Ще починаючи з 2014 року, від початку гібридної агресії РФ проти України, на боці Києва разом з українцями воюють росіяни, які не погодилися миритися з путінізмом, деспотією і репресіями, яких цей режим зазнає не тільки від своїх громадян, а й від громадян України. Для добровольців із Росії участь у війні на боці України означала, фактично, квиток в один кінець. На батьківщині їх таврували «зрадниками», за їх голови путінські спецслужби обіцяли щедрі винагороди, а проти їхніх рідних і близьких застосовували репресії. Вони як німці, які під час Другої світової війни боролися проти нацизму.
Добровольці з Росії були практично у всіх добровольчих збройних формуваннях у 2014 році. Вони воювали проти російських військ в Іловайську, проти гібридних формувань у донецькому аеропорту, у Пісках, Дебальцевому та багатьох інших гарячих точках фронту. При цьому їхня легалізація в Україні та в ЗСУ була ускладнена безліччю бюрократичних моментів.
Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну одними з тих, хто зі зброєю в руках став на захист України, були добровольці з Російського добровольчого корпусу.
Розповісти про Російський добровольчий корпус я попросив начальника його штабу Олександра з позивним «Фортуна»:
На початку війни, на території України перебувала досить велика кількість громадян Росії. Відповідно, була досить велика кількість чоловіків. Хтось, звісно, поїхав, але було багато хлопців, які одразу долучилися до «вирішення питань», які одразу взяли в руки зброю. Здебільшого це були люди з, умовно, правого середовища. Народу було багато, але всі були розкидані — де кого війна застала, той там і перебував. Почали люди купками збиватися і чимось корисним займатися. Десь після Київської компанії і після того, як оборону столиці було завершено, стало трохи спокійніше і стало зрозуміло, що у всіх є одна однакова проблема — громадян РФ, попри добровільну участь у війні, ніхто не оформляв. Усі процеси були повністю заморожені. Наприклад, громадянин Франції не міг піти укласти контракт іноземного добровольця. Ба більше, багато хто живе за тимчасовою посвідкою на проживання, термін якої становить рік. Так ось усі ці продовження також були заморожені. Був дуже невеликий відсоток людей, які встигли в перший тиждень війни, у момент самої плутанини, якимось чином оформитися в ЗСУ. Але таких одиниці.
У якийсь момент Денису «White Rex», який є командиром РДК і його засновником, спала на думку ідея, що в білорусів є свій підрозділ, у грузинів, у чеченців тощо. Тільки в росіян немає нічого. Почала збиратися компанія. Перший склад РДК — це були люди, які особисто знали один одного, або з чуток. Десь до початку літа з'явилася солідна бойова група, яка вирішила, що пора вже себе позначити, адже ми не просто компанія друзів, а нормальний військовий підрозділ. Так і з'явився Російський добровольчий корпус.
Через те, що зараз існує певний гриф секретності, начштабу РДК не зміг розповісти про нинішні операції корпусу. Однак він поділився попередніми операціями, в яких брали участь добровольці з Росії:
Київська область, потім був Харків, Миколаїв, Запоріжжя, донецький напрямок, потім знову було Запоріжжя. Поїздка на острів Зміїний. На стику Донецької та Запорізької областей було багато «роботи». Частина корпусу їздила в Бахмут. Ну і найостанніша і найгучніша операція, в якій ми брали участь — це операція в Каховці. Досить багато було операцій, ми весь фронт об'їздили. З глобальних і великих операцій ми не взяли участь тільки в Харківському контрнаступі. Ми в цей момент перебували на донецькому напрямку. Але в інших ми, напевно, скрізь побували.
Після початку повномасштабної війни РФ проти України частина опозиційно налаштованих політиків і активістів з Росії виїхала за межі країни. Частина з них намагаються організовувати рухи, конференції та акції. Я попросив «Фортуну» дати свою оцінку подібним діям:
Ми на діяльність подібних персонажів дивимося скоріше як на комічну, ніж трагічну історію. У нашому розумінні, як людей, які воюють на фронті, всі росіяни, які виїхали, діляться на дві категорії. Є хлопці, які беруть і допомагають. Вони не хочуть нічого, вони не розводять дискусій. Це люди, які телефонують і запитують: «чим вам допомогти?». Вони вважають, що є громадянами країни, яка напала на сусідню країну. Вони, як мені здається, це не для нас, а для себе роблять, для очищення совісті.
А є інший варіант — це люди, які намагаються сказати, що вони не винні, ми тут ні до чого і т.д. Там дуже дивна публіка, яка на першому етапі війни кричала: «Ми не винні». Потім взагалі замовкла. Є такий персонаж як Михайло Свєтов, який є одним із яскравих представників т.зв. «хороших росіян», він каже: «Дивіться, ми ж проти війни, ми ж поїхали, це наш протест. А чому ніхто не помічає наш протест? А чому нас усі вважають мудаками? А чому нам Україна не пропонує жодної альтернативи?». Для мене це дико. А чому Україна вам має щось пропонувати? Це просто якийсь радянський інфантилізм, коли людина не розуміє суті питання і не хоче нічого робити, але чекає, що хтось зробить щось за неї. Їй запропонують, а вона розгляне варіанти.
Є ще такий персонаж як Ілля Пономарьов. У нас із ним багато різних епізодів було за час нашого існування. Мені важко придумати більш слизького типа, ніж Ілля Пономарьов. Я розумію, що це люди, які намагаються піаритися і заробляти собі політичні бали. Однак, це дуже дивна, в'язка, кон'юнктурна історія, в якій розуміються тільки точно такі ж хлопці, тому що вона тільки їм і потрібна. Ось це все не має жодного прикладного застосування ні до війни, ні до допомоги Україні, ні навіть до допомоги Росії.
Беручи участь у бойових діях на багатьох ділянках фронту, РДК кілька разів брав у полон російських солдатів. Яка мотивація і ментальність солдатів Путіна?
Там ціла суміш. Там і рабська ментальність. Людина вважає, що найкращий вихід — це піти посидіти в окопі два місяці, і всі від неї відстануть, ніж не піти та ховатися. На думку таких людей, їх обов'язково посадять, вони стануть антисоціальним елементом, усі в них тикатимуть пальцем тощо. Рабська складова дуже велика, вона придушила здоровий глузд і конструктивізм. Є також ті, які їдуть через гроші. Наприклад, нам один говорив, що в нього багато кредитів, що він отримує 50 тисяч рублів на місяць, а віддати повинен 100 тисяч. А тут йому кажуть, що пів року постріляє у «фашистів» і все буде добре. Таких людей дуже багато. Це, зазвичай, люди з регіонів і сіл.
Олександр Потіха