Ворог тисне — українці відбиваються, але змушені відступати. Така ситуація на лінії фронту непровокованої російської агресії проти України триває вже кілька місяців. Західні видання пишуть, що за жовтень росіяни просунулися вперед на сході України більше, ніж за всі місяці з початку року. Водночас, ті ж видання визнають колосальні втрати росіян і неспівмірну ціну, яку вони платять за свої територіальні здобутки. Українські військові експерти застерігають суспільство від паніки на тлі масованих повітряних атак цивільних та інфраструктури.
Найгарячішою ділянкою фронту російсько-української війни наразі і далі залишається ситуація на Донбасі, де ворог намагається захопити місто Курахове і почати звідти наступ на Покровськ. Представник пресслужби 79-ї окремої Таврійської десантно-штурмової бригади Орест Дрималовський стверджує, що наступ росіян на Курахове наразі захлинається завдяки героїчній обороні українських десантників:
— Окупанти кожного дня проводять штурмові дії проти таврійських десантників. Намагаються прорвати нашу оборону у районі Катеринівки, Антонівки. Намагаються вирівняти свою лінію фронту, прорватися до населеного пункту Успенівка і далі, аби ще глибше охопити місто Курахове. Але наші десантники блискуче зупиняють ці ворожі штурми. Окупанти завдають масованих авіаударів як по місту Курахове, так і по підступах. Б'ють невибірково, б'ють по житловому сектору, б'ють по багатоквартирній забудові. Фактично руйнують цілі житлові квартали. На жаль, не маємо можливості протистояти якось російській авіації. При цьому інтенсивність ворожого артилерійського вогню залишається надзвичайно високою. Ворог дійсно рветься, ставить усі ставки на цю битву, не припиняє своїх штурмів, попри те, що зазнає великих втрат у живій силі і техніці.
Вийти з півдня на Покровськ, окупувати це місто та продовжити наступ у відкритому степу на міста Дніпро і Запоріжжя — такі наміри ворога назвав майор українського війська Ігор Лапін. Він вважає, що Силам оборони слід готувати нові лінії фортифікацій вже в Дніпропетровській області, до адміністративної лінії якої, за даними західних ЗМІ, залишається лише 20 кілометрів:
— Росіянам в Дніпропетровській області залишається дев'ять кілометрів. Просто в іншому місці. Не відбулося щось таке вчора, що от сталося. В тому місці, за яке пише Bild, — там 21 кілометр, а в іншому місці — дев'ять кілометрів. Західна преса пише, що Курахове впаде вже до нового року. Я думаю, що раніше, виходячи з темпів просування росіян. Але там є й інша історія. По-перше, у нас біля Курахового три бригади, плюс придані підрозділи. Курахове — це промислова зона, там можна воювати довго. Але є нюанси. Якщо росіянам вдасться дійти до траси Курахове —Запоріжжя, то тоді дійсно може статися оточення. Але оточити одразу три бригади — ну ви ж розумієте, що це просто нереально! Вони просто боєм прорвуться, бо хай би який ешелон оточення був, він однаково буде набагато слабший, ніж повноцінний бригадний колектив. Звичайно, цього треба намагатися уникнути. Тому Генштаб має думати, чим забезпечити південне прикриття і північне прикриття Курахового. Бо над водосховищем росіяни теж йдуть в ту саму точку, тільки вже з півночі. Але і через водосховище вони можуть артилерією розстрілювати Курахове. Є ще одна проблема — погода, туман, заморозки. Fpv-дрони не можуть повноцінно працювати, а в артилерії в нас переваги нема. В нас купа проблем на фронті! Але ще раз наголошую, якщо не вдасться відкинути росіян і не дати їм можливість перебити логістичний шлях, якщо буде загроза закрити нас з півночі, то тоді треба звідти виводити людей, підриваючи все на своєму шляху. Щоб не вийшло так, як в місті Щастя, де місцеву теплоелектроцентраль залишили окупантам. Росіяни, повірте мені, цим скористалися. Нам потрібно навчитися, коли ми відступаємо, підривати все. При відступі з Херсона, наприклад, треба було підірвати Антонівський міст, щоби правобережна не опинилася під окупацією. Але ж ми цього не зробили.
Зі свого боку майор Збройних сил України Олексій Петров зазначив, що втрата територій під переважаючими силами і засобами ворога є прийнятною заради збереження життів українських вояків:
— Люди — це головне. Так, дійсно, людей не вистачає. Так, дійсно, доводиться викручуватись як тільки можна, застосовувати свої інформаційні ресурси, щоб залучити людей до війська. І дуже важливо людям казати правду. Я бачу, що тривають постачання боєприпасів. Але вистачає боєприпасів чи не вистачає? Знаю, що не вистачає. Ворог тисне на багатьох ділянках фронту. Зрозумілий його задум — вихід на оперативний простір, щоб потім розвивати наступ на Запоріжжя і на Дніпро. Водночас ворог спалив шалену кількість живої сіли і техніки, просунувся на 30-35 кілометрів. Не так вже й багато, але 35 кілометрів — це наші території, які потім потрібно відвоювати. Чому так сталося? Мені досі незрозуміла зміна головнокомандувача Валерія Залужного на Олександра Сирського. Ще тоді, як Залужний був головнокома–ндувачем, часто подейкували, що Офіс президента підпитує це незрозуміле протистояння начебто є комбриги Залужного, а є комбриги Сирського.
Відчайдушний тиск на фронті російські загарбники сполучають із повітрянити атаками мирних міст України у намаганні залякати українське суспільство й схилити його до територіальних та інших поступок Росії, вважає військово-політичний оглядач проєкту «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко. На його думку, це має на меті створити сильну позицію Москви на переговорах з Києвом за посередництва третьої сторони, щоби досягти паузи у бойових діях і подолати наслідки виснаження російського війська та економіки, зібравши сили для наступного ривка і захоплення цілої України:
— Удари, нальоти продовжуються. Основна мета російських окупантів — посіяти паніку серед цивільного населення, чинити терор проти цивільного населення. Він має тільки одну мету — залякати українців та утворити хаотичні явища в суспільстві, які влаштовували б російських окупантів. В першу чергу, вони хочуть підвищити градус думки щодо мирних переговорів за будь-яку ціну, щоб Україна капітулювала перед російськими окупантами. Тобто всі ці удари, вся ця активізація, той рекорд, який був здійснений на 10 листопада по кількості задіяних ворожих дронів — це все спрямовано на те, щоб Дональд Трамп на першому етапі робитиме заяви, що пов'язані з примиренням, із заморожуванням конфлікту, з якоюсь там буферною демілітаризованою зоною, переговорами і так далі, щоб все це підсилювати двома факторами. Перший фактор — це відчайдушні наступальні дії будь-якою ціною, що ми зараз і спостерігаємо з боку російських окупантів. А також терор цивільного населення, залякування та занурення його в паніку постійними атаками ракет і дронів. Але ми маємо розуміти і те, що це його не остаточна мета. Остаточна його мета — це захоплення всієї території України, а не мирні перемовини, які йому потрібні тимчасово, ситуативно, виключно для відновлення ресурсу, для відновлення своєї боєздатності, для продовження війни через два-три роки.
Війна на виснаження проти України спричинилася до втрати понад 700 тисяч російських вояків та значного дефіциту військової техніки в російській армії. Але ця війна виснажила й Україну, застеріг військовий експерт Олег Жданов. Він вважає, що головна проблема українських сил оборони — відсутність реформ у війську, яких вимагає перебіг бойових дій:
— Давайте згадаємо останній брифінг на посаді головкома пана генерала Залужного, де він казав, що Збройні Сили України потребують негайного реформування. І говорив, що нам потрібно місяців п'ять, для того, щоб переформатувати самі Збройні сили. Цього ж не відбулося. До речі, війна — це найкращий період для реформування армії, тому що вона одразу відкидає те, що не працює. Аудиту щодо ротації на лінії фронту, яку обіцяв пан Сирський, коли заступав на цю посаду, теж не відбулося. І ротації як не було, так і немає. І на сьогоднішній день, я думаю, що Збройні сили України вперлися в кризу системи управління і системи штатної структури. Яскравий приклад — з, як військові іноді говорять, «дебільними розпорядженнями», що приходять зверху. Чому вони такі приходять? Тому що там, нагорі, не володіють реальною ситуацією на полі бою. Неправдиві чи недостовірні відомості, які подають знизу, доходять до Генерального штабу, і Генеральний штаб на підставі цієї інформації ухвалює хибні рішення. Коли таке рішення доводиться до фронтовиків, то внизу його читають і кажуть: «Ви що там, з глузду з'їхали? Це нереально!». Це проблема системи управління. Проблема, до речі, яка в тому числі зачіпає проблему кадрів. Хто розставляв тих самих комбригів? Хто їх пропонував на посади? Генерал Сирський! Так що я думаю, тут гра на грані фолу, в тому сенсі, що треба не перегнути, щоб це питання не приходило в площину дискредитації Збройних сил і персоналу в системі воєнного управління. Але з іншого боку, треба теж рухати цей процес реформування і приведення у відповідність тих систем, які сьогодні дають збої.
Тим часом на українському плацдармі в Курській області, станом на 10 листопада, українські сили просунулися на північ від Новоіванівки, а російські сили просунулися в районі Поселення, Погребків і Суджі. В соцмережах і в пресі України щоразу частіше обговорюється імовірність виведення з російської території українського війська. Як повідомляється, росія зібрала у Курській області 50 тисяч солдатів, зокрема й північнокорейських військовослужбовців. Втрати цього контингенту за майже три місяці боїв на території рф оцінюються в 21 тисячу осіб убитими й пораненими. Головком України Олександр Сирський заявив, що задача Сил оборони на Курському напрямку — стримувати та знищувати ворога на його землі.
Олександр Савицький