Його називали архітектором американської геополітики другої половини ХХ століття. Зокрема, він був основоположником політики зближення Америки з комуністичним Китаєм та ініціатором курсу на покращенням відносин між США і Совєтським Союзом. В 1973 році він був нагороджений Нобелівською премією миру за вагому роль у досягненні Паризького порозуміння, яке мало закінчити війну у В'єтнамі. Водночас його також звинувачували у причетності до злочинів військових хунт в Чилі і Аргентині.
Поза сумнівом, Генрі Альфред Кіссінджер, який помер 29 листопада 2023 року у віці 100 років, був видатною і неординарною фігурою — блискучий політолог, дипломат, радник президента США з національної безпеки, а потім держсекретар США при Річарді Ніксоні і Джеральді Форді.
Після початку повномасштабної війни Росії проти України Кіссінджер знову потрапив у фокус уваги світових ЗМІ. Зокрема, він заявляв про необхідність територіальних поступок Москві з боку України в питанні вже захоплених після 24 лютого 2022 року українських земель і початку мирних переговорів. А наміри Києва відвоювати території, захоплені до 2022 року, він назвав війною «не за свободу України, а проти самої Росії».
Крім цього, американський діяч стверджував, що в повномасштабній війні частково винен Захід, який пообіцяв українцям членство в НАТО, проти чого він рішуче виступав.
Через декілька місяців Кіссінджер вже виступав за відмову від таких територіальних поступок під час ймовірних переговорів і підтримував ідею вступу України до Північноатлантичного альянсу. Однак при цьому він закликав не вводити повну ізоляцію Росії на міжнародній арені, оскільки, на його погляд, це лише укріпить союз Москви з Пекіном.
Прокоментувати погляди Генрі Кіссінджера на війну Росії проти України я попросив Марека Будзіша, провідного польського аналітика з центру Strategy&Future.
Між іншим, він є автором таких книжок, як «Все є війною. Російська культура стратегічна» і «Стратегічна пауза. Польща щодо ризику війни з Росією».
Потрібно пам'ятати, що Кіссінджер змінив свій погляд. На початку 2023 року під час саміту у Давосі, та й пізніше в інтерв'ю для ЗМІ, він публічно заявив, що змінив свою точку зору. На його думку, немає іншої можливості, окрім прийняття України до НАТО. Такий поворот є наслідком війни і факту, що Україна вистояла у протистоянні з Росією. Іншими словами, Росія не змогла провести свою так звану «спеціальну військову операцію». Її метою, схоже, перш за все, було повалення влади Зеленського та встановлення проросійського режиму в Києві.
З огляду на це, потрібно звернути увагу на декілька моментів. По-перше, Кіссінджер переосмислив свої погляди на Україну, оскільки змінилися умови. По-друге, не лише Кіссінджер був противником розширення НАТО на схід, а, по суті, противниками цього були усі представники школи реалізму в геополітичній думці. Серед них такі відомі постаті, як Джордж Кенанн, Баррі Поузен і Джон Міршаймер. Вони так вважали через переконання, що верховним началом у політиці повинні бути реальні інтереси, зокрема інтерес проекції сили. Тобто перспектива використання даної території, у військових, можливо, агресивних цілях проти країни, яка межує з цією територією. Тому, на їхню думку, розширення НАТО на схід було б сприйняте росією як безпосередня загроза для її безпеки, і в цьому сенсі стало б кроком, який провокуватиме Росію вести тверду гру. Таким було бачення школи реалістичної геополітики.
Марек Будзіш пояснив суть еволюції поглядів Генрі Кіссінджера на фоні інших представників школи політичного реалізму:
Деякі представники цієї школи дотепер дотримуються такого бачення, стверджуючи, що рішення про розширення НАТО на схід було помилкою. І в цьому сенсі формулюють тезу, що закінчення війни в Україні може настати, якщо росія отримає гарантії того, що Україна не стане членом Північноатлантичного альянсу. Однак, як я вже сказав, Кіссінджер переглянув цю точку зору. Мені здається, що це сталося тому, що зараз не можна вести мову про перемогу Заходу у війні з Росією за умови перебування України поза НАТО. В такому випадку Росія могла б заявляти про перемогу у війні. Переконання росіян у тому, що Росія перемагає в цій війні, або навіть вже перемогла, будуть лише укріплювати ті кола російського політикуму, які вважають, що політика Путіна є ефективною у розумінні захисту стратегічних інтересів Росії. Відповідно, для того, щоб Росія не перемогла у війні, і щоб не допустити укріплення такого переконання, потрібно вести мову про прийняття України до НАТО. І тут голос Кіссінджера, на мою думку, відігравав важливу роль. Як у зв'язку із певною інтелектуальною сміливістю, а її потрібно проявити, щоб публічно заявити про перегляд своєї точки зору, так і у зв'язку з точним окресленням, які цілі війни є вирішальними. Тут йдеться про цілі війни, які визначають, хто переможе в конфлікті в Україні — Захід чи Росія. Така постановка питання, по суті, виключає можливість компромісу.
А чи можна сказати, що Генрі Кіссінджер мав ілюзії щодо Путіна до самого кінця? Незадовго до своєї смерті він говорив, що Путін — «це фігура в стилі Достоєвського, повна протиріч та неможливих до виконання амбіцій». Марек Будзіш:
Так, але це не змінює певного факту. Стратегічний розрахунок не має зв'язку з позицією або характером лідерів країн. Звичайно, це фактор, який впливає на тип прийняття рішень та манеру ведення політики. Є більш сміливі та менш прогнозовані політики. Однак, як мені здається, те, як бачив Путіна Кіссінджер, не впливало на його бачення політики російської федерації. Приймаючи тезу, що політику великих держав формують окремі постаті, потрібно було піддати сумніву базовий принцип школи політичного реалізму. Йдеться про тезу, що державні інтереси, які є порівняно стабільними, є визначальними у політиці країн. Адже інакше достатньо б було змінити людину, тоді ця політика повернула би в інший бік.
Це не був спосіб мислення Кіссінджера, але це не означає, що не потрібно аналізувати, як окремі політики приймають рішення. Однак, вважаю, що це не має настільки важливого значення.
Варто теж додати, що одним із головних представників школи геополітики, до якої належав Генрі Кіссінджер, є професор Чиказького університету Джон Міршаймера. Цей автор теорії наступального реалізму є одним з ключових рупорів кремлівської пропаганди про війну в Україні в США. Коментар з цього приводу Марека Будзіша:
Власне це відрізняє Кіссінджера від Міршаймера. Кіссінджер з подібного підходу і оцінки ситуації зробив інші висновки. Він почав помічати, що ситуація еволюціонує. В цьому сенсі це варто підкреслити. Підхід Міршаймера і його школи сьогодні в Америці, на мій погляд, перебуває в рішучій меншості.
Матеріал підготував Назар Олійник