боґуміла Новіцька, яка багато років на радіохвилях популяризувала фольклор, традиційну культуру, створила великий архів традиційної музики та історій. Для Боґуміли Новіцької, яка село і його культуру пізнала по-справжньому через зустрічі з сільськими музикантами, важливими є саме зустрічі і спілкування з цими людьми, адже без цього важко розповідати про традицію, якою живуть ці люди.
«З цими людьми треба зустрітися, розмовляти з ними. І тоді ми будемо знати, наскільки глибоке коріння мають всі ці традиції. Це тягнеться з покоління у покоління. І всі, так, як ви чули, мають народне коріння: вони народилися в селі, малими сідали біля бабусиних ніг і бабця їм все розповідала – як колись жилося, як вона жила… І ці діти приймали ці традиції від свої бабусь, не мам. А згодом, коли виросли, то також і своїм дітям це передавали. Адже це більше бабусі виховують, бо батьки зазвичай зайняті. Тому справді, це переходить з покоління у покоління», – розповідає Боґуміла Новіцька.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль