16 березня минула 10 річниця з моменту незаконного «референдуму» про приєднання Кримського півострова до росії, який провела кремлівська влада. Відбувався він під контролем російських військових, які тоді не мали жодних позначок на уніформі. Через порушення норм міжнародного права результати такого плебісциту не отримали визнання серед більшості демократичних країн світу, однак півострів вже 10 років перебуває у тимчасовій окупації. Від кінця лютого 2014 року у багатьох містах Криму проходили акції протесту проти можливого втручання росії у внутрішні справи півострова. Люди виходили попри небезпеку фізичної розправи. Зокрема, у Сімферополі від початку березня біля пам’ятника Тарасу Шевченку щодня проходити кілька тисячні демонстрації за участі активістів громадського руху «Євромайдан-Крим» та представників Меджлісу кримськотатарського народу, які стали потужним рухом спротиву російської окупації. Це призвело до викрадення та катування його учасників. Частину з них вдалося визволити. Серед тих, кому пощастило повернутися з російської неволі, — батько співкоординатора громадського руху «Євромайдан-Крим», а також представника Крайової Ради Українців Криму Сергія Ковальського Анатолій Ковальський. До окупації півострова кремлівський режим готувався не один рік і діяв через впровадження на посади до державних органів Криму своїх «людей», які просували їхні інтереси. Водночас росія, на переконання Сергія Ковальського, вела потужну інформаційну війну проти України, яка дала свої результати у випадку півострова.
«Проблема в тому, що ми, як Україна і світ, сприйняли російські наративи про те, що Крим є російський, що кримчани хочуть до росії і так далі. Вони завезли на півострів працівників спецслужб в однотипних спортивних костюмах і звичайну "масовку". Кремлівська влада виставила біля Ради міністрів і Верховної Ради Автономної Республіки Крим "чергових бабушек", які підходили до міжнародних журналістів з російськими прапорами і розповідали, як вони люблять росію і хочуть, аби вона прийшла їх захищати. І велика кількість кримчан повірила в те, що дійсно в Криму стільки людей, які цього хотіли. Вони захопили всі засоби зв'язку, телеканали і радіо, почали пропаганду на білбордах. Самі кримчани були в розпачі, ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. Росія здійснювала інформаційну, потужну підготовлену спецоперацію, яка спрацювала. Давайте будемо щирими, вона спрацювала і на Захід. Коли (в березні 2014 року — ред.) я приїхав у Київ, переконати людей в тому, що Крим не голосував за росію чи не хотів Росію, було майже нереально. Тобто ми, українці в Україні, повірили в російську пропаганду. Безумовно, в ті часи в Україні було чимало російських ЗМІ. Зараз ми вже призабули їхні назви, але вони були. Так з 2014 року ми не зробили висновків. Всі думали, що це "ведміть", з'їсть Крим і буде ситим… Далі ми побачили Донбас… Повномасштабну війну. Але що ми маємо сьогодні? У мене кілька десятків знайомих в Криму, які втікають від примусової мобілізації до російського війська проти нас. Тобто вони сьогодні намагаються воювати проти нас нашими українцями. Нашими людям на Донбасі жорстко промили мізки за 10 років. І, не дай Бог, Україні не вдалося би зупинити їх там, де зараз поки вони є, чи, якщо буде якесь тимчасове перемир'я, за деякий час проти нас будуть воювати вже і херсонці, і донеччани, які стали жертвою цієї пропаганди. А що чекає Захід? Якщо, не дай Бог, росія змогла би захопити Україну, повірте, через 5-10 років ми, українці, нападали би на Польщу під російським прапором. Росія зі своїми імперськими наративами, в принципі є загрозою для існування. Вони беруть участь у всіх збройних конфліктах, де тільки можна. Якщо б їм вдалося взяти Україну, була б уже і Білорусь приєднана, і я думаю, що Молдова, Грузія, Казахстан. Українська карта відкрила б двері підтягнути всіх і через 10 років була би загальноєвропейська війна. Сьогодні це теж є ймовірним сценарієм», — розповів Сергій Ковальський.
«Загроза відчувалася весь час, ми отримували погрози, активістам били і підпалювали машини, тож ми намагалися не ночувати вдома і міняти місця перебування, адже біля наших будинків чергували. За нами ганялися ФСБ-шники. Попри це 9 березня ми не могли не провести акцію протесту, хоча розуміли, що вона може бути останньою. Оскільки не вдалося залякати, вони витратили багато сил, аби перевербувати нас чи підкупити. Серед небагатьох, хто не зрадив, хто не перереєструвався за російським законодавством і не пішов на співпрацю з окупаційною владою була українська православна церква в Криму на чолі із владикою Климентом. Наша боротьба з самого початку була дещо невдячна і ми це розуміли, однак, якби не ми, то світ би не знав окупацію Криму під російським прапором», — додав Сергій Ковальський.
Після незаконного приєднання півострова російською федерацією 10 років український працює паралельно в двох площинах: підпільно діють жителі Криму, а також активісти, які виїхали з півострова на материкову частину України. За 10 років окупації Криму відбулося чимало змін, зокрема, знищено єпархію Православної церкви України, окрім цього, виросло нове покоління, ідеологічно сформоване російською владою. План гуманітарної роботи з ними під час майбутньої деокупації півострова потрібно мати вже зараз. Так само, як і створити військові адміністрації Криму.
«Крим — перша і єдина територія України, яка немає військових адміністрацій. Їх утворення не було передбачене навіть законодавчо. За роки нашої боротьби Кабмін прийняв рішення створити юридичні передумови для того, аби це стало можливим. Питання в тому, що повинен бути сформований хоча б кістяк людей, які повинні напрацювати план дій на перший, другий, третій день деокупації. Що буде з газопостачанням, опаленням, електроенергією? Якою буде інформаційна політика? Питань безліч. І цей план дії має бути. У росіян він був», — підсумував Сергій Ковальський.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу у прикріпленому аудіофайлі.
Христина Срібняк