Для ефективного повернення тимчасово окупованих українських теренів, не таємниця, необхідна сучасна західна техінка, яка, хоча й на жаль поволі, але все ж надходить в Україну. Крім німецьких танків Leopard, українська армія отримала, наприклад, британські танки Challenger та американські бойові машини Stryker.
Аналітик Польського інституту міжнародних справ доктор Даніель Шеліґовський в етері Першого каналу Польського радіо прокоментував значення новітньої західної військової техніки для майбутнього українського контрнаступу:
«Це зброя, яка абсолютно необхідна для проведення контрнаступу. Чи дозволить ця зброя набрати українцям достатніх сил для цього? Я не хотів би пророкувати, бо відомо, що ця зброя надійшла запізно. На заході тривали довгі просторікування на тему того, яку і коли зброю відправляти, які є "червоні лінії" і так далі. Це були безглузді дискусії. Адже ми замислюємося над тими так званими червоними лініями путіна, а потім виявляється, що цих червоних ліній немає — перетинаємо одну за другою, але нічого насправді значного не відбувається. Важка техніка мала вже давно надійти в Україну, ще, можливо, восени минулого року. Але добре, що вона надійшла тепер. Це необхідна умова для проведення Україною контрнаступу. Це дуже важливо, бо будуть з’являтися, на жаль, спроби тиску з боку Заходу на Україну, аби показати якийсь успіх на фронті. Ці поставки зброї мають бути виправдані перед західною громадськістю. Також у США точиться дискусія про те, наскільки США мають допомогти Україні фінансово та військово та до яких пір. Кожен успіх української армії на фронті — це пальне для ще більшої допомоги. Це рух у такому певному замкнутому колі, бо якби не було успіхів, дедалі частіше лунали би голоси, аби змусити Україну до поступок».
А тим часом путін вчергове вдався до спроб ядерного шантажу та залякування. В інтерв’ю одному із російських пропагандистських телеканалів кремлівський диктатор сказав, що Росія розгорне у Білорусі тактичну ядерну зброю. На погляд колишнього міністра національної оборони Польщі Яна Париса, який був гостем Польського радіо 24, це свідчить про відчай путіна:
«Російські війська вже більше року не можуть перемогти в Україні і не надто ефективні на полі бою. Тож путін вирішив запустити ядерне страховище. Це все, що йому залишилося у ситуації, коли його війська практично стоять на місці вже багато місяців в Україні. Російська ядерна зброя навколо Польщі не є чимось новим. Багато років у районі Келінінграду дислокуються російські літаки, які можуть нести ядерну зброю, і ракетні установки з такою зброєю. Ми маємо справу з посиленням явища, яке вже існує. Йдеться про те, щоб налякати Центральну Європу, особливо Польщу та країни Балтії, Данію та Німеччину тим, що Росія має тактичну ядерну зброю і згадані держави у радіусі дії цієї зброї, яка вже розгорнута у районі Калінінграду, і її буде ще більше на території Білорусі. Це ескалаційний крок з боку путіна. Залишається питання, якою буде реакція західних держав? Перші реакції були такими, що ніщо не вказує на те, аби Росія готувалася до ядерних ударів або взагалі до ударів по країнах НАТО. Але, звісно, якась відповідь буде, розглядаються різні варіанти. Треба нагадати, що путін використовує старий номер часів Брежнєва. У 1980-х роках Росія розгорнула на власній території і території соціалістичних країн ракети СС-20 із ядерною зброєю. Захід і США відповіли подібним чином — розгортанням ракет Pershing. Тоді СРСР зумів спровокувати багатомільйонні демонстрації проти американської зброї на Заході, особливо в Німеччині. Можливо, сьогодні путін може розраховувати на те, що пацифістський, мирний імпульс населення у західних державах знову призведе до великих демонстрацій, заворушень і політичного хаосу. П'ятдесят років тому деяких західноєвропейців вдалося переконати, що радянські ядерні боєголовки — це добре, а американські — погано. Можливо, путін хоче повторити той самий номер. Тому треба чекати на розвиток подій».
Найновішу заяву путіна про розгортання російської тактичної ядерної зброї на території Білорусі я попросив також прокоментувати військового та політичного експерта, керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка:
«Є два-три виміри цього питання. Коли Росія зазнає невдач на полі бою, вона починає проголошувати погрози застосування ядерної зброї. Я хочу нагадати, що це відбувається регулярно від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Першу так погрозливу заяву путін зробив ще напередодні вторгнення, коли він сказав, що якщо Захід буде допомагати Україні, то зіткнеться із наслідками, яких не бачив раніше. Це був натяк. Потім, коли росіяни не взяли Київ за три дні, їм не вдався бліцкриґ. Путін тоді зібрав Шойґу і Ґєрасімова та наказав привести сили ядерного стримування у повну бойову готовність. А потім це відбувалося з певною періодичністю […] Усе це супроводжувалося невдачами російських військ на полі бою. Як тільки Росія розуміє, що не може досягти перемог і мати здобутки, вона погрожує. Погрожує, аби Захід не надавав Україні зброю, не підтримував її. По-друге, погрожує, щоб на Заході почали говорити, що, можливо, вже варто зупиняти бойові дії і сідати Україні за стіл перемовин з путіним. Наступне – це те, що путін систематично реалізує концепцію так званої контрольованої ескалації. Вона полягає у тому, що путін готовий до обмеженого конфлікту з країнами НАТО у разі, якщо виникне така необхідність. Зараз, як вони вважають, є така необхідність, бо путін в ізоляції, із ним ніхто не хоче говорити, а він прагне перемовин зі США та НАТО. Тому вони здійснюють ескалацію, планують розміщувати ядерну зброю поближче до країн НАТО – Польщі та країн Балтії. Вони навіть розглядають сценарій, за якого можна буде використати Білорусь як країну, на території якої могло би відбутися локальне зіткнення із військами НАТО, аби вийти на перемовний майданчик із Заходом. А також, щоб забезпечити собі відхід на випадок програшу в Україні, коли можна буде заявити, що це була не поразка від українських військ, а домовленість із Заходом унаслідок воєнного зіткнення із НАТО. Такі цілі переслідує путін».
Та чи має Росія ще додаткові ресурси та можливості, аби вести так звану війну на виснаження з Україною і при цьому відкрити другий фронт з території Білорусі? Відповідає Олександр Мусієнко:
«Росія не розглядає другий фронт у Білорусі як велику конвенційну війну. Росіяни розглядають два варіанти. Це або локальне зіткнення на території Білорусі силами білорусько-російських військ. Або ж це можуть бути удари тактичною ядерною зброєю, і їх влаштує, якщо такий самий удар буде нанесено у відповідь по території Білорусі. Насправді Білорусь — це для Росії простір для потенційного обміну ядерними ударами. Білорусі нічого доброго це не несе. Захід має бути рішучий у своїй відповіді аж до того, аби бути готовим у разі відповідного звернення польської сторони розмістити додаткові системи протиракетної оборони і навіть, можливо, носії ядерної зброї і безпосередньо американські ядерні боєголовки на території Польщі. Ситуація щодо України дещо інша. Російські війська виснажуються тут боями, які тривають. Росіяни мають вже досить серйозні проблеми з бронтехнікою, а те, що включається дуже застаріле озброєння, свідчить, що вони понесли дійсно шалені втрати і в живій силі, і в техніці. Потенціалу у них для швидкого відновлення немає, на це потрібні роки. Єдине, в чому Росія зберігає ще певні можливості, — це артилерія. У них ще є снаряди, гармати, які вони продовжують застосовувати. Але інтенсивність обстрілів, порівняно з минулим роком, зменшилася приблизно у 2-3 рази. Хоча насправді 15-20 тисяч снарядів на добу — це все ще немало. Загалом їхні сили продовжують виснажуватися досить важкими боями. Доказом цього є те, що великий наступ росіян реально буксує».
Олександр Мусієнко також прокоментував спільне рішення країн ЄС щодо створення так званої снарядної коаліції, покликаної значно збільшити виробництво боєприпасів, зокрема, для України:
«Євросоюз ухвалив дійсно важливе рішення. Цим рішенням Брюссель задекларував на майбутні 2-3 роки гарантовані закупівлі необхідної кількості снарядів. У виробників з’явилися абсолютно всі економічні та фінансові підстави, аби систематично нарощувати виробництво боєприпасів. Треба розуміти цифри. Одне потужне, велике підприємство на Заході сьогодні може виробляти приблизно 15 тисяч снарядів калібру 155 мм на місяць. Для того, щоб ця цифра складала 45-50 тисяч снарядів на місяць в одній компанії, потрібні додаткові потужності, а на це потрібне фінаснування. Рішення ЄС саме про це. Ті країни, які долучилися, гарантують фінансові внески і те, що на території цих країн ЄС, зокрема й Польщі, так само будуть розгорнуті додаткові потужності, які будуть наближені до виробництва умов воєнного часу. Це дуже важливо, бо на війні тилове забезпечння – це завжди 70 відсотків загального успіху всієї армії. Коли є моральний дух, є бажання, але немає зброї – наслідки чудово розуміємо. Я думаю, що наш тил в перспективі виглядає міцнішим, ніж російський. Хоча потрібно ще нарощувати виробництва і треба розуміти, що Росія поки, на жаль, не позбавлена можливостей виробляти артилерійські снаряди і боєприпаси […]».
Тарас Андрухович