Усі проекти мають проходити випробування часом. Саме таким проектом є Фестиваль Варшавська Осінь. Поєднання - таким є гасло цьогорічної, 65-ї Варшавської осені. Встановлення зв’язків - проти створення соціальних розбіжностей. Ми з Україною та її артистами. - пишуть організатори фестивалю. Ми представляємо музику, яка не байдужа до боротьби з труднощами життя та самотністю, яку несуть як великі процеси, так і повсякденність. На Варшавській осені регулярно звучить українська сучасна музика та гостюють українські композитори, цей рік не є виключенням в програмі фестивалю фігурують твори Катаріна Гривул, Анни Корсун, Любави Сидоренко, Богдана Сегіна, Богдани Фроляк та Алли Загайкевич. І як я вже згадував - проекти мають пройти випробування часом. «Варшавська осінь» почалася 1956 року на хвилі відлиги після років сталінської диктатури і, незважаючи на те, що влада швидко відійшла від процесу демократизації, фестиваль відбувався, фактичнонаперекір доби комунізму комунізму.
Знаменно, що ініціативи авторів книги Війна україукраїка змінила Рондо перетнулися із бажаннями організаторів Варшавської осені і це стало поштовхом до реалізації однойменної вистави. Режисеркою вистави є Аніта Пьотровська. Маріуш Голош зробив адаптацію та драматургію, і вчора 17 числа відбулася премєра цієї вистави на сцені театру Гулівер. Книга відразу мала в собі візуальну складову, проте два роки тому побачив світ мультфільм. Олена Гаврилова - режисерка і кураторка проєкту розповідає, що книга і мультфільм відрізняються. У книжці замало подій для створення 15-хвилинного фільму, тому вона на основі оригінального тексту я придумала власний сценарій та навіть додаткового персонажа. "Я намагалася максимально зберегти візуальну стилістику книги, але зовнішній вигляд персонажів у фільмі дещо відрізняється від книжкового» - згадувала авторка для видання БараБука. Цьогоріч - персонажі книги помандрували у Польщу, та ще й сюжет дбайливо огорнула своєю музикою українська композиторка Богдана Фроляк. Ми поспілкувалися із композиторкою після премєри вистави. Цікаво ж, як це писати серйозну музику для дітей.
Це була пропозиція Варшавської осені і малої Варшавської осені. Це фестиваль, який в протягом 11 років вже існує при фестивалі Варшавська осінь це і розрахований на дитячу аудиторію. Ця пропозиція була озвучена десь на початку березня, як тільки почалася війна. Книжка «Війна, яка змінила Рондо» написана ще в 2014 році. Але очевидно, що зараз, як ніколи вона є актуальна. Все, що відбувається цій книжці, ця історія і ця страшна війна, і ця перемога світла над темрявою, вони завжди актуальні, але в нашій теперішній ситуації нашій наші теперішні історії це про те, що відбувається зараз.
Звичайно, що було би ідеально, якщо би я могла наживо співпрацювати відразу з режисером, тобто ми комунікували, звичайно, з режисеркою цього спектаклю Анітою, але очевидно, онлайн. Хоча я хочу сказати, що я тут є зараз цей місяць на резиденції від Театрального інституту і цю резиденцію мені пропонували від півроку. Тобто я могла вибрати собі пів року, чи 3 місяці чи 2, я вибрала один місяць - цей вересень, щоб бути присутньою вже при підготовці самого спектаклю. Окрім цього, якраз так співпало, що в цей час відбувалося Дні української музики, де в мене виконувався твір «Праведная душе» на вірші Тараса Шевченка у Варшавській Філармонії. І також з 20 вересня я лечу в осло на міжнародний фестиваль «Ultima Oslo Contemporary Music Festival», де теж буде виконаний мій твір.
І вже так все співпало, що я просто мусила бути фізично присутня. І це добре, що я була присутня при підготовці цього спектаклю.Я багато речей змінювала, але це специфіка роботи в театрі. Я мала, вже такий досвід праці в театрі. Це було правда, давно це був ще початок 200-х років, в Театрі ім. Заньковецької, у Львові я співпрацювала з Алою Бабенко, кілька вистав ми з нею зробили, тому в принципі я була готова до такої ситуації, коли композитор мусить дуже швидко і живо реагувати на побажання режисера. Це стосується і характеру музики, це стосується і тривалості музичних сцен, тобто ці речі, всі треба враховувати. Були такі моменти, скажімо, тут є такі одна сцена, яка описує війну. Оскільки я мала можливість використовувати плівку, то я включила до композиції звук сирени, звук голосів вони дуже пасували до тої сцени, але в результаті ми з режисеркою зійшлися на тому, що ці звуки, очевидно, треба забрати, бо будуть присутні діти з України і вони можуть тяжко реагувати на ці звуки.
Зараз часто говорять про те, що краще не використвувати сирени в музиці.
Так їх там не дуже було чути, але якесь таке підсилення ефекту тої музики вони давали, але я погодилася з режисеркою, тому що я сама вже тяжко реагую на ці звуки я можу уявити дитячу психіку, яка яка дуже чутлива. Якби я писала, музику сама від початку до кінця будувала все так, ніби це було, скажімо, балет, наприклад, так, чи це б не була дитяча аудиторія, то очевидно, що музика була би інакшою. Тут потрібно було знайти якусь золоту середину в плані музичної мови.
Можете розповісти детальніше про це.
Тут є різна музика, але більше все таки музика написана мовою ближчою до романтичної, чи ліричної. Сцена війни досить гостра і написана сучасною мовою. Але тут треба було подбати про те, щоб діти діти цю музику могли сприймати.
Я знаю, що у вас в переліку творів є “Концерт для фортепіано з оркестром” (для дитячих рук 2000 року. Тобто це не перша практика музики для дітей.
Я написала цей твір для Юрка, ви його прекрасно знаєте, він його виконував в Філармонії з оркестром. Це конкретно для мого сина, який тоді мав 10 років і грав на фортепіано. Так що ну якийсь досвід з написання музики для дітей був.
Тобто це не один такий проект, були ще якісь проекти такого плану?
Для дітей мені особливо не було багато, просто для своїх дітей, писала трошки. Так ось такий цикл п'єс фортепіанних є для дитячих рук.
Повернімося трішки до цього технічного моменту написання Ви казали, що працювали з плівкою. Тобто ви якось створюєте певні можна сказати патерни, чи може навіть, лупи, які потім розвиваються чи правильно розумію?
Такі нюанси є, звичайно, вони в основному стосувалися тривалості плівки. В процесі репетиції деякі речі довелося коригувати. Так, десь трошки стишити, десь видовжити, це такі технічні речі, які завжди є трапляються в таких випадках.
Вашим вчителем був Василь Олексійович Куфлюк, в нього була особлива система роботи з дітьми, може пригадати розказати про це?
Йому вдалося створити в селі так такий культурний центр, де всі діти знали музичну грамоту, і всі діти мали абсолютний слух, тому що він сам створив цю систему виховання абсолютного слуху дітей. Він ще унікальний тим, що він він мав серйозну освіту. Він закінчив Варшавську консерваторію, вчився математики і так само він вчився педагогіки.
Працював асистентом у Януша Корчака, він з ним працював в тому будинку, де де Януш Корчак мав своїх вихованців. І після того, як Корчак загинув, Куфлюк приїхав в село і вже вибухнула війна. Тобто він не повернувся вже до Варшави, абсолютно себе присвятив тому селу присвятив тим дітям тим людям він викладав математику, викладав німецьку мову, створив театр в селі в тому театрі моя мама грала, там ставили п'єси. Але його пасією, як кажуть поляки, була музика і виховання абсолютно слуху у дітей. З нашого села дуже багато дітей поїхала вчитися в десятирічку до Львова, в. Школу ім. Соломії Крушельницької і вийшло, зрештою, багато таких відомих музикантів.
Можете пригадати якісь уривки з уроку, як відбувалося навчання?
Я можу сказати більше, може про його систему. Він розділяв виховання слуху на 2 етапи - перший етап це пасивний абсолютний слух, а другий етап активний абсолютний слух. Ця система будувалася на тому, що від кожної ноти починалася пісенька, і текст пісеньки починався зі складу назви ноти, наприклад, пісенька ДОрогою йду пісню співаю, нота до, нота ре - РЕмінь синій, ремінь жовтий і так далі. Таким чином, дитина вивчила пісеньки і запам'ятовувала ноту, висоту, з якої вона ту пісню співала. І коли він, скажімо, тиснув нотку до і казав співай, яку ти пісню співаєш дорогу їду пісню співай це називався пасивний абсолютний слух, а коли він казав, співай самостійно, то дитина автоматично співає цю пісеньку з ноти мі. Тобто це вже називається активний абсолютний слух. Ну нам пощастило в нього вчитися до школи ще ми з чотирирічного віку з братом ходили до нього. Потім ми поїхали вже в 7 років до школи ім Соломії Крушницької, але кожне літо ще, поки він жив мама завжди говорила ідіть, бо він вас чекає.
Паралельно я маю теж програму про сучасну музику, електронну музику Centrum Mundi, в якій говорю з музикантами теж про їхню музику, зараз у нас етап, коли ми говоримо про природу, про про те, як природа ліс, такі речі, впливають на композитора і музиканта. В модульному синтезі, наприклад, присутні аспекти природності, випадковості. Скажіть, от Ви, наприклад, як людина, яка, яка виросла серед природи, на скільки вона вплинула на Вашу творчість. Що більше впливає дитинство на природі, чи пізніше життя в місті, урбаністика?
Я не знаю чи тут якісь такі там конкретні впливи. Ситуація полягає в тому, чи ти живеш з цим, чи ти цілком себе присвячуєш цьому. Чи ти без цього дихати не можеш, щоб не писати музику так, а якісь зовнішні ну подразники, які можуть впливати на творчість, вони завжди є і буде це може бути природа, це може бути урбаністика, це може бути якесь сильне пережиття, це може бути література. Звичайно, що природа робить певний настрій, певний настрій певну якусь зосередженість, спокій, концентрацію на прекрасному на тиші. Так, це ті моменти, які є дуже потрібні для того, щоб творити. Місто мені здається, так не сприяє, як природа.
Відчуваєте якусь дику потребу десь усамітнитися виїхати?
Абсолютно, завжди відчуваю таку потреб завжди тиші хочеться завжди.
Якщо ми говоримо про навчання музики дітей, наприклад, я часто бачу, як діти відвідують Шопенівські концерти в Лазєнках. Що можете про це сказати? Про навчання? Наскільки в Україні, можливо,присутні такі ініціативи? Чи є вони?
Я знаю, що, наприклад, в Львівській філармонії вже якийсь довший час є недільні концерти для малечі, де вони можуть вийти на сцену, подивитися, як музикант грає на валторні, скажімо, попробувати ту волторну. Це дуже добре. Згадуючи своє дитинство, то були кожну неділю симфонічні ранки в Філармонії. Завжди хтось на тому симфонічному ранку грав зі школи з оркестром. Але з, крім того, там виконувався абсолютно серйозна програма класична чи Бетховен чи Моцарт чи Шуман чи Шуберт чи Брамс. Але це інакше, тому що ми вчилися в спеціалізованій музичній школі. Мені не дуже подобається тенденція, що дітей треба вчити музики, щоб вона вміла пісню заспівати дідусеві на день народження. Дітей треба виховувати на класичній музиці, на серйозні класичній музиці, це робить вплив, а пісеньку вони завжди заспівають, якщо це народна пісня, це прекрасно, але все таки виховувати дітей треба на класиці на класичній, академічній класичній музиці. Це формує особистість.
Згадуючи Юрка Булку, Вашого сина, який є сучасним експериментальним композитором,як ви з ним працювали, коли він був дитиною?
Він ходив на концерти з 4 років. Якраз тоді якраз почався фестиваль сучасної музики Контрасти і він прекрасно слухав всю найбільш авангародовго музику сучасну, абсолютно не протестував. Діти можуть сприймати різні речі, навіть складні. Важливо, щоб вони якусь промовляли до тої дитини.
Як ви слухаєте музику, чи слухаєте музику загалом?
В мене є вініли втома, правда, мені зіпсувався програвач, але я так багато працюю зі звуком і Йожеф Ермінь теж багато грає вдома, що ми музики вже не включаємо, просто весь час, весь час зі звуком працюючи часом треба, щоб вухо відпочивало.
Стосовно спеціалізованої школи є такі думки, що навчання цей процес навчання - це таке змагання, спорт, хто кращий. Яка ваша думка стосовно цього?
Розумієте, в такому серйозному класичному мистецтві є такий момент, як конкурси. Це дуже подібно на змагання і воно дуже часто мало має спільного з мистецтвом. Але таке життя, що без виграних конкурсів. кар'єри не зробиш, тобто, треба робити вибір. Треба вигравати конкурси, тоді з'являється менеджмент, тоді з'являється концерти, тоді людина має можливість концертувати, грати і демонструвати своє мистецтво. Ну, звичайно, шо зараз в школі, мені здається, якась катастрофа, тому що цього року взагалі дітей майже немає, дуже мало дітей поступила в школу. Це зв'язано і з війною і багато причин. Але така конкуренція завжди між дітьми, тобто завжди один поперед другого старається. Це нормальний момент в таких школах.
Де вас можна буде почути, що до кінця року можливо, будуть якісь фестивалі не тільки в Польщі або і в Польщі.
В Осло буде виконуватися мій твір, 23 вересня у Відні буде виконуватися моє «Lamento» для фортепіанного тріо і п'ятого жовтня це ж «Lamento» буде виконуватися в Ірландії, в Белфасті. Це таке найближче поки що те, що я знаю. Я теж маю пропозиції написання творів, і зараз я буду над ними працювати.
Щоденники Мирослава Трофимука з 65-ї Варшавської Осені.