«Криза чи пропаганда? Ставлення поляків до війни в Україні» — друге дослідження, проведене Maison&Partners для Warsaw Enterprise Institute.
У вересні 2022 року та січні 2023 року дослідницька компанія попросила поляків визначити своє ставлення до восьми вибраних тез, які виявилися такими, що збігаються із метою наративів, експортованих Кремлем за кордон. Як наголошують автори дослідження, цей наратив покликаний послабити підтримку України в західних суспільствах і викликати соціальну напругу в країнах, куди виїхали українські воєнні мігранти, рятуючись від війни. Деякі з цих тез, як зазначається, прямо фігурують у заявах російських пропагандистів.
Відзначені у дослідженні тези: «Війна — це ліберальна змова західних еліт, тих самих, які планували пандемію», «Якби не розширення НАТО на Схід, путін не напав би на Україну та українців», «Біженці з України — це фактично економічні іммігранти», «Не треба допомагати Україні, поки вона не покається за Волинь і не засудить Бандеру», «Польща не може собі дозволити прийняття біженців», «Росію не треба дратувати, бо вона має ядерну зброю», «Ми повинні сприяти миру будь-якою ціною — навіть ціною територіальних поступок України Росії», «Ми повинні припинити постачання зброї, тому що це ще більше розпалює конфлікт, який не має з нами нічого спільного».
Згідно зі опитуванням, 41 відсоток респондентів «повністю згодні» або «скоріше згодні» щонайменше з чотирма тезами, викладеними в дослідженні, тоді як у вересні цей показник складав тільки 34 відсотки опитаних. Це зростання на сім відсотків. Водночас, як зазначається у дослідженні, частіше вірять у тези, що збігаються з російською пропагандою, молоді люди (віком 25-34 роки), які порівняно частіше користуються соцмережами.
Полковник Адам Явор, офіцер запасу польських спецслужб, зазначив, що пропаганда та дезінформація є елементом воєнної науки в Росії. «Сучасна війна ведеться не лише на полі бою, а й у свідомості людей», — сказав він.
За його словами, росіяни програють війну в кінетичному значенні, але прогресують у сфері інформаційної війни. Він зазначив, що недарма молодь, яка користується соціальними мережами, є найбільш вразливою для дезінформації групою. «Соцмережі — це дуже вдячний театр війни. У 2015 році Шойґу (міністр оборони Росії) сказав, що смартфон, мікрофон, камера — це така ж зброя, як автомат Калашникова, і навіть ефективніша», — зазначив експерт.
Він підкреслив, що фейкові новини поширюються в сім разів швидше, ніж правдиві. Експерт ствердив, що найлегшою ціллю пропаганди є соціальна поляризація та конфлікти на основі політики та ідеології.
В ефірі Польського радіо 24 експерт аналітичного центру Warsaw Enterprise Institute доктор Кшиштоф Вінклер прокоментував згадане дослідження та ставлення польського суспільства до війни в Україні:
«Проблема серйозна і полягає в тому, що в Польщі дуже рідко згадується, що росіяни використовують дуже широкий спектр воєнних дій, зокрема добре організовану пропаганду. Для цього вони використовують різноманітні канали, наприклад, дуже ефективно соціальні мережі. Результати нинішнього опитування свідчать, що 41 відсоток "повністю" або "скоріше" погоджується із чотирма тезами, які були представлені респондентам. Наприклад, вони пов’язують з причинами війни або змову ліберальних еліт, або розширення НАТО, яке викликало реакцію Росії. Є теж питання внутрішньої політики, що Польща не може собі дозволити прийняття українських біженців. Також є тези щодо війни Росії, що не потрібно її дратувати, бо вона має ядерну зброю. Або просування миру за будь-яку ціну чи припинення постачання зброї. Цікаве у цьому дослідженні те, що збільшення числа осіб, котрі підтримують ці презентовані чотири тези російської пропаганди та підходу Росії до цієї війни, "скоріше підтримують", аніж "рішуче підтримують" їх. І загалом, як думаю, економічна ситуація, підпадання під вплив російської пропаганди, цієї традиційно російської, адже ще царська Росія проводила дезінформаційні дії, також совєти проводили дуже добрі дезінформаційні кампанії, дає, на жаль, результат. Тому, з нашого боку, потрібно здійснити ряд заходів, щоб ефективно послабити ці дії».
Такі дезінформаційно-пропагандистські кампанії у Польщі пов’язані із так званою доктриною рашистського генерала Валєрія Ґєрасімова, якого нещодавно кремлівський диктатор призначив командувачем російським вторгненням в Україну. Нагадаю, що згідно із цією широко розгалуженою доктриною, поняття міждержавного конфлікту та бойових дій ставиться в один ряд з політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невоєнними заходами, що нині разом називаються «гібридною війною». Доктор Кшиштоф Вінклер звернув увагу власне на «заслуги» саме Ґєрасімова у дезінформаційній сфері:
«Я думаю, що це особа, яка власне приготувала нинішній випуск пропагандистської війни Росії, а не тільки всього широкого підходу до збройного конфлікту. Треба звернути увагу, що ще до нинішньої фази війни в Україні, здійснювалися атаки з використанням іммігрантів на Латвію та Польщу, а також була збільшена активність росіян у цифровому просторі, тобто діяльність "ферм тролів", транслювання фальшивої інформації, розпалювання певних емоцій серед західних суспільств, не тільки у Польщі, та використання для цього соціальних мереж. А ще збільшення розколів, що випливають із нинішньої культурної війни, що торкається усього Заходу, і підтримка однієї, або іншої сторони цієї війни, аби призвести до більших поділів та більшої недовіри у західних суспільствах. І цьому потім додатково сприяє теж введення корисних для Кремля тез».
Нинішня російська пропаганда дедалі більше зачіпає поляків. Можна запропонувати тезу, що, попри ставлення Польщі та польського суспільства до війни в Україні, їх безпрецедентну допомогу, однак усе ж ця антиукраїнська пропаганда з Росії проникає і впливає на поляків. За словами доктора Кшиштофа Вінклера, це відбувається в основному цифровими каналами:
«Соціальними мережами або поширенням інформації на російських телеканалах, які все ще доступні десь в Інтернеті. Але як правило, це використання осередків, добре підготовлених до роботи в кіберпросторі, які просто виробляють цю пропаганду та неправдиву інформацію. Дуже тривожно те, що дослідження західних учених показали, що навіть якщо люди стикаються з неправдивою інформацією, спростування її не обов’язково означає, що ці люди змінять свою думку. Це навіть може бути для них доказом того, що ця інформація правдива. А тому відповіддю на це має бути, по-перше, згадане спростування, а по-друге, має бути підготовка власної пропаганди, власної інформаційної політики, адресованої власному суспільству, можна сказати, що це введення протиотрути на те, що росіяни намагаються донести до нас. А з іншого боку, важливо теж намагатися входити у російський кіберпростір та підривати дух росіян».
В інформаційно-пропагандистській сфері Росія війну вже давно програла. Адже Москві не вдалося переконати Захід, що це якась «спеціальна військова операція», а не війна, провалилися теж ідеї із псевдореферендумами, уся ідеологічна та логістична концепція цієї війни, розв’язаної Росією, зазнала невдачі. Доктор Кшиштоф Вінклер пояснює це, серед іншого, дуже рішучими рішеннями американців та британців:
«Вони почали розкривати інформацію, яку розвідувальні спецслужби отримали на тему запланованих російських кроків. І коли росіяни проводили свою класичну операцію з підготовки військової операції, з налаштування західної та світової громадської думки так, аби це вважали самооборонними діями Росії, американці та британці розкривали інформацію щодо скупчення російських військ, справжніх цілей цієї операції, зібраних ресурсів. І так вони випереджали російські рухи. Це призвело до того, що ця російська пропагандистська кампанія не дала очікуваного у Москві ефекту. А отже справжні цілі Росії були розкриті ще перш ніж розпочалася війна. А потім добра інформаційна кампанія, організована українською владою, за підтримки однієї із найліпших західних іміджевих та маркетингових компаній, дозволила поставити Росію у роль того, ким вона є насправді, тобто агресора, який вчиняє масові злочини. Що, зрештою, не є чимось надзвичайним. Це російський спосіб ведення бойових дій, російський спосіб ведення політики. Бо це євроазійська, а не європейська держава, а тому Росія керується більше східними засадами, аніж принципами західної цивілізації. Натомість, з іншого боку, збереження цього тиску в соціальних мережах, в Інтернеті, просування фейкових новин, російської пропаганди, має більш довготривалий розрахунок, покладання на поступову ерозію підтримки західними суспільствами економічної та військової допомоги Україні, на поглиблення розколів на Заході, аби за певний час їх можна було використати для збільшення натиску на своїх політиків, щоб ті зменшили підтримку України».
Доктор Кшиштоф Вінклер також назвав конкретні головні наративи російської пропаганди, котра активна нині у Польщі:
«Дуже популярним гаслом виявилося "українізація Польщі". Те, що українці, які приїжджають до Польщі, не будуть інтегруватися, будуть проявляти свої націоналістичні позиції. У деяких фейкових повідомленнях просуваються тези, що це люди, котрі культивують традиції УПА і їхньою єдиною ціллю є повторення "Волині". Так, ці питання між Польщею та Україною ще не розв’язані. Їх потрібно буде розв’язати на найвищому рівні, аби обидві сторони були задоволені рішенням. Але це питання, що мають вирішуватися тоді, коли дозволить на це ситуація. А російська пропаганда нині використовує ці старі травми та глибокі поділи, що нашарувалися в історії. Утім треба сказати, що водночас при цій пропаганді, у фактичному вимірі, можна ризикнути ствердити, що путін створив сучасний український народ. Позаяк ця війна, зберігаючи при цьому всі пропорції, є відповідником Першої світової війни, а точніше відповідником Дарданелльської операції для австралійців та новозеландців. Тобто ця війна – це ті події, що насправді формують український народ у сучасному світі».
Доктор Кшиштоф Вінклер також звернув увагу, що рівень впливу російської пропаганди у різних країнах, наприклад, у Польщі і Німеччині, залежить від конкретних інтересів держав та ставлення суспільств до Росії:
«Поляки, а також жителі країн Балтії, румуни, чехи, частково угорці... Є народи, котрі вийшли зі Східного блоку і у них ще "свіжа" так звана колективна пам’ять суспільства, яка дозволяє нам реально глянути на те, як насправді росіяни поводяться, якою є їхня стратегічна культура і яким є їхній національний характер. Для німців або французів Росія протягом останніх 100-200 років – це був скоріше партнер. Дуже рідко ворог, за виключенням двох світових воєн між Німеччиною та Росією. Але це лише винятки, що підтверджують правило. Натомість між війнами і періодом, що передував їм німецько-російська чи навіть французько-російська співпраця розвивалася дуже добре. Це й надалі глибокі економічні інтереси, це теж політичні інтереси. Це теж своєрідне захоплення Росією як „екзотичною” країною із величезною територією, що особливо помітно серед французів. Тому у цих державах російська пропаганда потрапляє на більш родючий ґрунт. Щодо держав колишнього Східного блоку, то є, звісно, люди, котрі були намісниками Радянського Союзу на цих територіях і на них ця пропаганда впливатиме більше. Це небезпечно, позаяк довготривала зміна ставлення може призвести до того, що суспільства цих держав також приймуть погляд їхніх еліт, котрі й надалі максимально намагаються залишатися позаду колони західних держав, яку очолюють американці і якнайменше підтримувати Україну, залишаючи собі хвіртку, аби, можливо, після війни вдалося повернутися до співпраці з Москвою, і знову отримувати ті політичні та економічні вигоди».
Беручи до уваги те, що російська пропаганда активно розвивалася ще від царських часів, і попри те, що інформаційну битву Росія наразі програє, цю загрозу не слід недооцінювати, а тому потрібні постійні сильні структури, котрі будуть ефективно протидіяти рашистській брехні, фейкам, дезінформації, пропаганді та інформаційному бруду.
PR24/Тарас Андрухович