Джейсон Лю — незалежний тайванський журналіст та репортер, автор і ведучий подкастів, письменник і дослідник інформаційних війн, який багато років вивчає, як авторитарні режими використовують пропаганду та дезінформацію проти демократичних суспільств. Він працював у восьми країнах, включно з Україною, де спостерігав, як війна змінює не лише фронтові лінії, а й повсякденне життя людей та роботу медіа.
У своїй роботі Джейсон часто проводить паралелі між Тайванем і Україною, розглядаючи війну не лише як військове протистояння, а як боротьбу за цінності, ідентичність і правду. В одному з подкастів українській журналістці він розповідав про те, як досвід України впливає на його мислення про Тайвань. Журналіст вважає, що війна в Україні проголошує глобальний конфлікт між демократичними і авторитарними системами та підкреслює важливість міжнародної координації. Лю каже, що співпраця між народами — навіть в умовах війни — може стати моделлю для нових оборонних і технологічних партнерств демократій. Він переконаний, що Тайвань повинен вчитися від України, зокрема в частині інновацій на полі бою, волонтерства, цивільної мобілізації та здатності перетворювати кризу на можливість для змін.
Під час журналістської резиденції у Тайвані ми мали нагоду зустрітися із Джейсоном Лю у Тайбеї та поговорити про український досвід війни, уроки спротиву, роль журналістики та громадянського суспільства, а також про його особисті подорожі Україною і чому ця країна посіла важливе місце в його світогляді та книжці «War in Ukraine: I Fight Therefore I am».
Перш за все я попросив його розповісти про своє особисте й професійне становлення. На додаток я поцікавився тематикою подкастів Джейсона, які є доволі популярними:
«Я народився у 1987 році — в рік скасування воєнного стану в Тайвані. Тож, коли я дорослішав, я мав можливість повною мірою користуватися свободою слова та свободою медіа в Тайвані. Журналістикою я займаюся з 2011 року і до сьогодні. Переважна частина моєї роботи пов’язана з міжнародною тематикою: зокрема, з міграційною кризою — потоком біженців із Сирії та з Африки до Європи, з діяльністю ІДІЛ та джихадистських рухів у Європі, а також з питаннями прав людини, що стосуються Китаю, Гонконгу й Тайваню. Окрему частину моєї роботи становить дослідження дезінформаційних кампаній та пропагандистських машин. Протягом останніх п’яти-шести років я брав інтерв’ю у так званих «онлайн-армій», фактчекерів та інших людей, пов’язаних із цією темою, у восьми країнах. Я також опублікував книжку, присвячену дезінформації. Це — мій професійний шлях.
Окрім написання матеріалів для медіа, зараз я також веду власний подкаст. Щотижня у нас виходять два епізоди. Унікальність цього подкасту в тому, що ми намагаємося побудувати міст між Тайванем, Китаєм і Гонконгом. Ми аналізуємо дані із соціальних мереж, розбираємо, як працює пропагандистська машина КНР — китайського уряду — і пояснюємо, що саме вони говорять про Тайвань, але спираючись на факти. Також ми працюємо з так званими спільними нотатками: наша аудиторія з Китаю, Гонконгу й Тайваню може відповідати на одні й ті самі запитання в одному спільному документі. Я читаю всі ці відповіді, щоб краще зрозуміти різні перспективи людей з різних країн світу, які говорять мандаринською китайською і діляться власним досвідом та історіями. Я вважаю це надзвичайно важливим, адже сьогодні нам стає дедалі складніше розуміти одне одного, а інколи — навіть просто чути голоси одне одного. Саме тому ми й намагаємося збудувати цей міст».
20:42 01E6BB80.mp3 «Українці показують, наскільки сильною може бути людина»: уроки України від тайванського журналіста
Знайомство Джейсона Лю з Україною почалося ще задовго до повномасштабної війни — з тем відкритого врядування, громадянських ініціатив і цифрової демократії. Він ділиться тим, як цей ранній досвід вплинув на його сприйняття України сьогодні і чому він вирішив системно розповідати про війну саме тайванській аудиторії:
«Моє перше знайомство з українцями відбулося на саміті Open Government Partnership. Моя перша стаття про Україну була присвячена проєкту ProZorro. У ній я намагався показати, як люди виборюють свою свободу і права, як вони зміцнюють демократію, використовуючи відкриті дані та громадянські технології, і як через різні ініціативи вимагають більш ефективної та прозорої демократії.
Це було у 2017 році. Тоді в мене сформувалося розуміння сучасного громадянського руху — того, як люди практикують демократію по-своєму і як цифрове врядування може допомагати багатьом українцям у прагненні до кращого життя.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я просто сподівався надати більш комплексне висвітлення цієї війни для нашої аудиторії в Тайвані — щоб допомогти їй зрозуміти, наскільки важливими є ці події, цей конфлікт і ця криза. Для тайванської аудиторії, на мою думку, нам потрібні спеціальні джерела інформації, адже ми географічно далеко від України, але водночас дуже схожі між собою. Нам потрібно справді пояснювати, що там відбувається, але з нашої перспективи — як країни, яка також живе під загрозою.
Я вважаю, що нам є чому вчитися в України, але також є багато речей, які ми повинні глибоко зрозуміти. Адже це гібридна війна, це сучасна війна, вона дуже нова за своєю природою. Ми маємо вчитися на українському досвіді, бачити, що відбувається насправді, і демонструвати нашу підтримку й солідарність із тим, що реально відбувається на українській землі. Саме тому я висвітлюю цю війну з першого дня і продовжую робити це дотепер».
Тайванський журналіст Джейсон Лю був безпосередньо в Україні під час війни й бачив її не лише через цифри та аналітику, а на рівні людського досвіду. Він ділиться теж тим, що стало для нього найбільшим шоком — і як ця поїздка змінила його розуміння війни, людської витривалості та ціни, яку українці платять за право на нормальне життя:
«Я думаю, що кожна людина може намагатися якомога краще підготуватися до поїздки в зону бойових дій або в Україну. Але, на мою думку, неможливо по-справжньому бути готовим до того, що ти там побачиш. Особливо коли ти заходиш у такі міста чи села, як Буча чи Ягідне — це просто шок. Перша реакція завжди однакова: як таке могло тут статися? Чому і як це взагалі стало можливим? Але ще більш вражаючим і шокуючим є те, як місцеві люди реагують на цю війну, як вони з нею живуть і справляються. Коли я більше спілкуюся з місцевими мешканцями або героями своїх інтерв’ю, коли слухаю їхні історії, я знову і знову дивуюся тому, наскільки сильною може бути людина в таких умовах. Як тайванець, я з народження живу з усвідомленням загрози — з думкою про можливу атаку, вторгнення, з постійними новинами про ракети, які будь-якого дня можуть впасти на наше місто, на нашу землю. Але я не можу уявити, що це означало б для мене особисто — якби армія вторгнення прийшла до моєї родини, забрала все, розривала людей на частини, вбивала, ґвалтувала. Як у такій ситуації вижити? Як залишатися функціональною людиною? Як після цього ще підтримувати інших, допомагати, продовжувати боротися чи чинити спротив — або навіть ставати сильнішим, будувати власні дрони, запускати власні проєкти й разом відбудовувати країну? Усе це стало для мене величезним відкриттям — наскільки сильною може бути людина. Але водночас це і неймовірно боляче. Бо чому людина взагалі повинна страждати від усього цього просто заради права на нормальне життя? Вони хочуть звичайних речей: хорошої вечері, спокійного дня, родини, дітей, батьків. Але за це їм доводиться платити таку страшну ціну. Мені це розбиває серце».
Спостерігаючи за війною в Україні, Джейсон Лю часто говорить про уроки, які Тайвань намагається з неї винести — не лише військові, а й суспільні, ідентифікаційні та медійні. Він підкреслює, які з цих уроків є для нього найважливішими сьогодні і чому:
«Я думаю, що сьогодні тайванці дуже відрізняються від багатьох інших людей у світі. Ми вчимося іншим урокам. Перший урок, на мою думку, полягає в тому, що надзвичайно важливо розуміти, ким ти є. У Тайвані не всі згодні між собою щодо цього питання — ким ми є як суспільство. І це шкодить нам: нашій здатності захищати себе, нашій здатності бути єдиними і нашій здатності ставати сильнішими разом. Тому я вважаю, що перший і ключовий урок — це справді, дуже чітко знати, ким ти є, і відповідно — розуміти, за що ти борешся. Далі — питання самозахисту. Це і розвиток технологій, і використання дронів, і побудова системи цивільної оборони, і співпраця між урядом, армією, громадянами та громадськими організаціями. Але для мене особисто ще один, надзвичайно важливий урок — це роль медіа і журналістів під час війни. Яку роль вони можуть і повинні відігравати в умовах воєнних дій — це те, чого нам ще потрібно навчитися. Усі ці уроки, на мою думку, є критично важливими. Ми намагаємося дивитися на них з різних перспектив і ставати кращими, навчаючись у цьому процесі».
Як я згадував на початку, Джейсон Лю багато досліджує інформаційні війни та порівнює підходи авторитарних режимів. Якщо говорити про Росію і Китай, у чому саме полягає схожість їхніх пропагандистських стратегій — і що демократичні суспільства досі недооцінюють у цій боротьбі?
«Перш за все, у них є величезні бюджети, які їхні уряди витрачають на пропаганду та інформаційні кампанії. Вони наймають зовнішні PR-агенції або працюють через місцеві структури. У цьому сенсі Росія і Китай дуже схожі — вони вкладають у це колосальні кошти. По-друге, вони дуже добре вміють розпалювати конфлікти всередині наших суспільств. У демократичному суспільстві завжди існують різні думки, різні спільноти, відмінності між людьми. Демократія — це про розмову, переговори, численні дискусії й поступ між різними поглядами. Але вони майстерно використовують ці процеси, щоб підливати олію у вогонь — робити демократію нефункціональною або неефективною. Вони змушують людей втрачати віру в демократичну систему. І вони діють за однаковою логікою, однаковими методами — і, мушу визнати, вони в цьому дуже вправні. По-третє, вони просувають наративи одне одного. І, на мою думку, демократичні країни мають у цього повчитися. Росія і Китай працюють дуже тісно: вони поширюють одні й ті самі меседжі, а іноді навіть разом перекладають контент іншими мовами, щоб швидше і потужніше розповсюджувати спільні повідомлення. Якби ми, демократичні країни, могли робити те саме — ділитися правдивою інформацією, підтримувати одне одного, використовуючи різні мови, — ми могли б побудувати альянс, який поширює якісну, достовірну інформацію і допомагає громадянам жити в здоровішій медіаекосистемі. Саме тому я дуже радий бачити вас тут, у Тайвані. Нам потрібно дедалі більше таких зв’язків, щоб ми могли більше співпрацювати разом і захищати правду та демократію спільними зусиллями».
Джейсон Лю відвідував різні країни Європи та Україну, спілкувався з журналістами на місцях і спостерігав, як вони працюють в умовах конфлікту та гібридної агресії. Нещодавно тайванський журналіст та публіцист побував у місті Нарва, що на самісінському кордоні з Росією. Я поцікавився, які уроки для себе він виніс з цих поїздок про роль медіа у війні та важливість гнучкості журналіста:
«Я хочу висловити свою вдячність усім своїм співрозмовникам у Естонії, Швеції, Фінляндії та Україні. Для мене перебування там означало не лише спостереження за тим, що відбувається на іншій частині фронту, але й бачення того, як медійники позиціонують себе, як вони створюють якісні проєкти для своєї аудиторії, а також як вони демонструють гнучкість у протистоянні та реагуванні на нові виклики під час конфлікту. Я б сказав, що журналісти опиняються в самому центрі гібридної війни та інформаційної війни. І якщо ми обираємо статичну роль — тобто не намагаємося робити щось нове, не демонструємо гнучкості та не готові працювати у різних форматах новин, реагуючи на те, що реально відбувається на місцях — ми втрачаємо свої позиції в цій боротьбі. Пропагандистські машини Росії та Китаю надзвичайно гнучкі та амбітні, вони прагнуть захопити увагу аудиторії. Ми теж конкуруємо з ними, тому нам потрібно бути гнучкими і відкритими до різних можливостей у комунікації та побудові мостів між людьми. Моє навчання від цих журналістів полягає в тому, що гнучкість робить вас цінним джерелом інформації під час війни. Ми повинні бути відкритими і готовими будувати мости між різними думками, групами та спільнотами, бо під час конфлікту вороги намагаються максимально поляризувати суспільство. Якщо ви здатні ці мости створювати — це, на мою думку, найцінніше, що ми можемо робити під час війни».
Джейсон Лю часто говорить про те, що захист демократії і свободи слова вимагає не лише технічної чи інформаційної підготовки, а й міжособистісної підтримки. Цікавлюся, які кроки, на його думку, повинні робити громадяни, щоб бути готовими до сучасних гібридних загроз і водночас підтримувати одне одного?
«Я думаю, що перше, що потрібно зробити, — зрозуміти, як працюють авторитарні режими, що вони думають і що означає гібридна війна, а також як це може на вас впливати. Коли ви це усвідомлюєте, тоді розумієте цінність свободи слова та те, наскільки вразливим може бути відкрите суспільство. Розуміючи тактику регіону та логіку гібридної війни, ви знаєте, як захистити себе або принаймні передбачити потенційні загрози на різних соціальних платформах. На мою думку, це перший крок.
Друге — бути готовими підтримувати своїх колег, родину та людей навколо себе. Кожен із нас має свій власний спосіб сприйняття світу і свій темп розвитку, коли стикається з новими загрозами та викликами. Іноді ми втрачаємо терпіння, чекаючи, поки інші зрозуміють реальні загрози, або не встигаємо підготувати себе, щоб стати захисником свободи, яку ми маємо зараз. Ми повинні бути готові підтримувати один одного, тобто мати терпіння, мати любов один до одного та бути поруч, коли інші готові. Так можна будувати власний союз. Іноді ми втрачаємо терпіння і починаємо сваритися між собою — і я вважаю, що саме цього прагне ворог. Тому, на мою думку, ми повинні бути готові підтримувати одне одного і мати терпіння до близьких та рідних».
Джейсон Лю на завершення розмови поділився, що отримав стипендію INDEX у Львові і планує там провести місяць у 2026 році. Він розповів, як ця програма допоможе його продовжити дослідження та створити другу книгу про війну і гібридну боротьбу, а також що він хоче показати читачам у ній:
«Мені пощастило бути обраним стипендіатом програми INDEX у Львові, тож у березні 2026 року я проведу там місяць. Сподіваюся зустріти більше людей і дізнатися більше про теми, які я висвітлював раніше. Мій видавець і я плануємо цього року опублікувати другу книгу про війну. Книга буде не лише про події в Україні, але й включатиме історії з Естонії, Швеції та Фінляндії. Ми намагаємося показати, як кожен громадянин є важливим елементом оборони в епоху гібридної війни. Ми документуємо різні проєкти та історії громадян, щоб продемонструвати важливість побудови оборонного ланцюга між людьми в суспільстві і показати, як демократичні країни можуть навчатися одне в одного. Саме це і є головною метою нашої книги».
Нагадаю, це був Джейсон Лю — тайванський журналіст, дослідник інформаційних та гібридних війн, автор книги про дезінформацію і ведучий власного подкасту, який багато років працює над міжнародними темами та правами людини. Він побував у різних країнах Європи, передусім тих, котрі протистоять гібридним загрозам з боку Росії, а також в Україні під час війни, спостерігаючи за стійкістю людей і роботою медіа в умовах військового конфлікту. Джейсон наголошує на важливості гнучкості журналістів, взаємної підтримки у суспільстві та побудови мостів між різними думками й спільнотами. Його досвід показує, що кожен громадянин може бути частиною оборонного ланцюга у сучасну епоху гібридної війни, а демократичні країни можуть багато чого навчитися одна в одної. Плани Джейсона на майбутнє включають нову книгу та подальші дослідження, щоб розповісти світові про ці уроки та підтримати цінності свободи й демократії.
Підготував Тарас Андрухович