Анастасія Блищик. В мирному житті — журналіст. Тендітна, витончена, красива дівчина. В армії — солдат. Вольова, смілива і рішуча. Як це може все поєднуватися в одній людині — загадка. У Насті особлива історія. Її наречений журналіст Олександр Махов пішов до військкомату в перший же день війни. Мав бойовий досвід ще з 2014-го — відтоді, як бойовики захопили його рідний Луганськ. В травні, захищаючи Ізюм на Харківщині, Олександр загинув. Тепер на фронті Настя. І за себе, і за нього. Хоча, каже, піти служити хотіла ще до 24 лютого.
- Перед тим, як йти у військо, звісно, я себе готувала. Готувала до найскладнішого — до сексизму, що не буде, де помитися, де попрати речі, де поїсти. Тобто, я себе морально готувала. Я все розуміла. У мене Саша був в АТО. Не було жодного дня, щоб ми не говорили про війну з ним. І ми постійно говорили про ті умови. Потім я з Сашою поділилася, що хочу піти у військо. Це не просто спонтанно. Це були мої думки, я це аналізувала, лягала спати з цим. Я думала про це, але відкладала. Бо і страхи були. А потім зустріла Сашу. Яка там армія, якщо в мене все прекрасно в житті.
Коли я йшла, я розуміла, куди я їду, що там не буде умов як в готелі. Ми — українці — такі, що можемо підлаштуватися під всі умови. Сказати, що мені там складно дуже сильно, я не скажу. Я розуміла, що не буде де помитися, але є серветки вологі. Були такі дні, коли 3-5 днів взагалі не милися. Вологими серветками витиралися. Запах поту і всього іншого він присутній. Просто якби я була одна, мені було б важко. Але є побратими, ми всі в однакових умовах. Це є нормально.
І ось тепер легше сказати, чого солдат Блищик не знає, бо вміє навіть те, що раніше могло здаватися фантастикою. Прожити без душу — легко, бути спокійною, коли летять фосфорні бомби — непросто, але навчилася і цьому. Взагалі, звикнути до звуків обстрілів — це було одне з найскладнішого.
- Я вмію розбирати, збирати, чистити автомат. Вмію з нього стріляти. Стріляю, до речі, гарно. Мене навчили також стріляти з БТРа. Навчилася їздити на автівці по повному бездоріжжю, по всім понтонним переправам, по полям, де калюжі, де заносить. Але це я все вже вмію. Вже навчилася.
Настя зараз на тому ж напрямку, де загинув її наречений Олександр Махов. Не приховує, його загибель змусила бути рішучою. Те саме місце, де загинув Олександр, Настя знайшла. Деталь за деталлю вона з'ясовувала всі обставини. Коли буває тут, одразу стискається серце. Анастасія Блищик знає, якою буде Перемога. Вона обов'язково побуває у Луганську, на батьківщині Саші, та у Херсонській області — там, де народилася вона. І які зараз окуповані.
- Чесно, я дам собі час на відновлення після Перемоги. Мені треба буде перезавантажитися. Бо я приїхала в Київ, йду і бачу — жінка зібралася переходити на інший тротуар, але там не протоптана стежка. І я зібралася кричати — туди йти не можна, там заміновано. Але потім згадала, що я в Києві, тут немає мін, тут можна ходити. Я розумію, що війна, як той гвинт, вона закручує щось в голові. Для мене Перемога — це не тільки тоді, коли ми повернемо всі свої території, які були до 1991 року. Ще маємо вивести з нашої землі всіх москалів двухсотими, очистити нашу країну від зрадників і усвідомити ціну цієї Перемоги, щоб не забувалося, скільки військових загинули за нашу Свободу.
Повністю інтерв'ю з Анастасією Блищик можна послухати в доданому файлі.
Лариса Задорожна