У Казімєжі Дольному на Люблінщині розпочався 56-ий Загальнопольський фестиваль капел і народних співаків. Це – найважливіший фестиваль народної музики у Польщі, відбір до нього проходить по всій Польщі впродовж декількох місяців. На ньому грають, співають люди з сіл і міст, старші і молодші, для яких сам факт виступу на сцені фестивалю у Казімєжі вже є великим визнанням. Впродовж років цей фестиваль прагнув зберегти польську народну музику у час, коли вона втратила свій природний контекст, коли є все менше і менше музикантів, співачок з села і коли ця музика практично зникла з весіль, сільських танців, різних щоденних ситуацій.
Про те, чому Фестиваль у Казімєжі є настільки важливим і чому його треба берегти, - розмовляємо із багатолітньою членкинею журі фестивалю, етномузикологинею, засновницею Радіоцентру народної культури Польського радіо Марією Балішевською.
- Я щаслива, що спостерігаю за цим фестивалем впродовж багатьох років, близько 50-ти років. А цього року це вже 56-ий фестиваль, а отже – майже від початку я його знаю, коли я ще була студенткою, коли він лише зароджувався, коли професор Ядвіґа Собєська була, можна сказати, тією головною засновницею фестивалю. Тоді вона казала, що потрібний такий фестиваль і таке місце, де завжди традиційні музиканти, а тоді все ж казали народні музиканти, зможуть зустрічатися, зможуть передавати не тільки молодшим цю музику, але також зможуть радіти у цьому одному місці раз на рік зі своєї ж музики. Я дуже запам’ятала те, що вона тоді казала. Я почала працювати на Польському радіо, сама почала записувати учасників чергових фестивалів, я придивлялася до цих виступів, до людей, які туди приїжджали. А їх відбирають раніше, тому це вибрані з вибраних, впродовж років вони приїжджали і приїжджають до Казімєжа. І це моє спостереження веде до висновків, можливо, банальних, але мабуть – це найважливіше місце і найважливіша подія, пов’язана з традиційною музикою в Польщі.
Передусім фестиваль наповнений особливою атмосферою самого містечка, де він відбувається. Казімєж Дольний над Віслою – мальовниче містечко на Люблінщині, куди багато років приїжджають художники, літератори, фотографи. Тут є замок, старовинні кам’яниці, синагога, тече Вісла, на площі стоїть скульптура Казимира Великого, а навколо цього всього люди з різних куточків Польщі співають і грають те, що всіляким чином намагаються рятувати від забуття.
- Тому цей фестиваль важливий також з огляду на це місце проведення. Мені сумно, коли я чую, що місто хоче позбутися цього фестивалю, і що так може статися, що цього року там він проводиться востаннє і з наступного року він відбуватиметься в іншому місці, місті, скансені. Думаю, що це буде велика втрата для нашої культури. Адже декілька поколінь традиційних музикантів ментально пов’язані з цим місцем. Казімєж увійшов в історію разом з цією музикою, завдяки тому, що ці музиканти мали нагоду там зустрітися, що для них це велике визнання – приїхати до Казімєжа. Усі вони завжди пишалися цим: «Я був у Казімєжі», «Я здобув нагороду», «Маю башту» (головна нагорода – ред.). І ці башти і дипломи завжди висять на стінах цих людей, а часто у дуже бідних будинках. Бували також такі особи, які плакали мені в плече і казали, що «про мене навіть не згадали, навіть не відзначили». Була одного разу така співачка з півдня Польщі, яка сказала, що вона сюди приїхала, гарно заспівала, а її жодним чином не згадали. Для них ось настільки важливим є це місце, не гроші, які дають з цими нагородами. Ні, лише це визнання, оцінка, висока оцінка журі, у якому я вже тридцять років спостерігаю за виконавцями і їх оцінюю. Це – одна цінність, пов’язана з цим місцем, що воно дійсно прекрасно поєднане з традиційною музикою.
А друга дуже важлива складова Фестивалю у Казімєжі полягає у збереженні цієї музики.
- Ми хочемо, щоб вона жила. Її природний контекст у певному сенсі закінчився, адже по селах вже нема тих весіль, забав. Вони поволі повертаються, завдяки шанувальникам цієї музики з міста. Такий рух почався. Але ця її перша роль все ж таки завершилася. Це вже не повернеться. Світ змінився. І вже навіть 40 років тому, коли до Казімєжа приїжджали виконавці, про яких я сьогодні думаю, що вони були легендарні, бо зі своїм репертуаром, стилем гри ще були в контексті 19 століття, вони вчилися від музикантів, що народилися у 19 столітті, а деякі з них могли навіть грати для Шопена. Я зустріла такого музиканта, що мав таку історію з родини. Тому ця музика біла дійсно дуже-дуже глибока. А сьогодні молоді люди, які приїжджають на фестиваль, адже це той великий плюс і заслуга фестивалю, що впродовж кількох років на фестивалі завдяки відбору виступають також молоді виконавці – з міста і з села. Вони дуже стараються черпати знання і спосіб співу, гри від тих найстарших музикантів. У Варшаві також є такий фестиваль «Усі мазурки світу», який цього року одночасно із Казімєжом відбуватиметься, і там також є дуже багато цієї традиційної музики. Але вона не є аж настільки традиційною, минулою, закоріненою в обрядовості, як казимирська і казимирські виконавці. Тому, я вважаю, що цінність фестивалю – величезна. Цього неможливо переоцінити.
Фестиваль відбувається вже 56 років. І у час суспільно-політичних змін у Польщі, воєнного стану він також був.
- З одного боку, у комуністичні часи, у часи Польської народної республіки, фольклор з одного боку використовувався пропагандою. Це, на думку влади, мало бути лише для селян і робітників. Це була неправда, але саме так він використовувався. І слухачі були змучені цією роллю. У Казімєжі цієї пропаганди ніколи не було. Цей фестиваль завжди був дуже ретельно підготовлений. Організатори, журі про це особливо піклувалися. А тоді це були високого рівня професори. Це була мистецька рада цього фестивалю. І там ніколи не було жодної пропаганди. Фестиваль переміг ці комуністичні часи і зберіг свою суть. Він і далі передавав автентичну музику покоління. У 90-х роках, незважаючи на це, фестиваль був трохи збоку, він не був у центрі уваги. Але разом з цим туди почали приїжджати молоді люди з міста, зацікавлені тим, як ця музика, що відходить, – звучить, якими є ці люди, ким вони є, чому вони настільки люблять свою власну ідентичність і свою традицію. І тоді почався цей новий нурт у середині 90-х років, у який я, щиро кажучи, не вірила як багатолітній працівник Польського радіо, що це взагалі відбудеться. Для мене це – чудо. Мені здавалося, що ця музика і ці пісні, що все це приречене на смерть, забуття, що все це просто буде історією і що буде просто архівним матеріалом. Але так не сталося і так не є, бо ці виконавці є, завдяки тому, що молоді люди з міста вирішили цих старших музикантів втягнути до нових програм, проектів міністерства, акцій, явищ, не лише у Казімєжі, але також і в інших місцях, цей рух дуже відродився, він розвивається. Є дуже багато шкіл, де можна навчитися грати на інструментах, є різні програми, які підтримують мислення у категорії «майстер-учень», що той старший музикант, скрипаль чи гармоніст має в собі, який він має репертуар, як він може грати мелодії рубато, такі, які використовував Шопен у своїх мазурках. А ось минулого року капела з Лесьмєжа з Ленчицького регіону таке рубато грала на фестивалі в Казімєжі і здобула головну нагороду.
- Так, я чекаю на Казімєж, завжди. Я хочу їздити туди до смерті і слухати цю музику, бо це просто моє життя. Цим я займаюся все своє життя, 50 років. А якщо ще до цього додати навчання, то це буде стільки, скільки відбувається цей фестиваль. Я дуже радію тому, що ця музика є, що вона збережена, що є ці неймовірні люди. Для мене всі, хто туди приїжджає, - співаки, співачки, музиканти, - неймовірні. Вони дуже чутливі, і я завжди спостерігала чи, затамувавши подих, слухала цю нашу екзотику, хай це так називається, цю таємницю, магію, що прихована в цій музиці. У жодній іншій цього нема. Звісно, це є в Україні – чудовий спів. І ваша власна українська магія у різних місцях…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль