Російські війська не зможуть оперативно використати можливе взяття Бахмута, а якщо місто буде захоплено, вони, ймовірно, швидко припинять подальші операції, оцінив Інститут вивчення війни (ISW) у своєму найновішому звіті.
«Після взяття Бахмута російським військам доведеться вибирати між двома окремими напрямками дій. Вони можуть спробувати просунутися на захід по трасі Т0504 в напрямку Костянтинівки (приблизно 20 км від Бахмута) або на північний захід по трасі Е40 в напрямку Слов'янська і Краматорська на північному заході Донецької області (приблизно 40 км на північний захід від Бахмута)», — пише ISW.
В американському аналітичному центрі наголошують, що ці два напрямки потенційно не підтримують один одного і дедалі слабшим російським силам, ймовірно, доведеться вибрати лише один із них, щоб мати шанси на успіх.
Крім того, українські сили потужно укріпили обидві ці дороги, і вони проходять кількома маршрутами вглиб українського тилу, тому будь-яка спроба російських військ просуватися цими шляхами призведе до величезних втрат, йдеться далі у звіті.
Російським військам також не вистачає механізованих сил, необхідних для просування за Бахмут, а тактичні підрозділи, задіяні для штурму Бахмута, не здатні здійснювати маневри, — оцінює ISW.
Однак в американському аналітичному центрі повідомляють, що російські війська, швидше за все, зайняли східну частину Бахмута, на схід від річки Бахмутка, після того, як українці організовано відступили з цих районів.
В ефірі Першого каналу Польського радіо викладач Університету Адама Міцкевича у Познані та експерт порталу на військову тематику Defence24.pl доктор Яцек Раубо зауважив, що через запеклу оборону Бахмута українською армією росіяни не можуть взяти місто і втрачають там значні ресурси та бойові сили:
«Передусім росіяни показують, що не в змозі захопити цю місцевість. Зайняти у першу чергу всю територію, що дозволила би оточити цю фортецю українського опору. Водночас росіяни витрачають там великі ресурси. На додаток, є питання суперечок між підрозділами найманців, ваґнерівцями та регулярними військовими структурами. Це дуже важливий аспект битви за Бахмут. Ми вже бачили, що з боку групи Ваґнера готувалися певні тріумфальні повідомлення, і тепер це впливає на витрачання сил та ресурсів Росії, її людей та техніки. На цій території не воює сильно уніфікована російська армія, в основі якої є єдина система командування. Там функціонують також приватні військові компанії. Ця битва має кілька вимірів: окрім символічного, є також практично-військовий вимір та вимір впливу на відносини всередині російських сил агресора».
У цій героїчній і водночас кривавій та брутальній битві за Бахмут не бракує також воєнних злочинів, котрі масово вчиняють російські окупанти, зокрема, проти українських військовополонених. Тут варто нагадати щонайменше про найновіший ролик, який з’явився у мережі Інтернет, на якому російські нелюди по-звірячому розстрілюють українського Героя після його слів «Слава Україні!». Доктор Яцек Раубо наголосив, що це черговий приклад того, чим є насправді битва за Бахмут для українського народу:
«Війна з Росією є для України боротьбою за захист свого життя, захист свого існування. Після різанини в Бучі ми бачимо, що росіяни систематично порушують міжнародне та звичаєве право. Ми також бачимо, що кожна моральна поразка чи крок назад певним чином загострюватиме ситуацію, коли мова йде про цивільних і військових. Це також сигнал для нас, що Росію потрібно не повертати у міжнародні відносини, що часто можна чути десь на Заході, а перш за все судити тих росіян, які сьогодні здійснюють воєнні злочини і насправді порушують усі можливі правила, які формували нашу цивілізацію. Це великий сигнал як для українського народу, так і передусім теж для українських солдатів. Вони знають, з ким мають справу і яким є нині питання ведення дій із постійним порушенням законів війни чи будь-яких моральних законів з російського боку. Для України це справді боротьба за народ, за землю, але й за виживання у варварській російській агресії».
Доктор Яцек Раубо зазначає, що остаточно оцінити бойові дії військ у районі Бахмута ми зможемо лише в майбутньому, навіть через декілька років після закінчення війни:
«Безумовно, українські дії навколо Бахмута здійснюються не лише виходячи з конкретного місця та символічних цінностей, а й у перспективі всебічної оборони країни та мізерних ресурсів. Не забуваймо, що Україна створює резерви, а також розбудовує свої можливості для наступальних дій у таких, а не інших умовах, коли йдеться про кількість населення, спроможного до бойових дій, а також про кількість техніки. Сьогодні відбиття чергових російських штурмів Бахмута може мати ширшу мету в контексті скупчення російських сил на цьому напрямку або змушування росіян понести значні втрати, які буде важко компенсувати або відновити за короткий період часу. Або це може бути відтягування росіян із інших оперативних напрямків. Потрібно розглядати всі ці можливі сценарії. Цю війну, яка постійно триває, потрібно буде оцінювати через призму того, що ми знаємо про інші збройні конфлікти та війни. Але ми й надалі маємо проблеми із оцінками збройних конфліктів 20 століття, то що казати про війну, яка точиться на наших очах».
У свою чергу, в етері Польського радіо 24 колишній командувач військового спецпідрозділу GROM генерал Роман Полько висловив думку, що бої за Бахмут не мають жодного стратегічного значення:
«Той, хто наступає, завжди має залучати набагато більші сили та ресурси, і у зв’язку з цим, напевно, реалізується війна на виснаження, яка зараз на користь українців, позаяк вони завдають втрат. Росія невміло веде наступ на цьому напрямку. Наступ має попередньо готуватися, має бути відповідна кількість сил і засобів, що за короткий час наступають і захоплюють конкретну територію. Натомість росіяни ведуть наступ, що призводить до знищення чергових хвиль власних солдатів, "гарматного м’яса", вони зазнають величезних втрат. Якщо росіяни навіть захоплять Бахмут, то це буде "Піррова перемога", що насправді Росії коштуватиме так дорого, що вона не буде в змозі вести у цьому районі подальших дій».
Як зауважив генерал Роман Полько, Росія має великі запаси ресурсів, але старих, і абсолютно не має такої потрібної кількості людей, яку могла би відправити на фронт:
«Питання навчання, оснащення — це великі логістичні проблеми, із якими зіткнулася Росія і які показують, що із фантазіями путіна про опанування усієї Європи можна на даний момент попрощатися. Україна теж має логістичні проблеми, але маємо надію, буде отримувати техніку нового покоління, техніку, яка набагато точніша та ефективніша на полі бою, яка може стріляти вночі, під час руху. Росія теж стягує ресурси, але вони дедалі старіші — це вже не танки Т-72, а Т-62, або якась інша зброя, що лежала від часів Другої світової війни або Холодної війни і що сьогодні не має великого значення та великої користі на полі битви».
Тут слід трохи зупинитися на «фантазіях» путіна, про які згадав генерал Полько. Як написав британський таблоїд The Sun, у Росії стався витік документів Федеральної служби безпеки (ФСБ). Зміст матеріалів свідчить про те, що війна в Україні йде не за планами путіна. Російський президент розраховував, що в результаті нападу на Україну НАТО розпадеться, а він сам відбудує наддержаву СРСР. Російський президент — згідно з цими повідомленнями — вірив не тільки в розпад Північноатлантичного альянсу, але і в те, що країни Заходу «будуть благати Росію не робити їм нічого поганого». Також диктатор нібито вказав на загрозу безпеці Росії від вступу Польщі та країн Балтії до НАТО і використав це для виправдання вторгнення в Україну.
За словами Романа Полька, британський таблоїд «The Sun» — «така собі газета, коли йдеться про надійність». Він теж однозначно рекомендував книжку британського генерала Річарда Ширреффа «2017. Війна з Росією», де йдеться про реальні загрози з російського напрямку:
«З іншого боку, я не виключаю, що путін і кремлівська влада жили у відірваності від реальності. Тому що навіть претензії, висунуті НАТО – прагнення відновити колишній Радянський Союз — і уявляння путіним армії такою, якою він її бачив під час парадів, чи про яку йому доповідали генерали, котрі під час навчань "Запад" захоплювали столиці західних держав, показують, що путін насправді повірив, що Росія є силою. І тільки українці болісно верифікували мислення путіна про власний бойовий потенціал».
На початку повномасштабного російського вторгнення багато хто на Заході вважав, що Україна впаде, українська державність не витримає. Роман Полько прокоментував це так:
«Справді, політика залякування і російська пропаганда призвели до того, що у перші дні війни країни, котрі приписували собі роль лідерів у Європі, лідерів, котрі відповідають за нашу безпеку — Німеччина, Франція — зробили крок назад і чекали, що станеться. Напевно, вони якось особливо не залучалися би у допомогу Україні, якби не тиск з боку Великої Британії, США та країн східного флангу НАТО, передусім Польщі. Тоді міг бути реалізований план, про який говорив світлої пам’яті Лєх Качинський, що якби диктатор легко захопив Україну, то прийшла би й наступна черга Молдови, Литви, Латвії, Естонії і також Польщі, позаяк Польщі кремлівська влада не може пробачити те, що вона так сильно підтримує Україну і що Польща більше не хоче бути під російською окупацією. А жодна із цих країн, котра нині вже на Заході, і яка пережила "рускій мір", не хоче, аби він повернувся».
Звісно слід очікувати, що після можливого виведення українських оборонних сил та входження росіян на руїни знищеного ними міста Бахмут, повним ходом запрацює російська пропаганда, котра з усіх шпарин «трубітиме» про «велику перемогу, черговий Сталінград» або щось подібне:
«Росіяни справді ввійдуть на руїни, бо вони не здобувають міста чи територію, а винищують їх вогневим валом. Так вони раніше зробили із Маріуполем, Сєвєродонецьком. А Україна шанує свій бойовий потенціал, своїх солдатів. Ці дії призводять до дуже великих втрат з боку Росії. Тому я очікую, що українські сили у відповідний час будуть виведені з Бахмуту, бо важко жертвувати величезними тактичними з’єднаннями, угрупованнями на напрямках, які не мають значення. Значення для росіян мало би захоплення Слов’янська та Краматорська, а нічого такого немає. Ще рік чи півроку тому ми чули про бої у районі Попасної, тепер росіяни просунулися до Бахмуту, а це раптом 30 кілометрів. Це не можна вважати успіхом навіть в оперативних категоріях, то що казати про стратегічні».
За словами генерала Романа Полька, оборона – це дії, що мають готувати наступ і Україна, як додав він, нині збирає свої сили, аби несподівано та розумно завдати удару і створити відповідну перевагу:
«Маю надію, що протягом кількох-кільканадцяти тижнів Україна зможе відрізати Крим від постачань з Росії, тобто, це можливе знищення Керченського мосту, перерізання сухопутного шляху в Крим з Росії. Це був би величезний стратегічний успіх для українців. Це була би поразка путіна, що дала би українцям сили розвивати наступ, щоб цілковито витіснити росіян із власної території. Тому Польща вже передала Україні перші танки Leopard, тому теж Україні передають далекобійну артилерію, аби вона могла завдавати ударів по глибокому тилу росіян, де зберігаються боєприпаси і паливо».
Генерал Роман Полько також звернув увагу на велику різницю між сучасною, новітньою армією та старою, карикатурною, пострадянською, яка живе за феодальними законами і де зневажаються рядові солдати, адже саму таку представляє нинішня російська окупаційна армія:
«Я маю досвід служби в армії з минулої епохи, що була у Варшавському договорі і в сучасній армії. Я відчуваю "дежавю" 30 років по-тому, дивлячись, наприклад, на показуху білоруських солдатів, які використовують свої голови для розбиття цегли або плитки, або на тих командувачів, котрих ненавидять солдати, бо головним ворогом є начальник, офіцер, який ставить завдання і який не поважає солдатів, котрі ці завдання виконують на полі битви. Саме так російська армія досі виглядає. Це зневага власних підлеглих, це зневага, яку путін показує навіть своїм високим військовим чиновникам, очільнику розвідки чи нижчим рангом генералам. Це феодальна армія з минулої епохи, де ніхто не прирівняний до начальства, кожен бореться за виживання, або за те, аби щось персонально виграти для себе у цій війні, щось вкрасти, когось пограбувати, або отримати додаткові вигоди за участь у цій війні. Але по суті немає чинника, який є головним для перемоги — чинника морального духу і переконання, що те, що ми робимо, є правильним, і ми є командою».
Говорячи про можливий напрямок українського контрнаступу, про який останнім часом багато говориться, генерал Роман Полько зауважив, що українська влада буде прагнути отримати певний елемент несподіванки, бо саме це є вирішальним для перемоги на полі битви:
«На даний момент із впевненістю можна сказати, що готуються різні подібні варіанти та операції. Також збираються сили, люди і техніка, котрі візьмуться за виконання такої місії, але не на російських принципах, тобто "те, що маємо, те пхаємо і цим людським та вогневим валом будемо просуватися". Радше готуються інтелектуальні операції. Україна за зразком Заходу дбає про своїх солдатів і дуже добре розуміє, що немає сенсу здійснювати дії, котрі можуть дати успіх, а можливо і ні. Натомість коли Україна перейде до наступу, вона хотітиме не зупинятися і коли перейме ініціативу, не хотітиме вже її віддавати. Щонайменше до тих пір, поки українці не видавлять агресора з власної території».
Речник східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий повідомив у середу, що за останню добу в районі Бахмута відбулося 12 бойових дій з окупантами. За словами речника, загарбникам не вдалося досягти успіху. Тим часом генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг попередив, як повідомляє AFP, що місто Бахмут може потрапити до лап Росії «найближчими днями».
Шестимісячна битва за українське місто Бахмут є найдовшою і найкривавішою битвою війни, розв’язаною Росією проти України, а саме місто стало символом хоробрості та стійкості країни перед натиском Росії. З боку рашистів наступ вели передусім найманці-ваґнерівці, котрі просувалися «по трупах власних солдатів». Раніше президент України Володимир Зеленський попередив у в інтерв’ю CNN, що перемога Росії там дасть російським силам «відкритий шлях» до інших частин Донецької області.
Водночас західні військові експерти припускають, що Бахмут має помірне довгострокове стратегічне значення, а можлива так звана перемога Росії не матиме принципового значення; на думку аналітиків американського Інституту вивчення війни, російським військам «бракує здатностей» скористатися потенційним успіхом.
PR1, PR24/Т.А.