На початку березня президент Франції Еммануель Макрон оголосив про значну зміну французької доктрини ядерного стримування. Він запропонував збільшення кількості ядерних боєголовок, залучення європейських союзників до «передового ядерного стримування» та можливість тимчасового розміщення французьких ядерних засобів на території партнерів. Мета — посилити європейську оборонну архітектуру на тлі зростаючих загроз і невпевненості в надійності американських гарантій, водночас залишаючи повний контроль Парижа над рішенням про застосування зброї.
Французькі експерти пояснюють зміну доктрини трьома ключовими факторами: російською агресією проти України, нестабільністю трансатлантичних відносин, а також денонсацією договорів щодо ядерної зброї США та Росією.
За словами польської влади, Варшава вже проводить консультації з Францією щодо участі в ініціативі. Прем’єр-міністр Дональд Туск підкреслює готовність Польщі будувати власну стратегічну автономію, хоча частина політиків ставить під сумнів доцільність приєднання, наголошуючи на традиційному пріоритеті американського Nuclear Sharing.
Водночас депутати урядової коаліції запевняють, що прийняття запрошення до французької ядерної програми підвищить безпеку Польщі. Маріуш Вітчак з «Громадянської коаліції» вважає, що Польща повинна скористатися пропозицією Парижа, адже світ стає дедалі небезпечнішим:
«Ми живемо у дуже небезпечному світі і сьогодні неозброєним оком бачимо, що американці відволікають свою увагу від Європи. До того ж вони самі закликали, щоб європейці озброювалися, щоб Європа брала справи у свої руки, коли йдеться про безпеку. У певному сенсі така ініціатива є відповіддю на цей заклик», – зазначає Маріуш Вітчак.
Однак опозиція виступає проти. Речник партії «Право і справедливість» Рафал Бохенек вважає, що уряд повинен прагнути приєднатися до програми Nuclear Sharing, за якою стоять американці:
«Ми вважаємо, що це є дією, конкурентною щодо натівської програми nuclear sharing — програми, яка вже сьогодні функціонує, якою користуються багато європейських країн, програми перевіреної, що дуже добре працює. Натомість можливості стримування Франції значно менші, ніж ті, які мають американці», — каже Рафал Бохенек.
Заступниця голови оборонного комітету Йоанна Клюзік-Ростковська з «Громадянської коаліції» нагадує, що дискусія про ядерну «парасольку» над Польщею має відбуватися радше в тиші кабінетів, а не публічно. Депутатка також не бачить суперечності у військовій співпраці як зі Сполученими Штатами Америки, так і з Європейським Союзом:
«Щодо США, то, очевидно, це найбільший партнер у межах НАТО, який витрачає величезні кошти і має дуже сучасне та ефективне озброєння. Однак це не виключає другої опори — тобто того, що ми перебуваємо в Європейському Союзі, і якщо щось відбуватиметься, то ми, очевидно, розраховуємо і на ці європейські союзи», — додає Йоанна Клюзік-Ростковська.
У Польщі дискусія про посилення ядерного стримування дедалі активніше виходить за межі політичних кіл і стає предметом обговорення серед військових та безпекових експертів. Вони наголошують: у ситуації, коли архітектура безпеки Європи швидко змінюється, країнам континенту доведеться брати на себе більшу відповідальність за власну оборону. Водночас такі ініціативи не розглядаються як альтернатива трансатлантичному партнерству.
«Це не означає відмову від тісної співпраці зі Сполученими Штатами Америки», — наголошує колишній командир елітного польського спецпідрозділу GROM, генерал Роман Полько.
«Ми й надалі будемо дбати про те, щоб наші відносини зі Сполученими Штатами — найсильнішою державою світу, яка протягом десятиліть гарантувала безпеку нашого континенту — залишалися якнайкращими і якнайміцнішими. Але водночас ми повинні усвідомлювати, що Сполучені Штати можуть на довший час бути втягнуті в інші регіони, можливо, важливіші для них. Це обидві Америки, Близький Схід, можливо Південнокитайське море. Тому потенційну відсутність Сполучених Штатів у Європі потрібно чимось замінити», — пояснює Роман Полько.
Ескалація навколо Ірану дедалі більше виходить за межі Близького Сходу і може безпосередньо вплинути на безпеку європейських країн. На цьому тлі експерти звертають увагу не лише на військові, а й на внутрішні ризики для Євросоюзу, зокрема зростання терористичної активності. Політолог, президент Міжнародного інституту безпекових досліджень Олексій Буряченко вважає, що у разі подальшої ескалації Європа може зіткнутися з новою хвилею загроз, пов’язаних із радикалізацією та активізацією ісламських мереж на території ЄС.
«Терористичні ризики будуть наростати, оскільки на території Європейського Союзу проживає багато вихідців з Ірану. У разі ескалації це може створювати додаткові загрози безпеці», — зазначає Олексій Буряченко.
На його думку, паралельно формується політична стратегія, у межах якої Іран можуть спробувати офіційно визначити як одну з ключових загроз для європейської безпеки. Про серйозність таких дискусій, за словами аналітиків, можуть свідчити й активні дипломатичні контакти між європейськими лідерами та Вашингтоном, зокрема нещодавні переговори між канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем та президентом США Дональдом Трампом.
На думку Олексія Буряченка, саме Німеччина може стати центральним гравцем у цьому процесі, формуючи альтернативну лінію до політичної позиції президента Франції Емманюеля Макрона. Німеччина залишається економічним локомотивом Європи, а також важливим елементом безпекової архітектури НАТО, адже на її території розміщена американська ядерна зброя. Саме тому позиція Берліна може значною мірою вплинути на консолідовану реакцію Європи на ініціативи Вашингтона у Близькосхідному регіоні.
«Якщо Берлін підтримає позицію Вашингтона, це може схилити більшість європейських держав до тієї стратегії, яку пропонують Сполучені Штати. Може формуватися сценарій, за якого Іран буде визначений як реальна загроза для європейської безпеки. Тоді не виключена активізація 5-ї статті НАТО і створення спільного контингенту, який переважно складатиметься з європейських країн-членів Альянсу», — пояснює Олексій Буряченко.
Такий підхід, за його словами, дозволив би Сполученим Штатам зберегти власні ресурси, водночас посиливши тиск на Тегеран разом із союзниками та партнерами в регіоні, і вирішити всі поставлені політичні завдання, в тому числі і з ліквідацією ядерної програми. Водночас подібний сценарій означав би суттєве розширення ролі НАТО у Близькосхідному регіоні і поставив би перед європейськими державами складний вибір — між підтримкою стратегічних рішень Вашингтона та ризиками прямого втягування у масштабну військову операцію. Географія подій на Близькому Сході дуже велика і простягається від Індо-Тихоокеанського регіону до самих Сполучених Штатів Америки.
Posłuchaj
Європа між НАТО і власною обороною.
Повну версію програми «На прицілі» можна прослухати в аудіофайлі або на сторінці з подкастами.
Вікторія Машталер/Тарас Андрухович