«Cпочатку було страшно. Спочатку були блокпости кожні 100-200 метрів. Провіряли твою машину, провіряли документи, ходили по вулицях. Не було продуктів, не було постачання, не було коридорів гуманітарних. Навіть місто поблизу Олешки, там були склади АТБ, вони туди не пускали, тому що… "нєльзя". Це нічим не обґрунтовували, просто не пускали. Люди виїжджали, кожен торгував, чим міг. Я в аптеці працювала і це… була жесть. Люди були скаженими, скупали все і всюди, бо боялися, що потім не буде. Розраховувалися останніми грошима, розраховувалися картками — спочатку вони працювали. Спочатку була гривня, спочатку люди розраховувалися картками, коли ще був зв’язок. Вони скупали все. Ми працювали від 9:00 до 15:00, хоча раніше працювали від 8:00 до 20:00. Кожної неділі та суботи, щоб не провокувати військових, ми сиділи вдома. По святах ми сиділи вдома, щоб теж не провокувати військових. Я пропрацювала в Херсоні в чотирьох аптеках, тому що не було фармацевтів, вони всі повиїжджали, багато, хто повиїжджав. Було мало людей, хто міг працювати. Ми працювали в чотирьох аптеках, звозили весь товар, розкладали, продавали. Це була жесть. Це була барахолка з ліків. 31 травня, коли вже вся адміністрація в Херсоні була скомпонована, прийшли з постановою, що аптека переходить в їхню власність, і весь товар, що знаходився в аптеці, був їхнім. Всі гроші, які знаходилися в сейфах і в касах, були їхніми. Слава Богу, людей, фармацевтів, вони не забрали собі. Вони запропонували роботу, але на тих умовах і з тими людьми працювати не хотілося, тому я припинила працю та більше не працювала. А сказала, що не хочу працювати…»
…А у відповідь тобі?
«"Ого, нічєго сєбє, какіє ви тут наглиє! Чьто ви сєбє можєтє пазволіть сідєть дома?"…Перший час звільнилося багато людей. Перший час люди не хотіли виходити на роботу, але щось нове знайти в Херсоні було неможливо, тому що російська влада захопила все, всі магазини продуктові (…) Багато людей місяць-два посиділи вдома та зрозуміли, що нескоро прийде українська влада, що вони (окупанти, — ред.) тут залишаться трішечки… надовше, ніж ми розраховували. Люди пішли працювати тільки через те, що потрібно було за щось жити та за щось їсти.
Ми виїжджали 25 вересня, коли вже почалося голосування щодо референдуму, але кордон ми пройшли 4 жовтня, тому що п’ять днів нас тримали на російсько-латвійському кордоні. Ми виїжджали всією сім’єю (…) Було 1300 кілометрів (від Херсона до Варшави, 2013 — ред.), але ми проїхали 4000 кілометрів, тому що ми їхали не через підконтрольну зону України — через Запоріжжя та село Василівка вже не пропускали російські солдати, і ми виїжджали через Крим, через всю Росію, через Латвію. Це була тяжка дорога, тому що з Херсона всі мости вже були побиті, і виїхати машиною було практично неможливо, тому що були переправи по річці. Була одна російська переправа, вона була безкоштовною, але там була черга на два дні. Була теж за гроші переправа — вона коштувала 2000 гривень за одну машину. У нас було три машини. У Криму ми були 12 годин, ФСБ Росії допитувала. Потім через всю Росію ми їхали три дні, проїхали до російсько-латвійського кордону і там ми простояли п’ять з половиною днів. Росія або не пускала, або пускала до 20-50 машин».
Ти кажеш про те, що з боку росіян були допити. Про що саме питали, коли ви виїжджали?
«Питали, як ми ставимся до Росії, чи голосували ми на референдумі. Провіряли телефони, всі телеграм-канали, чи не підписані ми на українські телеграм-канали, чи в переписках ми не називали їх "орками", чи ще якимись поганими словами. Це все провірялося, і якщо були якісь підозри, якщо ти зовсім почистив телефон, вони відновлювали всі дані за дві години – у них була якась супер крута програма і вони відновлювали всі дані. Вони тебе не пропускали і давали лист, що ти невиїзний через Росію».
А якщо ти людина з проукраїнськими поглядами, бо … ти українець і живеш в Україні? Що тоді?
«Ніхто тебе нікуди не пустить. Тебе заберуть у підвал, будуть катувати. Або відправлять додому. Не знаю… Там треба було казати: "Расія маладєц! Всьо будєт харашо!».
…
Запрошуємо послухати повну версію розмови у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур