Черговий вибух обурення в Україні спричинила звістка про смерть в російському полоні української журналістки Вікторії Рощиної, яка була затримана торік на окупованих Росією українських територіях. Правозахисники з «Медійної ініціативи за права людини», офіційні особи та адвокати заявили, що подібні випадки є постійною практикою на підконтрольних росіянам територіях. Вони закликали міжнародну громадськість невідкладно зробити три кроки з визволення чи бодай полегшення нестерпних умов утримання українців за ґратами в російських тюрмах та концентраційних таборах.
Приводом для оприлюднення правозахисниками ситуації з цивільними полоненими українцями в РФ та на окупованих українсбьких територіях стала звістка про смерть української репортерки Вікторії Рощиної. Російська сторона, надіслала 10 жовтня електронне повідомлення батькам про смерть Вікторії Рощиної, але не надала жодних доказів чи офіційного документа. Українські правоохоронні органи порушили два кримінальних провадження щодо незаконного викрадення та ймовірної смерті Рощиної. В подальшому їх планують об’єднати в одну справу. Зараз винні особи ще не встановлені, оскільки лише у вересні стало відомо про її місцеперебування. Ніхто не знає причетних до їх імовірної смерті – ФСІН чи ФСБ. Але якщо смерть українки підтвердиться, винною в ній буде Росія, заявили правозахисники. Росіяни свавільно затримали Рощину в окупованому Мелітополі 3 серпня 2023 року. Тоді журналістка висвітлювала проблеми життя в окупації. Після затримання росіяни депортували Рощину до Росії, а останнім місцем тримання журналістки був СІЗО у місті Таганрог. Там Вікторія перебувала у вересні 2024 року, поки її звідти не вивезли у невідомому напрямку. Про смерть Рощиної її батьку повідомили російські посадовці. Чоловік отримав листа від Міноборони РФ за підписом "В. Кох", який не повідомив про свою офіційну посаду. У листі йшлося, що журналістка померла 19 вересня 2024 року в російському полоні, втім, документів на підтвердження цих слів, а також подробиць про причини чи обставини її смерті російська сторона не надала. Представниця «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко нагадала, що такі випадки трапляються в російській окупації щодня:
- Російська Федерація від початку збройної агресії проти України почала затримувати на окупованих і на своїх територіях цивільних громадян. Якщо ми говоримо, що спочатку ці затримання могли тривати не так довго – кілька днів, то приблизно з 2015-2016 року цивільних на окупованих територіях, особливо в Донецькій і Луганській областях й за якими ми спостерігали, вже затримували і утримували довгий час. Деякі з таких цивільних досі залишаються в неволі на окупованій території Донецької області, або деяких переводять на територію Російської Федерації, утримують в СІЗО Ростова-на-Дону і проводять незаконні судові процеси. На початок лютого 2022 року нам було відомо щонайменше про 300 випадків затримання цивільних громадян на території Донецької і Луганської областей. А ще понад 150 осіб – на території окупованого Криму, а також переміщення їх на територію Російської Федерації. Після повномасштабного вторгнення ця цифра зросла. Зараз наша організація веде підрахунок кількості цивільних громадян затриманих після повномасштабного вторгнення. Ми можемо говорити про щонайменше 1880 осіб. А в деокупованих областях, особливо північних, кількість цивільних, де затриманих не може зростати, ми можемо вивчати ті випадки, які там відбулися. Наприклад, в Київській області затримано і вивезено на територію Російської Федерації станом на зараз щонайменше 250 осіб. В Чернігівській і Сумській областях трохи менше. Але вони також всі перебувають на території Російської Федерації. Переважна більшість цивільних з північних областей перебувають без особливого статусу на території Російської Федерації, їм не висунуто ніяких звинувачень, вони перебувають без пояснення. А в південних областях, таких як Запорізька, Херсонська, частково Миколаївська, Харківська, а також в східних областях процес затримання триває. Зараз, можливо в цю хвилину, теж когось затримують в Мелітополі, Бердянську або в іншому місті. Тому дуже важко сказати остаточну цифру кількості затриманих цивільних заручників. Однозначно це є великою проблемою для міжнародної спільноти, для багатьох наших партнерів, бо для них ця ситуація невідома і недостатньо вивчена.
Своєю чергою, головна редакторка інтернет-видання «Українська правда» Сегвіль Мусаєва заявила, що доля Вікторії Рощиної є прикладом кричущого злочину проти людяності, вчиненого росіянами проти української журналістки:
- Вікторія Рощина, яка була фрілансером «Української правди» й інших українських видань, абсолютно законно займалася своєю діяльністю, своєю роботою, і вона бачила своєю місією розповідати про те, з чим стикаються українці на окупованих територіях. Вона вважала це важливим, вона вважала, що вона має це робити, незважаючи на складність цієї роботи, незважаючи на певні ризики. Вона бачила це як місію. І місія тут найважливіше, що можна згадати, коли говоримо про Вікторію, яка робила ці важливі матеріали і про депортацію дітей, і про порушення гуманітарного права з боку Росії, тобто про всі ці історії які є дуже важливими свідченнями того, як живуть, чим живуть, і з якими труднощами стикаються українці на окупованих територіях. З моменту її зникнення на окупованій території в серпні 2023 року до весни 2024 року, ані родичі, ані адвокати, ані міжнародна спільнота, ані міжнародні організації не знали, де, власне, вона перебуває. Російська сторона ігнорувала абсолютно всі запити, які надсилалися, вони не підтверджували полон, вони не підтверджували затримання, вони водночас не висували жодних звинувачень щодо її діяльності, тобто взагалі не зрозуміло було, що сталося тоді в серпні 2023 року. І я знаю, в тому числі, які важливі зусилля були зроблені і з боку колег, і з боку юристів, і з боку адвокатів, щоб дізнатися де перебуває Вікторія. Ми це дізналися вже, після першого обміну, який стався в вересні 2024 року. Але принаймні російська сторона підтвердила її полон. У Вікторії не було можливості отримувати адвокатські послуги, не було доступу міжнародних організацій. Міжнародні організації також не знали, що з нею відбувається, в яких умовах вона перебуває, чи отримує вона, наприклад, медичну допомогу, чи яким чином вона харчується – цього всього не було. Вона була позбавлена також можливості листування, що є важливою підтримкою морально-психологічного стану людини в тюрмі. Це порушення будь-яких прав, і я думаю, що справа Вікторії – це якраз таки історія про те, що є неприпустимо. Ми не знаємо, скільки ще українців з таким статусом в російських тюрмах сьогодні і в тюрмах на окупованих територіях. Наскільки нам вдалося з'ясувати, вже після того, як Вікторію перемістили до російської тюрми і з’явився її статус, що вона була затримана, ми не знали, що з нею відбувається. А скільки ще українців знаходяться з таким статусом в російських тюрмах! Я знаю, станом на зараз, що 28 українських медійників перебувають в російських тюрмах. Деякі з них затримані ще на початку повномасштабного вторгнення. Це такі, як мій колега, Дмитро Хилюк, затриманий за незрозумілими звинуваченнями, а жодних офіційних звинувачень не висунуто. Хотіла би згадати про долю журналістки Анастасію Глуховської, яка також перебуває в полоні, яка була затримана в Мелітополі, на окупованій частині і потім переведена в Росію.
Медійна ініціатива за права людини стверджує, що затримання цивільних – це широкомасштабна і системна операція Російської Федерації що має ознаки політично вмотивованої. Правозахисники розробити три ознаки цього. Перший серед них – це ознаки злочину проти людяності. Процедура затримання, переміщення і незаконні судові процеси подібні у всіх областях, загарбаних ворогом, сказала Катриченко.
- Серед затриманих є різні категорії громадян. Ми можемо говорити про активістів, тобто тих, які активно виступали проти окупації. Є громадяни, які досить активно виступали проти окупації і діяли на допомогу Силам оборони України. Також є журналісти і медійники, які не є журналістами за спеціальністю, за професією, але вони дотичні до кількох українських медіа, а також проводили інформаційну діяльність, чинили інформаційний спротив. Цей інформаційний спротив характерний на окупованих територіях не тільки для цього періоду після повномасштабного вторгнення, а і до нього. Наприклад, в Донецьку були затримані кілька цивільних громадян, які насправді, щиро думали, що їм нічого не буде за те, що вони ввели сторінки в соціальних мережах, на яких повідомляли що відбувалося в окупованому Донецьку або в окупованому Луганську. За це їх затримували за підозрою в шпигунстві. Те саме відбувається на окупованих територіях Півдня і Сходу зараз, коли ми бачимо, що затримані є адміністратори Телеграм-каналів, які розказують, що відбувається. Ми знаємо про затримання журналіста Агентства УІНАН Дмитра Хилюка в окупації, також ми знаємо про затримання Вікторії Рощиної, яка провадила журналістську діяльність, і її діяльність була якраз пов'язана з інформуванням про те, що відбувається на окупованих територіях.
Адвокатка Євгенія Копалкіна повідомила, що свавільне затримання цивільних громадян російськими загарбниками та окупаційною владою розпочалося на території Росії та в окупованих районах України ще до повномасштабного вторгнення, Але вже після нього це явище набуло всеосяжного характеру на всій території, загарбної росіянами:
- Коли Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України в 2022 році, її діяльність також була пов'язана з тим, що вони внесли певні зміни до свого кримінального законодавства і відповідно розширили повноваження своїх органів сил безпеки доволі широким спектром можливостей діяльності як на окупованих територіях, так і безпосередньо в географічній зоні кордонів Російської Федерації. Відповідно, були розширені такі злочини, як шпигунство, державна зрада і інші додаткові визначення. Наприклад супротив, як вони називають збройну агресію проти України, «спеціальній військовій операції» і тому подібне. Це дає можливість затримувати без будь-якого пред'явлення обвинувачення, без наявності кримінального провадження будь-яку особу, яка на їхню думку може становити певний ризик для Російської Федерації, того режиму, який вони представляють. Оскільки такі факти є масовими, і діяльність Вікторії Рощиної була пов'язана з висвітленням цих порушень. Вікторія поїхала на окуповані території для висвітлення цих фактів і стала однією з тих, хто потрапив в цю машину Російської Федерації. Тривалий час, до травня місяця, інформації про те, що стався факт її затримання, підтвердження того, що вона є затриманою Російською Федерацією не було. Безкінечні запити, які направлялися батьком до різних органів державної влади Російської Федерації – це і Міністерства оборони РФ, які умовно виконують функцію Національного інформаційного бюро, відповідно до Женевських конвенцій з приводу підтвердження фактів затримань осіб, і через Міжнародний комітет Червоного Хреста передають інформацію українській стороні, залишалися без відповіді. Тому питання в тому, що була крайня обмеженість інформації, відсутність інформації і відповідей на офіційні запити, які робилися родиною. Все це тяглося тривалий часі до цього моменту. Це також свідчить, що родина перебуває в стані невизначеності, що можна прирівняти до тортур, оскільки невідомість про долю своєї рідної, чи члена сім'ї, це також впливає на психоемоційний стан родини. І неможливість якимось обґрунтованими діями допомогти якимись механізмами, неможливість отримати необхідну інформацію, хоча б підтвердження по тих фактах, які були озвучені російською стороною є неприпустимими. Надіслані електронним листом свідчення були повідомленням без належної доказової бази і хоча б якихось документів з підтвердженням тієї інформації, яку вони вказали у листі. В кінці серпня був дзвінок ініційований переговорною групою між російською та українською стороною про дозвіл батькам поспілкуватися з дочкою. Ця розмова відбулась, і батьки свідчать, що у Вікторії був бадьорий голос, вона підтвердила інформацію, що її пообіцяли звільнити у вересні. Однак у вересні в обмінах її не було, і що сталося з нею в кінця серпня до сьогоднішнього моменту, нам невідомо. Ми знаємо, що починаючи з 8 вересня сліди Вікторії втрачаються, і де саме вона перебуває до сьогоднішнього дня, ми не знаємо. І ми не знаємо, чи знають про це переговорні групи, які ведуть перемовини про обмін. Важлива допомога і міжнародного співтовариства, і міжнародних організацій, які висувають вимоги до Російського Федерації з приводу хоча б елементарно в цьому контексті озвучити офіційну позицію з приводу листа, який був надісланий батькам, чи це дійсно офіційний лист, чи це дійсно, підтверджує інформацію про смерть Вікторії. І зазначити хоча б інформацію про те, які їх подальші дії з приводу, залежно від ситуації, що сталося з Вікторією.
Досвід, який переживають ті цивільні, яких незаконно затримує Російська Федерація в умовах війни містить в собі чимало різних найтяжчих міжнародних злочинів, кажуть правозахисники. Цивільний донеччанин Володимир Матюшенко на власному досвіді пережив незаконне затримання та перебування за ґратами в російській неволі. Він розповів, що пережити цей жах можуть тільки дуже витривалі й мужні люди:
- Я потрапив в полон у 2017 році і теж був затриманий так, що просто приїхали до мене додому, я був на вулиці, наділи кайданки, наділи пакет на голову і кудись повезли. Привезли в концтабір «Ізоляція» в Донецьку. Умови там були такі, що це катування, в тебе немає ніяких прав, до тебе могли прийти у камеру і, я по собі буду казати, в третій ночі, проводити допит. Потім тебе починають бити, потім тебе починають катувати електричним струмом. Медичного огляду не було, і ти постійно перебуваєш під цим психологічним тягарем. Коли чуєш, що десь вночі починають когось катувати, якась людина кричить, то у нас в камері було 20 людей і всіх змушували вставати і співати «Катюшу» «Вставай, страна огромная». І ти співаєш так до тих пір, поки катування не закінчується. Ти співаєш, співаєш, а пісня закінчилась і тебе знову змушують співати. Там постійно змушували працювати. В квітні мене перевезли у СІЗО. Я був свідком того, що в одній камері померла людина з туберкульозом. Тіло винесли і одразу туди заселили людину – без обробки, без нічого. Туди поселили людину іншу в цю камеру. Це було вже на початку червня. Мене перевели до 32-ї колонії. І там теж умови були жахливі. Там те, що називається баланда – це вода і в ній одна картоплина, медичного обстеження жодного. Якщо у тебе політична стаття, то до тебе ставлення зовсім інше, ніж до тих, хто сидять по кримінальній статті. Я сам це бачив, коли мене перевели в звичайний неполітичний барак. Я побачив, що охорона навіть спілкується з тими людьми зовсім по-іншому, не так, як з політичними хлопцями. За маленьке якесь порушення тебе кидають на яму, в так званий штрафний ізолятор на 15 діб. Прав у тебе немає. Ти там ніхто.
Росія намагається використовувати затриманих цивільних як обмінний фонд, що є порушенням міжнародного права, стверджують правозахисники. Ситуація зі звільненням і поверненням цивільних, так само як і процес притягнення винних, за їхніми словами, до відповідальності дуже політизовані. Навіть коли відбувається звільнення то тільки за посередництва третіх країн і дуже спорадично. Тут головну роль має відігравати державна влада України, кажуть експерти. Координаційний штаб з поводження з військовополоненими займається звільненням і поверненням ще й цивільних. Правозахисники вважають, що є спосіб вдосконалити цей дуже складний процес переговорів, на який впливають багато факторів. Як зазначаю експерти, іноді висвітлення справ окремих затриманих сприяє їхньому поверненню, а іноді може, навпаки, поставити це під загрозу. Цю тезу підтвердила й службовиця Координаційного штабу з поводження з військовополоненими Вікторія Петрук:
- Координаційний штаб в лютому 2024 року отримав повноваження займатися не лише питанням повернення військовополонених, а й цивільних осіб. Але слід розуміти, що більше ста осіб до моменту отримання цих повноважень вже були звільнені і вже перебували вдома завдяки нашій роботі. Величезну роль в нашій роботі, зокрема з повернення цивільних осіб, які є жертвами свавільних затримань, є координація роботи між багатьма органами, які таким чи іншим чином дотичні до повернення цивільних осіб. Це і робота Офісу омбудсмена, це і наша робота, і робота об'єднаного центру при СБУ. Відповідальність за неповернення цивільних, відповідальність за умови їхнього утримання, за відсутність листування, за порушення норм Четвертої Женевської Конвенції лежить безпосередньо на Російській Федерації, ми можемо підтвердити, що на тимчасово окупованих територіях і на території Росії, люди дійсно отримуються в неналежних умовах, не отримують належної медичної правової допомоги, і так само піддаються тортурам і катуванням. Чи є особливе ставлення до цивільних, яких отримує Росія? Ні, і їх, і військовополонених утримують в однакових умовах. Ми дуже багато роботи робимо на міжнародній арені, тому що без допомоги партнерів, без допомоги зовнішнього світу складно реалізувати повернення всіх наших громадян додому. Так йде робота з реалізації пункту 4 формули миру президента Зеленського. Обговорення повернення цивільних, було одною з цілей розмов на конференції, яка відбувалася не так давно. Це планується обговорювати і в кінці жовтня цього року в Канаді, на міністерській конференції. Приклад нашої роботи назовні – це ухвалення резолюції ПАРЄ, що є спільною нашою роботою, роботою депутатського корпусу, Офісу омбудсмена. Тому посилення адвокаційного тиску на Росію, донесення інформації про проблематику цивільних, яких утримує Росія, допомагатиме, сприятиме нашій роботі. Формування єдиної бази, єдиного списку, єдиного обліку цивільних осіб, яких отримує Росія, є дуже важливим в процедурі їхнього повернення.
Шлях до правосуддя та відновлення справедливості щодо незаконно затриманих цивільних в російській окупації пролягає через цілу низку перепон і вимагає від потерпілих багатьох зусиль із тим, або довести вчинення проти них воєнних злочинів і злочинів проти людяності, кажуть правозахисники. Потерпілі вимушені доводити, зв допомоги правозахисників, які з ними працюють, або іноді, на жаль, що це всеохопна. Розгляд кожної такої справи доводить, що це ніколи не про окрему людину, яка безпосередньо здійснює катування, або яка затримала людину і передала її далі, сказали промовці. За їхніми словами, це майже завжди про систему. І завжди під час пошуку винних доводиться дивитися ширше, а з міжнародним правосуддям виходить так, що тільки завдяки зусиллям української сторони можна зрушити світову юридичну систему і захистити більше людей, відобразити їхній досвід в процесах правосуддя, вважає Тетяна Катриченко. Вона закликала Захід позбутися ілюзорного сприйняття того, що відбувається з українцями на окупованих Росією територіях і навела три кроки, які міжнародна спільнота може зробити вже зараз:
- Коли ми говоримо про коаліцію держав щодо Четвертого пункту миру, важливо щоб це не були якісь політичні розмови, а щоб ці розмови були, зрештою, наповнені якимось смислом відпрацювання реального механізму повернення цивільних громадян з ув'язнення в Російській Федерації і з окупованих територій. Поки що ми бачимо тільки зустрічі і розмови. Ми ще не бачимо практичних кроків. Якщо ми не можемо звільнити всіх громадян одразу, якщо міжнародна спільнота теж поки не може, а ще тільки вивчає ситуацію, то слід полегшити їхні умови утримання. Другий пункт – якщо Міжнародний комітет Червоного Хреста не здатний контролювати і забезпечувати доступ до місць утримання, то слід шукати альтернативні шляхи доступу до місць утримання, щоб розуміти, в яких умовах утримуються українці, і щоб тортур було якомога менше. Люди помирають в російському полоні не тільки через те, що вони там утримуються, а й через катування. З лютого 2024 року в обмінах за офіційними каналами були повернуті досить багато тіл українських військовослужбовців і цивільних заручників, які загинули саме в місцях утримання на території Російської Федерації. Третій пункт про те, що може зробити вже зараз міжнародна спільнота. Це відвідування судових засідань на території Російської Федерації щодо цивільних і військовополонених, зокрема в Ростовському суді, для того, щоб бачити, як це відбувається, бачити ці всі надумані звинувачення. Московський суд також слід відстежувати, бо там відбуваються судові засідання щодо українців. Тому слід зробити ці прості три кроки. Перший крок – наповнення не політикою, а смислом і пошуком реальних механізмів. Другий – це забезпечити альтернативний доступ до місць утримання. І третій – це відвідувати ці судові засідання, щоб бачити, що відбувається з українцями. Мені здається, це можна вже сьогодні зробити.
Після оприлюднення звіту правозахисників, одна з кореспонденток американських видань сказала колегам, що якби замість Вікторії Рощиної в російському полоні загинув американський журналіст, про це б писала вся світова преса.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі.
Олександр Савицький