У четвер, 22 червня, у Казімєжі Дольному на Віслі у Люблінському регіоні розпочався 57-й Загальнопольський фестиваль капел і народних співаків. Це – найважливіший фестиваль народної музики у Польщі, відбір до нього проходить по всій країні впродовж кількох місяців. На ньому грають, співають люди з сіл і міст, старші і молодші, для яких сам факт виступу на сцені фестивалю у Казімєжі вже є великим визнанням. Впродовж років цей фестиваль прагнув зберегти польську народну музику у час, коли вона втратила свій природний контекст, коли є все менше і менше музикантів, співачок з села і коли ця музика практично зникла з весіль, сільських танців, різних щоденних ситуацій.
«Я отримав чи отримала башту!» - таку фразу, сказану із гордістю, можна почути від народних співаків і співачок чи музикантів по всій Польщі. Казімєрська башта – головна нагорода Фестивалю – є передусім високим визнанням журі, серед яких етномузикологи, фольклористи, що займаються традицією впродовж всього життя.
У журі фестивалю в Казімєжі багато років працює проф. Ян Адамовський – мовознавець, фольклорист із Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.
Отож, чому цей фестиваль настільки важливий? Розповідає проф. Ян Адамовський:
- Думаю, що є кілька причин. Перша причина така, що оцінюється робота виконавців, адже, без перебільшення, сьогодні підготовка до такого фестивалю – це величезна робота. Суспільна ситуація чи демографічна вже настільки змінилася, що сьогодні вже є мало виконавців, які представляють самі себе у Казімєжі, тобто свій репертуар, який вони знають давно. Це вже вивчений репертуар від когось ззовні. Особливо я це помітив за останні 2-3 роки, на прикладі співочих гуртів, бо вони мене найбільше цікавлять, отож, з’явилися зовсім нові групи у рамках старих назв гуртів, але ці нові групи вже творить середнє покоління і навіть молодше. Вони вже повинні шукати цей репертуар (той, який демонструють на фестивалі у Казімєжі) через пошук записів чи іншого виду документування. Але все виглядає позитивно, адже ці гурти свідомі того, що саме треба шукати, і намагаються відшукати ці джерела. Я це помічаю на прикладі Люблінського воєводства, яке я добре знаю. Тут є гурти, які продовжують музичні традиції Александри Данілюк з Докудова. Колись це була справжня майстриня співу. Також продовжують традиції пані Раханської, це вже південніше. І цих прикладів – багато. Це дуже типові джерела автентичної передачі фольклору. І це стосується, як жанрового репертуару, адже неймовірно звучать (і тут я знову наведу приклад з Люблінщини) новорічні колядки-побажання, які в практичному сенсі, як колядування, вже не виконують, чи ще якісь інші більш традиційні жанри… Тож виконавці повинні добре це пошукати у джерелах, тобто у архівних записах. І це покоління, яке приїздить до Казімєжа, це робить.
Інша справа – це питання стилю традиційного співу. Цьому неможливо навчитися із самих нотних записів, хоч ці збирачі фольклору намагаються зробити нотні записи, хоча би якісь прикраси у мелодії чи особливі традиції записати. Але цьому, а особливо тембру співу неможливо навчитися. Думаю, що це дуже важлива справа. І саме вже це слово «Казімєж» і ця «башта» (головна нагорода) – це увінчання усіх пошуків, великої праці… Відомо, що ці гурти також співають і в інших ситуаціях. Вони також співають дуже різні речі. Але йдеться про те, аби цей прототип традиційного фольклору зберігати і, я думаю, фестиваль у Казімєжі дуже добре виконує цю роль.
Взагалі, найважливішою справою є поїхати на цей фестиваль, а здобуття якоїсь нагороди чи головної нагороди «Башти», то це вже дуже важлива справа.
Гадаю, є ще один момент, дуже цікавий. У багатьох ґмінах зараз ці отримані нагороди у Казімєжі дуже цінують. Тобто спочатку треба здобути нагороду, аби потім здобути визнання у своєму регіоні.
Коли йдеться про процес передачі музичного і пісенного фольклору, то, за словами професора Яна Адамовського, це змінилося за останні кілька років, коли виконавці черпають репертуар не безпосередньо від майстрів співу чи інструментальної музики, а з архівних записів. Важливо також зазначити, що Фестиваль капел і народних співаків у Казімєжі Дольному має дуже чіткий регламент, коли йдеться, наприклад, про використання певних інструментів.
- Думаю, журі чи організатори цей аспект надто не змінювали. Багато років тому проф. Стеншевський чітко встановив певні правила. І вони майже не змінюються. Хоч певні зміни все ж таки є. Основна зміна така, що на перших фестивалях не було співочих гуртів і взагалі це поняття «співочого ансамблю» є, все таки, результатом діяльності різних інституцій. Співочі групи у традиційному сенсі функціонували час від часу. Наприклад, такі групи могли разом зустрічатися і співати на весіллі. І це вже була якась група співаків. Ще один приклад – це групи похоронних співаків, яких раніше було більше, але зараз також зустрічаються. Щоправда вони також не є організовані, а організовані співочі групи – це результат роботи фестивалю. І одного року, не пригадую, коли саме, також було допущено цю категорію на фестивалі у Казімєжі. Але щодо конкретних правил по змісту, то Фестиваль капел і народних співаків не змінився у цьому плані – це і далі те місце, де шукають традиції на різних рівнях – і в репертуарі, і в інструментарії, і в інших галузях. Наприклад, щодо використання гармонії. Останнім часом про це багато говорять. Ми, як журі, намагалися інструментально допустити з акордеоном якийсь один регіон, але це не вдалося. З іншого боку, ми спостерігаємо поширення виконавства і функціонування гармонії в регіональних капелах (наприклад, підляських, курпівських чи на півдні). Тому не можна сказати, що акордеон відтіснив усі ці традиційні інструменти, наприклад, гармонію. Вона цього року знову повертається як обов’язковий елемент традиційного інструментального виконавства. Інший приклад – це участь духових інструментів. Це - вплив і австрійський, і військовий. І у деяких регіонах, у деяких капелах він дав про себе знати, але ці елементи вже доволі актуалізовані під традицію.
Фестиваль у Казімєжі Дольному – це важливий освітній елемент. Тут, серед іншого, в одній із категорій виступають діти зі своїми старшими вчителями – носіями музичних традицій. Але сюди також із великих міст приїжджають молоді люди, які вчаться грати чи співати відповідно до сільських музичних традицій. І це місце є саме тим, де можна зустріти традиційну музику з усієї Польщі. Це – єдиний такого роду фестиваль у Польщі.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль