Деякі візіонери, роздумуючи про стратегії майбутніх воєн, описували їх як зоряні війни. За їх прогнозами, в них мала б брати участь лише техніка, елітні спецпідрозділи чи навіть космічні військові сили. Однак реальність виявилася іншою — більш подібною до Другої світової війни або навіть Першої, коли військові сидять в окопах. В такій війні артилерія, танки відіграють ключову роль, переконаний генерал Роман Полько, колишній командувач військового спецпідрозділу GROM, який був гостем Першої програми Польського радіо.
Однак варто підкреслити, що навіть під час Другої світової війни авіація відігравала також значну роль. Тому так важливо, аби Україна, окрім артилерії, танків, сучасних танків отримала також техніку, яка б дозволила їй здобути перевагу в небі.
Експерти також говорять, що один танк Leopard може одночасно воювати з трьома пострадянськими танками, як Т-72. Чи це дійсно так?
Такі підрахунки можуть бути оманливими, але скоріше на користь сучасних танків, тому що, наприклад, більшість танків Т-72, які не були модернізовані, не можуть знищити Abrams. Вони мають активний захист, міцні системи захисту, однак перш за все вони мають систему розпізнавання, систему керування вогнем, що дозволяє випередити старі російські танки. Можна впевнено сказати, що передача такого типу танків, як Leopard чи Abrams, надає Україні незрівнянну перевагу на полю битви й дозволить заскочити росіян, тому що вони ще не мали справи з такими сучасними танками. Ця перевага є ключовою. Як Leopard, так і Abrams можуть ефективно стріляти вночі в умовах обмеженої видимості. Вони мають чудові тепловізори, системи наведення, системи розпізнавання, велику дальність і можуть стріляти під час руху. Однак на полю бою треба враховувати різноманітні фактори, тут не вистачить простої математики.
При цьому генерал Полько зазначає, що сам по собі танк не виграє війну, адже необхідне логістичне забезпечення. Найважливіше ж в цій ситуації — це людський фактор, зазначає військовий експерт.
Однак, якщо оператор не в змозі обслуговувати танк, то в такому випадку резервістам варто давати керувати танками старого типу, тому що вони зможуть багато з них витиснути. Танк Abrams, переданий в управління танкіста, що звик працювати на Т-72, це те саме, що болід «Формули-1», який би потрапив у мої руки. Доброму танкісту вистачить декілька місяців, щоб навчитися управляти новою технікою. Я думаю, що ці навчання вже йдуть. В цьому контексті я хотів би підкреслити, що літаки F-16 ми ще не переказуємо Україні, однак, коли таке рішення буде прийняте, то може вже бути запізно починати навчання пілотів. Сподіваюся, що без розголосу, але все ж пілоти вже проходять навчання і вчаться керувати сучасними західними винищувачами, тому що Україна приречена на техніку нового типу. На жаль, техніка дуже сильно зуживається на полю битви.
Є шанс, що літаки F-16 будуть переказані Україні. Це буде дуже серйозний крок, тому що це виключно наступальна зброя.
Згідно з принципами ведення війни, треба здобувати перевагу там, де її немає противник. Якщо навіть Україна матиме величезну кількість танків, про яку просила, - 300-400, матиме гусеничні бойові машини піхоти Mаrders, Bradley, реактивні артилерійські системи HIMARS з дальністю не 150 км, як анонсували американці, а 300 км, але не пануватиме в небі, то Росія матиме можливість знищувати техніку, що передається з Заходу, тому Україна мусить мати можливість ведення війни в повітрі. Жоден наступ не матиме успіху, якщо не буде такої можливості. Зброя може бути наступальною або оборонною. Не інструмент визначає характер зброї. Українці чітко показали, що не вчиняють варварські злочини, отримавши ці інструменти. Вони атакують виключно військові цілі й захищаються. Навіть доречно було б атакувати військові цілі за межами України, якщо з тих аеродромів, логістичних вузлів озброюються сили, що реалізують стратегію геноциду в Україні. Літаки F-16 стали б game changer. Зараз настав час припинити дозувати допомогу крапля за краплею і дбати про те, аби Україна щось отримала, але не за багато, тому що в такому випадку війна швидко закінчиться. Війна закінчиться тільки тоді, коли Україна витіснить агресора зі своєї території.
Вже багато місяців у ЗМІ не вщухають обговорення про передачу Україні літаків. Однак в певний момент західні лідери заявили, що це завело б нас задалеко.
Багато що змінюється. Це помітно з перспективи часу. Подивімося на початок війни, коли Німеччина, Франція зробили крок назад і тільки спостерігали за тим, що відбувається. Єдина підтримка — це 5 тисяч шоломів, які стали темою для жартів та мемів. Сьогодні Німеччина погодилася надати танки Leopard. Сьогодні мова йде про те, щоб збільшити обсяги військової промисловості відповідно до потенціалу Європи, щоб Україна в найкоротші терміни закінчила цю війну. Подальше дозування допомоги затягує війну і призводить до смерті більшої кількості цивільних громадян, які дуже страждають у цій війні. Мільйони українців у вигнанні, але вони хочуть повернутися на батьківщину. Франція цілком змінила свою позицію. Канцлер Німеччини Олаф Шольц постійно знаходить якісь проблеми, однак, на щастя, вдається його переконувати. Це ключове, попри те, що деякі експерти казали ще у 2014 році, що російську армію неможливо перемогти, що Захід втомиться допомагати Україні. Однак зараз ми не бачимо втоми. Є великий прогрес. Захід чудово розуміє, що Європа не буде у безпеці, якщо в Кремлі залишиться ця влада. Тому краще вести цю війну, підтримуючи Україну, ніж вести її на власній території.
Технічно просунуте озброєння потребує спеціалізованого обслуговування. Чи це можливо в умовах цієї війни? Відповідає генерал Полько:
Озброєння зуживається. Ремонт техніки на лінії фронту – це доволі складне завдання. Дехто з моїх підлеглих доставляє на лінію фронту і забирає з лінії фронту танки. Вони це роблять як резервісти, цивільні, цивільні підрядники. Однак це зовсім інша історія. Достатньо буде сказати, що ми справляємося з цим. Мені чудово відомо, що без такого обслуговування і догляду це озброєння довго б не функціонувало на полю битви. Це доводить, наскільки важливою є логістика. Нещодавно я брав участь у конференції, а зараз Рада безпеки й оборони при президенті Анджею Дуді обговорюватиме комунікаційну інфраструктуру, яка дуже потрібна для того, аби забезпечити лінії поставок, забезпечити їхню безпеку, щоб ця техніка швидко поставлялася на поле бою і швидко поверталася до пунктів обслуговування. Про це пам’ятають і українці, і ми.
Генерал Полько зазначив, що активної участі Заходу у цій війні вдалося досягти й завдяки діям польської дипломатії.
Навіть більшою мірою західна преса, навіть німецька, пише про те, що Польща – це лідер підтримки України, допомоги, що Польща дійсно розуміє сутність загрози зі сторони Росії. Коли про це казав світлої пам’яті президент Лєх Качинський, то декому це здавалося безглуздим та малоймовірним. Найгірше було, коли писав про це у книзі «2017: Війна з Росією» генерал Річард Ширрефф, заступник Верховного головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі. Тоді теж декому це здавалося малоймовірним. Зараз вже всі розуміють, що мав рацію і цей політик, і цей генерал. Нарешті НАТО прокинулося. Це результат війни путіна, який зміцнив НАТО, адже тепер до альянсу прагнуть вступити Швеція та Фінляндія, які були нейтральними країнами. НАТО прокинулося. Путін об’єднав НАТО, адже тепер країни приймають солідарні рішення. Також він переконав Німеччину до надання військової допомоги. Вітання путіну, який знищує власну країну і зробив з неї політичного карлика. Зараз Північна Корея, Іран, можливо, частково Китай чи Індія – це єдині партнери, з якими путін ще може вести переговори.
Чи правда, що українці цю підтримку Заходу просто вибороли в бою?
Згадаймо 2014 рік, коли полковник Ма́мчур з радянським прапором у світлі об’єктивів здавався бандитам, «зеленим чоловічкам», адже солдат без розпізнавальних знаків – це бандит, і саме так до нього мають ставитися... Він не має претендувати на жодні права, що й військові полонені. Полковник здався цим людям без жодного спротиву. Зараз, через вісім років, президент Зеленський проявив справжнє лідерство, збудував врешті-решт українську армію – армію, а не армію контрактників і бандитів, як російська група Вагнера. Пролита кров не тільки українських солдатів, Військ територіальної оборони України, але й цивільних, які знають, що таке «русскій мір» і які чудово розуміють, що краще вмерти, ніж жити в тому світі — це величезна ціна, яку заплатила Україна за нашу безпеку, за нашу свободу, за те, щоб переконати Захід у тому, що, дійсно, відбуваються страшні речі, і що будь-які домовленості з путіним — це по суті співучасть в цьому варварстві, яке ми бачимо в Україні.
PR1/Д.Ю.