Цьогорічна Сцена польських танців на Фестивалі «Незалежна» (Festiwal Niepodległa – пол.) на Краківському передмісті у Варшаві, як і щороку, розпочалася із виконання гімну Польщі на традиційних інструментах. Це вже шостий раз у найважливіше державне свято у Польщі у серці польської столиці можна навчитися традиційних танців з різних регіонів Польщі. Цього року — з Центральної Польщі, Великопольського регіону (також і з мікрорегіону Козла), з Живєцького Бескиду і регіону Поґужа на Ряшівщині. Сцена польських танців, окрім популяризації традиційної музики, танців, має на меті показати людям, які на щодень не знають цієї музики — музики польського села, що ці традиції і далі живі, що є цілий рух у різних регіонах Польщі, який займається популяризацією її, аби вона збереглася, і докладає до цього чималих зусиль.
Співачка з Мазовша Марія Сівєц:
— У цій події я беру участь від початку. Я тут щороку. Мене не оминають. Я люблю сюди приїжджати. Тут дуже гарно, є гарна атмосфера. Також треба святкувати Незалежність Польщі, адже зараз ситуація така, яка є. Ви самі знаєте, як це. Дуже неспокійно в Україні і загалом… Незалежність треба святкувати. Сюди я приїхала зі своїми ученицями, яких я навчаю вже практично два роки. Вони якось так несподівано до мене прийшли. Я трохи хворіла, а тут вони з’явилися. Це здібні дівчата. Побачимо, як вони виступлять. Вони вже навчаються, мають трохи більше обов’язків, але, думаю, що те, що вони запам’ятали, то постараємось це тут показати. Це — музика з мого регіону і навіть трохи далі. Ті приспівки, яких я навчила дівчат, то мені дала Ленка Попінська, одну мелодію я запам’ятала від її стрийни. Це мелодії з Ґалек, Рдзухова. Все — поруч нас. Я їх дуже люблю. Можу сказати, що ця музика тепер трохи оживилася. Є багато молоді, це гармоністи та інші. Побачимо, що час принесе, але я спостерігаю, що у місті такої молоді більше, такої, що цим цікавиться, вчиться. Але в нас також щось відбувається у цьому напрямку і я думаю, що ця моя робота впродовж стількох років не буде марною. І дай Боже. Я прошу Бога про це. Шануймо цю нашу культуру, передаваймо її. На жаль, пізніше не буде від кого черпати. Зараз це вже останній шанс щось записати. Багатьох співаків, музикантів вже нема серед нас. Не обманюймо себе, скоро вже не буде від кого черпати, так автентично, щоб почути, як це справді звучало.
На Сцені польських танців була представники мікрорегіону Козла з Великопольщі. Капела Адама Кайзера грає на козлі. Це — один із різновидів дуд. У Великопольщі їх є аж п’ять видів. А загалом у Польщі — вісім.
— На Сцені польських танців ми вдруге. Ми дуже радіємо, що нас запросили. Вдруге з приємністю ми прийняли запрошення, — розповідає Мартина Журек з Капели Адама Кайзера.
— У нашому регіоні Козла передусім відрізняється інструмент — розміром, звучанням. Коли йдеться про танці, то ми маємо більше танців, де є фігури. І це — найважливіше, — додає Адам Кайзер з Капели Адама Кайзера.
— Великопольща — багата на дударські традиції. По всій Польщі є вісім різновидів дуд, а у Великопольщі їх є п’ять. Тож це свідчить про багатство нашого регіону на ці інструменти, а ми походимо з такого мікрорегіону, який називається регіон Козла. І там ми маємо три різновиди дуд, а саме — козел весільний, козел шлюбний і шершенки. До шершенек танцювати можна, до чорного козла, тобто до шлюбного — не танцюємо, танцювати слід до весільного козла. Так, як Адам сказав, у нашому регіоні є дуже багато фігурних танців. Це навіть трохи відрізняє нас від дударських регіонів, де є великопольські дуди буковсько-костянського або ґостинсько-равіцького типу. Це ці два інші різновиди дуд, які є у Великопольщі. І це відрізняє нас від великопольських дударських регіонів, що у нас є багато фігурних танців, і якщо ми думаємо про цей коронний великопольський танець, тобто про «віват», то виявляється, що в регіоні Козла вівати можуть бути фігурні.
А зараз пізнаємо багатолітнього вчителя гри на дудах у Великопольщі і також майстра цього інструменту Ромуальда Єндрашака, який з 70-х років займається цим ремеслом.
— Це трапилося випадково. Я потрапив до дому пана Станіслава Ґрохольського — майстра цих інструментів. Він їх зробив дуже багато, пізніше робив також зі своїм зятем. Зараз також робить його внук. Там я побачив цей інструмент, я зацікавився ним. Через три місяці швидкого навчання я поїхав на перший фестиваль до Старого Ґолембіна і це захоплення у мені залишилося. У нас зараз часто відбуваються танцювальні забави, у Великопольщі. Ми самі таку забаву будемо організовувати в лютому. Це будуть танці у Познанському замку. На півдні, на заході Великопольщі також відбуваються танцювальні забави. У них ми показуємо, навчаємо цих традиційних великопольських танців. Це не так багато, але люди зацікавлені. І я сам колись здивувався, що так багато людей приходить на це і цим також цікавиться. Зараз у нас трохи менше учнів. Але були такі часи, коли у п’яти осередках я мав близько 50-70 учнів. Зараз це десь 30. Щодо мене, то ще донедавна я працював фізично, зараз вже є більше капел, особисто я веду п’ять гуртів. Тому тепер я займаюся лише музикою. Я заснував свою фірму, маю печатку — Студія народної музики. Свій час тепер я присвячую лише цьому, щоб молодим людям передати якнайбільше. Не хвалячись, я можу сказати, що я досягнув практично всього у галузі фольклору, чого можна досягти. Я маю усі регіональні премії, також маю нагороду з головного фестивалю у Казімєжі над Віслою, перше місце. Також маю премію ім. Оскара Кольберґа, яку отримав п’ять років тому. Зараз залишилося лише дбати про цю культуру і стояти на чатах цієї традиції. Дехто намагається ці дуди якось по-іншому показати, я не підтримую цього. Я вважаю, що якщо добре зіграє дударська капела, то можна забавлятися лише при цій музиці, для цього не треба ще інших інструментів, бубнів чи ще чогось. Треба грати добре, і цього достатньо.
А далі — музика з підрегіону Поґужан на Ряшівщині. Тут вже багато років грає родинна Капела Заставних. У ній сьогодні грає вже три покоління. Розповідає внук Якуб Заставний — третє музичне покоління.
— Ми граємо музику з наших околиць — з околиць ґміни Бжостек, тобто це десь від Ясла до Дембіци, більше у бік Ясла. І це — підрегіон Поґужан. Це ще Ряшівщина, але це вже також поґужани, так ми це називаємо. Ми стараємося грати репертуар лише наш, з нашого регіону. Це мелодії від мого прадіда і від музикантів, які грали за його часів. З того, що нам відомо, то ця музика у нас сягає п’яти поколінь. Мій прапрадід грав на другій скрипці, прапрабабуся грала на басах, а мій прадідусь там був першою скрипкою. Вони мали цю свою капелу. Вони по весіллях не грали, а лише вдома, але прадід почав грати по весіллях і цей музикантський факт від цього і почався. Скільки я себе пам’ятаю, я — в цій культурі. Коли є якісь свята — Великдень чи Різдво, то всі у нас сходяться і грають. Тоді ми переважно граємо наш фольклор. Я цією музикою просякнутий з дитинства. Коли я був малий, то мій дідусь присипляв мене і грав на саксофоні і кларнеті. І граючи якісь оберки, польки з нашого регіону, я в цій музиці — від народження. А наша капела у цій формі діє з 2014 року. Тоді ми заснували її разом з моїм дідом і тоді ще з його братом, який вже, на жаль, помер, він грав на басах. І так все це відбувається.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль