У «Витоках» знайомимося із танцювальним колективом «Вода на млин», що недавно відсвяткував своє 8-річчя. Танцюристи, яких поєднала багато років тому любов до сценічного танцю, створюють щось, що не завжди можна назвати сценічним танцем, проте все виглядає дуже професійно, продумано. Народний танець, який ми бачимо на концертах «Води на млин», має свою специфіку. Яку саме? Про це розповість керівник цього колективу, хореограф Маріуш Жвєрко та учасники ансамблю.
Ансамбль «Вода на млин» - це колектив, який займається народним танцем. Але наш підхід до цього танцю і те, що від нього залишається пізніше на сцені, - специфічний. Саме у цьому ми відрізняємося мабуть від більшості колективів у Польщі. З одного боку у нас є музика, що вже є натхненна фольклором, це – сучасна музика. Хоча ми також танцюємо і під автентичну музику, створюємо різні поєднання. У нас немає своєї власної капели, як це буває у фольклорних колективах. Хоча у нас є така стара композиція з курпівськими танцями, де також є і традиційні інструменти, але це також не звучить як народна капела, а радше як камерний музичний гурт театру «П’яна спальня» (пол. „Pijana Sypialnia”). Те, що ми робимо, робимо під музику, яку я знаходжу в інтернеті у різних джерелах, згодом ми це купуємо і відповідно до правил авторського права далі цю музику використовуємо. А друга річ, яка нас відрізняє від інших танцювальних колективів, - це костюм. Так, саме костюм, бо це не є народний стрій. На початку нашої діяльності ми старалися, щоб у наших стилізаціях, як ми це називаємо, з’являлися якісь фрагменти народного строю, наприклад, оригінальна курпівська спідниця, але останнім часом ми відійшли від цього і одягаємося по-сучасному, базуючись лише на фасоні чи кольорах.
Вальс "Сон про Львів" у виконанні ансамблю "Вода на млин"
На концерті з нагоди восьмого дня народження колективу «Вода на млин» у хореографії «ЛемКолаж» якраз і з’явилися ці елементи з лемківського строю – сучасний одяг, але у стилі і кольорах традиційного строю.
У композиції «ЛемКолаж» танцюристи одягнені в одяг, що перекликається з лемківським, руснацьким строєм, головним чином – у кольористиці. Але це повністю сучасні костюми. Дівчата мають плісировані спідниці, що є типовими для лемківського строю. Але це сучасні спідниці, які зараз можна купити в магазині. Блузки – це так звані «святкові» блузки, які колись носилися і зараз також це повертається. Все частіше їх носять у горах – у Польщі і у Словаччині, чи в інших місцях Карпат. А чоловіки натомість одягнені дуже по-сучасному, а саме у білі джинси, білі сорочки, але сорочки пошиті з тканини, яку колись використовували для спідниць, запасок не лише на Лемківщині, а загалом у Карпатах. Тому так ми підібрали цей одяг, аби він якимось чином перекликався з традиційною культурою, але все це є в контексті сучасної культури. Так сьогодні можна було б одягнутися на якусь вечірку на вулиці, думаю, це було б дуже гарно, - розповідає Маріуш Жвєрко.
Концерт, який відбувся у центрі культури «Альтернативи» на варшавському Урсинові, називався «Pogranicza» - «Прикордоння». І він мав на меті різним чином, не лише через танець, показати культурне багатство сходу і півдня Польщі. Продовжує хореограф і керівник колективу «Вода на млин» Маріуш Жвєрко:
На цьому концерті ми співставили північ і південь, тобто прикордоння. Сьогодні це прикордоння, а колись це був один регіон, одна держава, один культурний простір. У нас є так звані «кресові» танці, як ми це назвали, аби це було більш зрозуміло для польського глядача, з якої території ці танці. І у цій програмі є танці, які сьогодні можна зустріти на міських танцювальних вечірках, а саме «Коробочка» у різних версіях, «Падеспан», «Яблучко» - танець, відомий на східному Підляшші чи на схід від польського кордону. Ці танці – дуже гарні, вони – прості. Танцюристи без проблем їх танцюють. А питання, як я їх переробляю для сцени і яка буде музика, - вже інше. Музика для нас є дуже важливим елементом у нашій діяльності і вихідною точкою. Вона повинна подобатися, як танцюристам, щоб вона їх несла на сцені, але також і публіці. Схожа ситуація у композиції «ЛемКолаж», який спочатку мав бути короткою формою, хоча від початку я сам хотів, щоб це була довша композиція, ніж зазвичай. І з цього в кінцевому результаті вийшло танцювальне видовище, що триває понад годину. Воно між собою у плані стилістики добре поєднане. А музика там – різна. Адже є і автентична музика 20-х років із записів американських лемків, є дуже сучасна музика з недавніх років. Наприклад, ми використали композиції гурту «Hylla», що походить з Лігниці, а колись був пов’язаний із колективом «Кичера». Вони видали диск із піснями, почерпнутими із лемківської традиції. Це – лемківські мелодії. Але зроблені дуже по-сучасному, з електронікою. Тож ми маємо збірку від електронної музики до традиційної, зі старих архівних записів. І ця збірка є віддзеркаленням сучасної культури, коли ми маємо і традиційні елементи – у нас самих дуже часто є традиція, що збережена доволі консервативно, а з іншого боку ця традиція перетворюється таким чином, що часто ми вже не розпізнаємо цих традиційних елементів. Тож цей колаж – «ЛемКолаж» - це відображення сучасної культури. Такою була моя ідея. Там є багато звернень до сучасного мистецтва, до поп-арту, це має бути колір, абстракція, строкатість і крик, а також задума.
Ансамбль «Вода на млин» Фото: Павел Балейко, прес-матеріали
Разом з Маріушем Жвєрком колектив «Вода на млин» творить і Бланка Мєнткєвіч:
Зустрілася група старих знайомих, яких об’єднала ідея створення спільної танцювальної групи. Тож з дуже камерної малої родини ми стали великою родиною, адже зараз у колективі танцює приблизно 30 осіб. Це – наш більш менш постійний склад. Ми – дуже дружні, дуже близькі між собою люди. Наші танцюристи переважно танцюють все життя, вони були в різних колективах – в дитячих, молодіжних, студентських, університетських у різних містах Польщі. Але різним чином доля привела їх до Варшави. І тут ми всі створили цей колектив, цю форму, над якою нам допомагає працювати Маріуш Жвєрко через своє мистецьке бачення для хореографії і те, чим у мистецькому плані вона повинна бути. Я також працюю над цим у плані концепції. Все це працює на добровільній основі. Нас ніхто ні до чого не заставляє, тому ми хочемо всього. Початок роботи в гурті був на рівні хобі, це було для певного захоплення, можливість повернення на сцену після прощання з гуртом, де я танцювала. А потім це стало дуже важливою частиною життя, оскільки ми почали присвячувати все більше часу і уваги цьому гурту, ми намагалися організувати якнайбільше виступів для «Води на млин», разом з Маріушем ми почали розмовляти про те, що б це мало бути, також наші шляхи перетнулися навколо театрального мистецтва у театрі «П’яна спальня». Це теж було джерело натхнення. Згодом це стало нашим концептом, який є важливою частиною нашого серця. Ми часто сміємося, але це свого роду наша дитя, - розповідає Бланка Мєнткєвіч.
У танцювальному ансамблі «Вода на млин» танцює й українка Вікторія Кєлковська. Вона – родом зі Львова. У 90-х роках дитиною разом з батьками переїхала до Польщі, у Сянок. Там танцювала в українському колективі «Сянічок», який створила відома співачка, музикантка Маріанна Яра. За її словами, під час композиції «ЛемКолаж», що базувалася на лемківських піснях і танцях, вона ці всі пісні співала, адже знає їх з дитинства, з Лемківської ватри у Ждині, на яку їздила з батьками і друзями.
Ансамбль «Вода на млин» Фото: Павел Балейко, прес-матеріали
Будучи на виступах «Води на млин», виникає відчуття спільного танцю, коли глядач, споглядаючи, ось-ось вийде на сцену і почне танцювати разом із гуртом. Це – дуже важливо для колективу.
Зазвичай, на наших концертах - під час, але також і після - ми стараємось запрошувати глядачів до спільного танцю. Бували такі концерти, які закінчувалися спільною танцювальною забавою під те, що було на сцені. Танці, які ми представляємо, деякі з них – сильно опрацьовані і вимагають великої техніки, вправи, але інші танці – нестилізовані, і мені цього дуже хочеться, щоб саме так було, щоб вони не були надто опрацьовані. Обробка стосується лише костюму, музики. Кроки у багатьох випадках наших танців, які ми показуємо, навіть у випадку лемківських танців, - це оригінальні кроки, не змінені, їх можна танцювати разом з нами. Для нас дуже важливо те, що в театрі називається четвертою стіною. Ми не будуємо цієї стіни, ми постійно руйнуємо цю стіну, через різні анімації з публікою, через відкритість людей, танцюристів. Ми стараємося, щоб енергія, що виходить зі сцени, поверталася до нас – на сцену, від публіки. Тоді, на мою думку, є найцікавіше і найтепліше, дуже гарна атмосфера. Коли сцена поєднується з публікою, то тоді виходить справжній спектакль, уся подія є двосторонньою.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль