Темою радіожурналу «Витоки» буде передача традиції молодому поколінню. У Польщі в різних регіонах є неформальні школи традиційної музики, середовища, осередки, де діти, молодь можуть навчатися традиційній музиці, також це відбувається індивідуально. На регіональному, державному рівні існують конкурси традиційної музики із категорією «Майстер-учень», де діти виступають зі своїми вчителями, які їх навчили грати чи співати. Як правило, це навчання музиці на слух.
Про свій досвід у цій справі і про те, що у ній важливо розповість видатна підгалянська скрипалька, письменниця, оповідачка з регіону польських Татр Станіслава Ґаліца-Ґуркєвіч.
— Багато чинників дуже важливі. Для мене важливо, по-перше, з ким я розпочинаю працювати, адже коли я починаю з дітьми, які перший раз в руках тримають інструмент, то це інше навчання та інші очікування і вимоги. Але по-іншому це виглядає з тими дітьми, що вже грають ґуральську музику. І вони хочуть вдосконалювати майстерність, вони намагаються шукати якийсь власний стиль, власну форму вираження. Тож очікування у цьому випадку — інші. Я завжди (і вважаю, що це дуже важливо) роблю акцент на тому, аби діти знали свою історію, знали свою спадщину, щоб вони знали, що це — традиційна музика і щоб вони були їй вірні, вірні своєму регіону. Адже взаємних впливів є дуже багато — як на території самої Польщі між регіонами, які мені найближчі, а саме Спіш, Орава, Підгалля, так і у дальших регіонах, наприклад, у Словаччині, Угорщині, їхні чардаші... Це дуже гарні мелодії, які полонять душу молодих музикантів, які вчаться, їм ці чардаші подобаються чи ще якісь словацькі танці. Вони дуже мелодійні і гарні, тож я не дивуюся цьому. Але я роблю великий акцент (і я намагалася це пояснювати своїм учням), окрім самого навчання ґуральської музики, на любові до місця, де ми живемо, відчуття вкоріненості, що це — наше місце і того, що варто про цю нашу спадщину дбати, піклуватися про неї і бути цьому вірним, пишатися нею. Я намагалася привчати їх до цього. Сьогодні на Підгаллі це робити складно, адже тоді, коли я вчилася, коли професія музиканта не була приваблива, коли йдеться про заробляння грошей, музиканти були бідні, але музикантів любили всі, бо вони несли радість, втішали людей. Люди обожнювали музикантів. Окрім цього, треба цю музику носити в собі, треба хотіти… Ті діти, які беруть в руки скрипку, то такі діти хочуть грати і такі люди хочуть грати.
Як каже Станіслава Ґаліца-Ґуркєвіч, її учні дуже свідомі музики, яку грають. І вона з подивом спостерігає за тим, що вони навіть більш свідомі, ніж покоління їхніх батьків. Діти хочуть не просто берегти музику, а культуру загалом. Це найбільше видно по тому, як сильно вони хочуть брати у цьому участь.
— Якось я мала одну розмову в школі. Вчителі організували зустріч зі мною. У великому спортзалі в школі вони зібрали масу дітей — з третього до сьомого класу. Було дуже багато дітей. Я була вражена: що я їм скажу, як я їх зацікавлю, щоб вони не заснули на цій моїй зустрічі? І я просто почала розповідати про те, як було колись, так просто і про те, як все це сильно змінилося, що вже нема тих предметів, які були колись, про те, що навіть деякі слова вийшли із вжитку, зникає говірка, бо зараз — інше життя. Діти уважно слухали. Було декілька моментів, коли я старалася перевірити, чи справді вони мене слухають і запитувала, чи вони мають якісь запитання. І вони мали багато запитань, питали про дуже різні речі, навіть про те, що таке стайня чи що є у стайні. Адже зараз вже мало хто має домашнє господарство. На наших теренах вже рідко хто має домашню господарку, люди вже більше займаються туризмом і приймають у себе туристів. А діти вже не знають, що це таке і як це — господарювати. А на завершення цієї зустрічі я запропонувала їм спільно піти на екскурсії, походити по селах, аби позаписувати слова пісень, кажу, що може хтось нам щось заспіває, можливо, вдасться роздобути якісь старі фотографії. Завдяки цьому ми більше дізнаємось про історію, про цих людей, а вдома будемо грати ноти до цих слів, які запишемо. І було дуже багато охочих. Навіть більше — вони приходили до мене додому і запитували: а коли ми підемо на цю екскурсію? І це не були малі діти. Це були учні з останніх класів початкової школи свідомі того, чим би вони хотіли займатися. Тож для мене це була велика радість.
Але, загалом, коли йдеться про навчання традиційній музиці молодого покоління, то, за словами Станіслави Ґаліци-Ґуркєвіч, один вчитель сьогодні має дуже обмежені для цього можливості. Адже традиційна музика не є чимось, що полягає лише на правильному виконанні з нот, вивченню, це завжди широкий контекст. Інструктор повинен показувати все це у звичній ситуації, у селах, в горах, щоб діти бачили, що це — жива традиція. Але загалом основою для навчання цій музиці є свідомість — свідомість цінності власної спадщини. Традиційна музика повинна бути у серці, з будь-якого регіону, музику з якого грає музикант.
— Я — типова ґуральська дитина, така, які були майже 100 років тому. Це були зовсім інші часи, ніж ті, що маємо сьогодні. Я народилася у типовій ґуральській хаті, з двома кімнатами і великими сінями посередині. В одній кімнаті жила одна сестра, тобто моя мама з татом і нас троє, а в другій — сестра моєї мами з чоловіком і з трьома дітьми. Ми ділилися цим домом. Це були інші часи і інше життя: вода у криниці чи у потоці, без електричного світла, не було комина, дим йшов на дах. Інші часи, біда… Ми не голодували, але все ж це були часи дуже складні, не до порівняння. Я думаю, що дитина повинна, по-перше, мати добрих батьків, які її люблять і, незважаючи на складні часи, можуть присвятити їй трохи часу, щоб говорити з дитиною, показувати гори, розказувати, як називається та чи інша гора. Моя мама завжди всюди брала нас із собою у поле, на сіно, на картоплю, до будь-якої роботи, бо просто не було нас з ким залишити. Ми були малі і вона мусила нами займатися і працювати. І під час цих робіт вона нам розповідала — про дідусів, бабусів, прадідусів, про сусідів… Я про це написала книжку. Я видала її і відчула, що я ніби віддала якийсь борг комусь, тим людям, які були і минули, босими ногами протоптали цю скалисту землю. Вони її любили понад усе, вона була для них джерелом утримання. І ця любов переходить також і на дітей, хоч не відразу.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль