У Ґарволіні на Мазовші відбулася різдвяна зустріч із презентацією доробку кола Вогнища традиційної музики, яке творять діти із місцевої музичної школи. Під час концерту діти запрезентували те, що вони вивчили за чотири місяці під керівництвом і музичною опікою скрипаля Матеуша Нівінського. За його ініціативи було створено цей гурток, а до нього міг долучитися кожен, хто любить музикувати. Таким чином, діти, які ходять до музичної школи у цьому містечку, також мали нагоду вчитися музиці іншою методикою, а саме на слух, наслідуючи те, що їм грають…
Розповідає Матеуш Нівінський:
- Я створив це Вогнище традиційної музики при Музичній школі першого ступеня у Ґарволіні у вересні цього року. Це у рамках програми Національного інституту музики і танцю, що спрямована на підтримку таких гуртків традиційної музики. Ми працювали три з половиною місяці, до тепер. Зараз ми показуємо плоди нашої роботи. Ідея полягала у тому, аби з цією пропозицією піти до дітей, які грають, до тих, яких я знайшов у музичній школі і які вже певною мірою вміють грати на інструментах. І ця пропозиція була цілком відкрита, всі, хто хотів, міг приєднатися. Зголосилося дев’ятеро дітей. У нас було три скрипки, віолончель, флейта, саксофон, піаніно і двоє ударників. І у такому малому оркестрі ми працювали над місцевим репертуаром – з околиць Ґарволіна, з південно-східного Мазовша. Три з половиною місяці – це не так багато, щоб зробити багато. Нам вдалося навчитися грати, співати п’ять творів, в тому числі дві старі колядки з 19 століття з цих околиць, дві мазурки, два повісляки і польку.
На зустріч також завітали вчителі та учні зі Школи білґорайської суки з Янова Люблінського. Це – родинна Капела Бутринів на чолі із мультиінструменталістом, майстром народних інструментів, видатним музикантом цього регіону Збіґнєвом Бутрином. Окрім гри і спільного співу разом з учнями, пан Збіґнєв також поділився, як у його містечку готуються до Різдва.
- Треба було принести ялинку. Колись ми приносили її з лісу. Потрібно було її одягнути, а тоді ще не було різних гірлянд, вони з’явилися вже пізніше. Тоді на ялинку ми робили різні ланцюжки з соломи, також різні зірочки із паперу. Ці папірці ми збирали раніше з цукерок чи шоколаду – золоті чи срібні обгортки. Також на ялинці висіли грецькі горішки, яблучка, також були такі подовгасті цукерки. Це було звичайним. Пластику на ялинці було дуже мало. А якщо він і був, то це було щось, прислане родичами з Америки. Це дуже відрізнялося від того, що було у нас. Навіть вітальні листівки звідти були інші. З-за океану були дуже багаті, красиві листівки. Це приходило авіапоштою. Але зазвичай все виглядало доволі скромно. У нашому регіоні ялинка завжди стояла. Також хочу згадати про колядування. Як 10-літній хлопець я мав нагоду ходити разом з братами з шопкою, тобто з вертепом. Через декілька років, коли мені було 14-15 років, то ми ходили з геродами і ця група у нас називалася «діальо». Думаю, що це було скорочення від слова «діалог», обмін думками… Та все ж у нас це називалося «діальо». Я там грав маршалка. Ми мали відповідні строї. Також з нами навіть ходив музикант з акордеоном. Він грав нам до співу. І пізніше під час колядування іноді був такий момент, що музикант просив дозволу людей у хаті, де їх приймали, заграти польку, оберка і навіть люди танцювали.
80-літня співачка Маріанна Бєняс з Волі Корицької біля Ґарволіна під час різдвяної зустрічі з Ґарволіні багато розповідала, як було колись, як люди у її селі готувалися до Різдва…
- Останній тиждень перед Різдвом, то люди вже активно готувалися. На Великдень хату білили, але на Різдво то знімали павутиння трохи і прибирали. І починали з понеділка. Але випрати треба було. Прання то так перед Різдвом робилося за 4-5 днів. І пралося все… Коли був сильний мороз, якщо замерзала вода, то сокирою треба було вирізати ополонку і пралося в холодній воді. Також на Різдво робилося дуже багато квіточок з паперу. Робилися оздоби до солом’яних павуків. У павуку було навіть 300 квіточок. Я маю такий, я зробила собі. Мало бути багато квітів. Люди не мали грошей. Фіранки вирізалися з паперу. Не було чим заслонити вікна. Люди були бідні, але закололи поросятко, поділилися між собою і готували щось на свята. На свята треба було все прибрати, треба було все зробити. Люди завжди казали: як буде на Віґілію – так буде цілий рік. Не можна було сваритися, гніватися і чинити щось погане, бо як на Віґілію – так і на цілий рік. На столику було 12 страв… Що цікаво, то люди на Віґілію не їли за столом, а за таким малим столиком. За столом їлося на Великдень. На Різдво за маленьким столиком. Приносилося сіно, на цей сіно стелився обрус, спеціально зроблений на кроснах до Різдва, з френзлями. І переважно було 11 страв, бо мій тато завжди казав, що 11 страв, а 12-та - це облатка. Це той Ісусик, що народився у Вифлеємі, це він був 12-тим.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль