Кінець літа — це гарна нагода згадати про цікаві події часу, що минає. Багато років у Польщі впродовж літа відбуваються Табори традиційної музики. Як правило, вони тривають від тижня до двох і спрямовані на те, аби поглибити знання у традиційній музиці вибраних регіонів. Зазвичай, лунає та музика, де відбувається табір. Таких таборів впродовж літа є понад десять, а іноді і більше. Їх відвідують як ті, хто вже мають певний музичний досвід, так і початківці, що прагнуть навчитися грати на музичних інструментах, співати, танцювати регіональні традиційні танці. Практично кожен регіон Польщі, де є люди, що популяризують традицію, має такий свій регіональний табір, а деякі з них є вже насправді легендарними, як ось у Кєлецькому регіоні. До речі, такі події також відбуваються і в Україні, хоч їх ще не так багато.
Наприкінці липня відбувся Санніцький табір традиційної музики. Він відбувався на Мазовші і це була зустріч із музикою мікрорегіону Ґомбінсько-Санніцького, що розташований по сусідству із Ловіцьким регіоном і на межі Мазовша і Куяв. Тут збережена виняткова музика.
Під час Санніцького табору його учасники брали участь у танцювальних майстер-класах, інструментальних (скрипка, бубон, гармонія) та співочих.
Розповідає організатор табору, скрипаль Матеуш Нівінський:
— Санніцький табір — це перша такого типу подія тут, в околицях Гомбіна, Саннік, що присвячена традиційній музиці цих околиць. Так склалося, що останнім часом я досліджую і відкриваю для себе музичні архіви з цих околиць. Це — дуже гарні традиції скрипкової музики і тутешні майстри-скрипалі (зафіксовані головним чином на плівках Польського радіо) — Юзеф Цястек, Пьотр Фіґурський з села Чермно. Ми вирішили зробити подію, що буде такою зустріччю навколо музики, танцю цих теренів. Це — маловідомий регіон. Зараз ми перебуваємо у Ґжибові у гарному місці — екологічному господарстві Еви і Петера Стратенверф. Тут також знаходиться невеликий народний університет, що популяризує екологічне рільництво. Окрім того, що тут вони навчаються різних рільничих умінь, то також мають культурне спрямування. Також важливою є робота із локальними мешканцями, з традицією, тому ми також співпрацюємо з ними багато років і з’явилася така ідея, щоб організувати таку кількаденну літню подію.
На Санніцькому таборі навчали місцевих танців — обереку, куявяку, куйону, польки та інших. Також на таборі навчали інструментальній музиці. Була також і співоча група, яку вела журналістка Другого каналу Польського радіо і Радіоцентру народної культури, співачка і дослідниця народної музики Юстина Пєрнік, яка також є співорганізаторкою Табору.
— Це спів, характерний для Центральної Польщі. Він — дуже витончений, пов’язаний із танцем куявяк. Може здаватись, що нічого такого особливого, дуже складного нема. Але все ж є, оскільки тут є і темп рубато, різні прикраси, інтонаційні нюанси… Це дуже гарний спів. Те, що нас найбільше сюди притягує, то це те, як спів пов’язаний із інструментальною грою і танцем. Це свого роду імпровізаційність співу і танцю та інструментальної гри. У цих, на перший погляд, простих мелодіях може багато трапитися під час їх виконання. І це, загалом, велике мистецтво, це не так просто. Тут є три чи навіть більше аспектів, коли йдеться про пісні. На Табір до нас завітали місцеві співачки, і це останні могіканки цього традиційного співу тут, який нас захоплює. Вони виконують дуже давні, старі балади, найбільшою цінністю яких є тексти. У них співається про злочини, які є справді дуже давніми і мають широку тематику, також про кохання, зраду, про вбивство через зраду чи пристрасті. Тут також є велика частина весільних пісень, це ті, що супроводжували очепини, але також це весільні приспівки. І врешті — збір танцювальних пісень. Для нас вони найбільш жваві, найбільше нас притягують, вони пов’язані із танцювальною стихією, що ми дуже любимо. З одного боку — це приспівки, які можуть співатися без танцю, але також є такі пісні, що мають танцювальний характер, тобто можна співати пісню і танцювати до цієї пісні. Її можна зіграти, можна зіграти, співаючи, можна зіграти після співу, можна окремо заспівати і окремо зіграти, але це, власне, танцювальні пісні. Це коли йдеться про репертуар.
Cпівачка Яніна Смаґала:
— Це вже з покоління на покоління передається, упродовж багатьох років. Мій батько був з 1905 року. Він знав дуже багато пісень, дуже гарно співав, мав гарний голос, дуже добре танцював. І це був мій перший вчитель. Це була звична річ вдома, наприклад, в неділю, після роботи чи взимку, коли було більше часу. Я йому кажу: татусю, давай трохи поспіваємо, повчимося. Мої молодші сестри також співали, але не мали такого голосу. Також гарно співали, але голос мали слабший. Я співала сопрано, високим голосом. Я навчилася дуже багато саме від тата.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль