Cаудівська нафтова компанія Aramco оголосила про угоди щодо спільного підприємства в Китаї та купівлі акцій китайської нафтохімічної компанії. Американська онлайн медіакомпанія Business Insider пише, що торік відбулися саудівсько-китайські переговори, після яких було оголошено про широку співпрацю між двома країнами, також у сфері технологій спостереження. Китай також доклався до відновлення дипломатичних відносин між Аравією та Іраном. Королівство Саудів роками зміцнювало економічну співпрацю з Китаєм, а за рік до російського вторгнення в Україну керівництво Aramco повідомило, що забезпечення безпеки енергетичних потреб Китаю залишається головним пріоритетом країни. Проте не всі аналітики схильні вважати, що це все свідчить про надмірний вплив Китаю чи витіснення Сполучених Штатів із півострова.
Не думаю, що можна стверджувати, що Китай витісняє США, але Китай беззаперечно прагне обмежити вплив Сполучених Штатів Америки на Близькому Сході. Ні для кого не секрет, що після холодної війни, американці стали головним центром навколо якого об'єдналися світова політика та дипломатія, зокрема, і на Близькому Сході. Багато країн почули на свою адресу звинувачення в тому, що вони є васалами США, і це стосувалось таких країн, як Саудівська Аравія, Емірати, та інших так званих «нафтових монархій Аравійського півострова». Російське вторгнення в Україну: а точніше все те, що навколо цих подій відбувається показало, що такі країни, як Саудівська Аравія не бажають будувати свою міжнародну політику, озираючись на Сполучені Штати Америки.
Міністр закордонних справ Королівства Саудівська Аравія, принц Фейсал бін Фархан Аль Сауд відвідав нещодавно Сирію. Цей візит завершив період ізоляції в Дамаску, який почався після жорстокого придушення Башаром аль-Асадом соціальних протестів у 2011 році. В останні роки арабські країни намагаються відновити відносини з Сирією. Справа, як повідомляє Times of Israel, також набрала обертів у результаті відновлення дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном, до чого вніс свій внесок Китай. Усе це свідчить, на думку аналітика, про бажання саудитів відігравати іншу роль.
Саудівська Аравія хоче грати свою самостійну роль в регіоні. Виявляється, що саудити бажають самі формувати свою міжнародну політику. І те, що це дійшло до відновлення відносин із Іраном — лише черговий приклад цієї політики. Аравія хоче відігравати суттєвішу роль у політиці, і саме тому випливають ці рішення щодо Тегерана. Натомість Китай, використовуючи також цю нагоду, яка для нього є суттєвою, вирішив зблизитися з Аравією, і намагається її витягнути з американської зони впливу. Це не означає, що Китай контролює Ер-Ріяд чи впливає на його рішення, але точно є балансом порівняно з тим, що діялось у попередні роки.
У березні цього року імпорт російської нафти в Китай досяг нового історичного рекорду: частка російської сирої нафти в структурі китайського імпорту досягла 18 відсотків. Росія є найбільшим постачальником сирої нафти в Китай, випереджаючи Саудівську Аравію та Ірак. Хоча торік саме Саудівська Аравія була найбільшим постачальником нафти у Китай. Поглиблення відносин Ер-Ріяду з Пекіном може розчаровувати американців, але Саудити рішуче взяли курс на те, щоб організовувати свою політику так, щоб мати змогу самим налагоджувати свою дипломатію.
Це можна було спостерігати вже у перші дні війни, коли адміністрація Вашингтона закликала союзників Перської затоки збільшити виробництво нафти та допомогти знизити ціни на світових ринках. Тоді саудити сказали, що не можуть цього зробити, бо мають зобов'язання перед «ОПЕК+» в складі якої є також Росія. Дехто підозрював, як на мене, трохи передчасно, що саудити прийняли російську сторону. На мою думку, це трохи завчасний висновок, бо Аравія хоче відігравати зовсім іншу роль в міжнародній політиці, і тому використовує цю драматичну для України та Європи ситуацію. Суб'єктність, яку вони намагаються посилити, полягає у тому, що Аравія не хоче бути країною, яка розігрується іншими наддержавами, а хоче віднайти свою роль, на яку вона заслуговує. А саме, власне, стати країною, яка самостійно може формувати свою міжнародну політику і вирішувати з ким об’єднуватися в союзи. І як висновок, це є відновлення дипломатичних відносин з Тегераном. Своєю чергою, таке рішення не сподобалося у Вашингтоні. США має з Іраном серйозні проблеми вже впродовж двох десятиліть.
На переконання Якуба Катульського, можна сказати, що російська війна в Україні є нагодою та шансом для Саудівської Аравії. Скоротивши видобуток нафти, Саудівська Аравія намагається унезалежнитися від впливу Сполучених Штатів Америки.
Без сумнівів для Європи та України – це драматична ситуація, натомість саудити можуть дивитись на війну в Європі, як на певний шанс. Це момент, коли Вашингтон мусить попросити Аравію, аби та підлаштувала свою політику до інтересів США, попри те, що президент Америки Джо Байден анонсував ще під час передвиборчої кампанії, що зробить спадковогого принца Саудівської Аравії Салмана – наступника трону, але де-факто керівника держави – вигнанцем на міжнародній арені. Але коли вибухнула війна в Україні, Байден мусив змінити своє ставлення до принца, і тому принц вирішив цим скористатися. Бо це є нагодою та шансом, якими Аравія спробує скористатися. Важливим також є суспільне питання. Аравійців не так сильно турбує війна в Україні, як європейців. Більшість палестинців та арабів підтримують Росію, бо вважають, що Захід не переймається Близьким Сходом, коли там точаться війни. Це не мої слова, це загальна думка, яка домінує у соцмережах, тому «якщо Захід нами не переймається, чому ми маємо перейматися війною в Україні». Зважаючи на це, таким політикам, як принц Салман не складно зайняти позицію, яка нам зовсім не вигідна, бо він не мусить її пояснювати своєму суспільству, адже її сприймають, як належне.
У Вашингтоні вважають, скорочення видобутку нафти Аравією узгодженими з Росією діями. Однак, на відміну від Ірану, Саудівська Аравія допомагає Україні, зокрема, під час нещодавнього візиту до Києва міністр закордонних справ Саудівської Аравії – принц Фейсал оголосив про підтримку цілісності України і надання допомоги нафтопродуктами вартістю 300 млн доларів. Також саудити неодноразово допомагали Україні, зокрема, щодо організації обміну українських військовополонених. Отож, на думку політолога, твердження про те, що Ер-Ріяд на стороні Москви можна вважати сумнівним.
Були скарги, що Ер-Ріяд є на боці Москви та не підтримує Захід і не співпрацює з ним. Але якщо подивитись, як виглядає їхня політика, то можна сказати: так! Дійсно співпраця Ер-Ріяду із Москвою стала більш тісною, але це НЕ означає, що Ер-Ріяд кардинально змінив політику, розірвав відносини з Заходом і повністю перейшов на бік Росії. Це є балансування зовнішньої політики між Заходу і Сходом, а також спробою віддалитися від США. Водночас залишити можливість економічної співпраці з Америкою і не наражатися на ризик санкцій. Зараз ризиків санкцій майже не існує, але якщо Ер-Ріяд вирішить зблизитись із Москвою чи відкрито розіграти ворожу для американців і Заходу карту, то запровадження санкції я б не виключав. На мою, думку, зараз це політика зрівноваження впливу Заходу і Сходу.
Відкрито розігрувати ворожу карту не боїться Іран, з яким Саудівська Аравія нещодавно поновила дипломатичні відносини. Як пише The Wall Street Journal, за останні шість місяців до Росії з Ірану було переправлено понад 300 тисяч артилерійських снарядів та мільйон набоїв. Ця кількість снарядів перевищує місячний обсяг всіє оборонної промисловості Європи
Іран і справді є союзником Москви. Але водночас часто з’являється думка про те, що Іран є васалом Москви чи маріонеткою в руках Путіна, який вирішує, яку політику проводити Ірану. І це неправда. Ці країни союзники, та мають спільні інтереси. Якщо міркувати про Москву та Тегеран, то Іран – є в міжнародній ізоляції, особливо від Заходу. Іранська економіка під численними санкціями, країна неспроможна продавати свою нафту. Аби не занепала економіка, Іран мусив знайти торговельних партнерів, таких, як Москва, яка, не була налаштована приєднатися до західних санкцій, що обмежують іранський план розвитку ядерної зброї. Після президентства Трампа, а він, нагадую в односторонньому порядку вивів США з так званої іранської «ядерної угоди», — це не зупинило роботи над ядерною зброєю в Ірані. Більше того, відколи США вийшли із договору, іранці пришвидшили свою ядерну програму. Тому Іран та Росія мають спільні інтереси. Один із них полягає в тому, що ані Іран, ані Росія не зацікавлені аби Сполучені Штати Америки домінували у світі, а міжнародний порядок був однополярним під домінуванням США.
Однак це зовсім не означає, що Москва диктує Тегерану свої умови. Адже в певному сенсі вони також є суперниками, — запевняє Якуб Катульський. Це видно на прикладі Сирії.
Іранці мають певні амбіції щодо того, аби стати ключовим гравцем, який роздає карти у Дамаску.Зрештою часто лунають висловлювання, що Іран колонізує Сирію шляхом фінансування шиїтських мечетей, відкриттям релігійних шкіл та загалом підтримкою розвитку шиїзму. Це дало свої плоди: популяція шиїтів значно зросла. Москві це не зовсім до вподоби, хоча сама вона не зацікавлена колонізацією Дамаску. Москва хоче мати лише політичний контроль над Башаром Аль-Асадом і підтримку з боку його армії. Це один із тих аспектів, де Росія та Іран можуть між собою конкурувати. Також варто пам'ятати, що Іран, як і Росія є великими виробниками та експортерами нафти. Обидві країни є частиною «ОПЕК+», і є серед країн які вирішують, якою буде ціна на нафту на світових ринках. Тому в цьому питанні вони також конкуренти. Зараз головним ринком збуту нафти, де продають свою нафту і саудити, є Китай. Китай проводить свої проекти розвитку та розбудови країни. Ми не раз могли спостерігати вражаючі відеоролики, де грандіозні проекти реалізуються буквально за кілька діб. І на все це потрібна нафта, яку купують на Близькому Сході, в Росії та у Саудівській Аравії. Тому у цих відносинах маємо і подібні інтереси й в певних аспектах доволі жорстке суперництво.
Інтерв'ю у доданому файлі
Ірина Ящишин/Вікторія Машталер