У радіожурналі "Витоки" запрошуємо у вир польських танців з Центральної Польщі, Великопольщі, Живєцького та Курпівського регіонів. У попередніх передачах ви вже слухали про деякі з них, а сьогодні почуєте танцюваристів і музикантів, що 11 листопада на Краківському передмісті у Варшаві навчали всіх охочих танців з різних регіонів Польщі. Основним завданням цих людей є привернути увагу до польського народного танцю, аби він знову повернувся на вечірки, весілля, у звичне життя людей.
Розпочалося все дійство із «chodzonego», тобто полонезу, на який запросив Януш Прусіновський зі своїм гуртом:
«Центральна Польща – це край танців на три. Це – інший рух, інше ритмічне мислення, аніж у популярній музиці сьогодні. Це не є щось, що легко перекладається на похитування вправо, вліво, ці танці мають зовсім інший характер і зовсім інший потенціал, це – танці, у яких партнер і партнерка спільно крутяться і створюють щось єдине. А якщо це вдається робити у великому колі, то це - містика. Також плюсом у цих танцях є те, що люди їх танцювали довго, радіючи цьому, це було щось, що очищує. Це були такі танці, що миттєво змінювали сумну людину на веселу, можна так сказати. Це такі танці, як оберки, мазурки, окронгляки, куявяки, куйоні… Цих назв – десятки, вони – дуже локальні. Іноді вони також універсальні, як оберек чи мазурка. Вони були частиною традицій всіх регіонів Польщі, але у Центральній Польщі вони мають найбагатший характер, вони ніби там зростали і звідти вийшли. Тому, мабуть, мазурки мають таку назву, тобто мазури – мешканці Мазовша, возили їх з собою, популяризували, їх танцювали, ними раділи, наповнювалися ними, надихалися. Це – музика, що опирається на мову, ритм фрази, на пересуванні, на грі акцентами. Це – фантастична імпровізація, музика, що має неймовірно великий потенціал», - розповідає Януш Прусіновський.
А капелі Януша Прусіновського допомагала народна співачка із землі Оскара Кольберга Марія Сівєц. Вона так розповідає про танці зі свого регіону: «Наші танці… Це – польки, оберки, куявяки, також ми маємо такі регіональні танці як мєтляж, кшижак. Мене тут ще мучать, аби я навчила такого танцю, як ковалік, я його вмію. Але я ще його не показувала, бо для нього треба трохи попрацювати, треба, щоб було більше осіб. Але, думаю, що треба людям це передати, бо це піде в забуття, а добре було б, аби він мав продовження, це гарний танець».
Танцювальну забаву продовжили запальні і енергійні танці Півдня Польщі – Живєцького Бескиду:
- Звідки ви приїхали?
- З околиць Живця, не знаю, чи хтось знає, з Єлесьні. Там є багато гір, можна гарно походити по них.
- А що ви сьогодні грали?
- Переважно обиртки. До цих мелодій танцювали інші люди. Також ми грали гайдука, сюстаного, вальси…
- А хто вчить вас грати ці мелодії?
- Ми цьому всьому навчилися у Фонді братів Голець. На сцені з нами виступали інструктори з Фонду – пан Рафал і пані Марта Балась. Пані Марта вчить нас грати на скрипці.
- А що такого є в цій музиці, що вас притягує, що вам найбільше подобається?
- Думаю, що це ці всі розповіді, що є у текстах приспівок. У них є розповіді про те, як було колись, як було на пасовищі. Наприклад, до обиртки є веселіші тексти, а до хайдука або до вальсів більші сумні і повільні приспівки, вони про те, як було колись в полі. Також є тексти про кохання, про весілля, - розповіли Марта і Юлія – учениці скрипальки Марти Балась.
«При танцях, при дудах ми говорили про музику. Часто дударська музика, архаїчна музика Живєцького Бескиду за останні роки була лише на сценах фестивалів, при нагоді конкурсів, оглядів. А на танцях з дудами ми хочемо, щоб вона була активна, щоб вона звучала до танцю, просто так. Так само є і з нашими танцями. Можна сказати, що живєцькі танці дуже добре виглядають у регіональних групах, у ансамблях пісні і танцю у Живєцькому Бескиді. Але цього танцю мало є ось просто так – на танцювальних забавах, на весіллях, на звичайних вечірках. Ми організовуємо такі вечірки з дудами, де музика і танець живе тут і зараз», - розповідає популяризатор музики Живєцького Бескиду, музикант з гурту «Skład Niearchaiczny» Рафал Балась.
«Для цих танців найбільш характерна його неймовірна енергія. Як чоловік, так і жінка можуть вихвалятися одне перед одним, можуть показувати свій настрій, можуть досхочу танцювати, співати разом. І це чудово, що можна витанцювати все, що є на душі», - розповідає Марта Балась.
«Я дуже радію, що люди дуже відкриті. Вони пробують танцювати. Нема таких випадків, що люди відразу кажуть, що вони не можучи чи не вміють, вони охоче починають вчитися. Кожен це робить по-своєму, так, як може і вміє, наскільки кондиція чи вік дозволяє. І про це йдеться. Тут не йдеться, щоб хтось перед кимось хизувався, а про те, щоб ми спільно раділи під ці танці», - продовжує Рафал Балась.
«Мені дуже приємно, що прийшло стільки людей і ми могли разом танцювати. Ми танцювали дуже гарні, досить типові для Живєцького регіону танці – обиртки, у яких треба швидко крутитися в парі. І люди, які сьогодні вперше танцювали, дуже гарно це робили. І наприкінці ми всі разом затанцювали», - ділиться Марта Балась.
Для регіону Великопольщі, який ділиться на декілька менших субрегіонів з етнографічної точки зору, дуже характерними є дуди і танці під ці інструменти.
«Я – родом зі Стеншева з дударської капели «Козьляри». Я з подивом спостерігаю за цим усім. І також сьогодні просто чудова погода була. Я не вперше на Сцені польських танців. Щоразу сюди приходить все більше осіб, які цікавляться цими танцями. Думаю, що завдяки тому, що це дуже популяризується, то люди з чистої цікавості сюди приходять, адже тут з’являються люди у народних костюмах, грають якусь нетипову музику, а пізніше приєднуються до цього танцю. Наприкінці нашої презентації я помітив, що вже було мало місця у колі, щоб всі помістилися. Але це справді велика радість. Пригадую, що ще 10-15 років тому, коли ми сюди приїжджали на танці до Варшави, які тут відбувалися, то мало хто танцював. Люди не до кінця знали і розуміли, як себе поводити. Танцювали лише ті, що вже десь були на інших майстер-класах. А сьогодні вже особи ззовні відчувають цю музику і не соромляться танцювати під неї. Це справді доволі нетипово, багато хто трактує це як щось архаїчне і не модне», - розповідає музикант і танцюрист з Великопольщі.
«Мені дуже подобається атмосфера, звучання, тут прекрасний звук зі сцени. Люди дуже гарно веселяться, добре себе тут почувають. Вони – усміхнені, що ще потрібно. Нам тут добре. І танці – чудові», - розповідає одна із танцюристок фестивалю.
«Я давно ходжу на такі танці. Я завжди приїжджаю на фестиваль „Усі мазурки світу” і не тільки. Я відвідую танцювальні вечірки по всій Польщі. Ми намагаємося повернути цьому танцю цінність, так, як це було колись. Колись усі люди танцювали, вчився танцювати, колись для людей це було щось абсолютно звичне. А сьогодні ми бачимо, що людям це потрібно. Тут багато людей. Більшість цих людей взагалі ніколи не танцювала таких танців. Я дуже задоволений», - розповідає постійний відвідувач Сцена польських танців на Фестивалі «Niepodległa».
А на завершення були тривимірні танці із Курпівщини…
«Ми представили курпівські окронгляки, тобто тривимірні танці, досить повільні. Вони дещо подібні до оберка, але повільніші. Були також оберки, трохи швидші, також тривимірні та інші типові курпівські танці, наприклад, журав, трамполька чи також повольняк – дуже швидкий двовимірний танець, назва якого дещо оманлива – «повольняк», але це досить швидкий і видовищний танець. Сьогодні у Курпівському регіоні таким традиційним інструментом у капелі є педальна гармонія. Колись вона була популярна по всій Польщі, а сьогодні переважно на Курпівщині, також трохи на Радомщині. Також з гармонією є скрипка, басоля, а на Курпівщині її називають «мариною», і бубон. Це такі типові інструменти, які були і далі є. Також з’являються духові – кларнети чи труби», - розповідає музикант Томаш Мєльніцький, що грає на педальній гармонії у традиційній курпівській капелй…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль