Я чув стільки всякого доброго про українську сцену, завдяки Адріанові П'ясецькому, який мені раніше розповів про неї. Я відчув потребу туди поїхати, і познайомитися із тим плем'ям. Коли я поїхав на «Перший міжнародний форум незалежних ініціатив», то зрозумів, що саме Адріан там почув, що він бачив у тому всьому.
Adam Frankiewicz - Firs International Forum of Independent Initiatives
Та вся пригода почалася цікаво, ми зустріли багато людей, які робили добру роботу pro bono. Там не було того європейського капіталізму, коли на всьому потрібно заробити. І я почувався як риба в воді, бо я вважав, що це супер коли люди розповідають про свої справи і це не виглядає як ще одна бізнес-зустріч, де люди намагаються поділитися стратегіями, графіками, стосовно того, як заробити на музиці, або як шукати представників. Там взагалі не йшлося про це, ми тоді зустрілися там, щоб познайомитися, розповісти про свої місця, з яких походимо, і чим ми там займаємося. Я тоді зрозумів, що так є скрізь. Добрі практики — це низові практики.
Я тоді почувався дуже добре. Абсолютно органічно говорилорся тоді і польською і українською — це було взаємне пізнання культури мови, взаємне, ми тоді якось уникали англійської.
Це була така моя провокація. Бо зрозуміло, що всі знають англійську, але в певному сенсі англійська є такою «російською» в світовому контексті, тож мені було цікаво подивитися, як люди зможуть домовитися без англійської.
А потім виявилося, що люди починають один одного запрошувати. І придумувати щось, що дозволить нам продовжувати співпрацю, хоча я не знаю, чи це можна назвати співпрацею. То, скоріше, було бажання зустрітися ще раз, щоб відчути те що тоді, памятаємо один одного і пробуємо продовжувати та культивувати своє старання низової діяльності.
В Україні я був чотири чи п'ять разів з концертами. Також мене запрошував викладач з музичної академії у Львові — Остап Мануляк. Теж знана в Польщі особа.
Тож я мав тоді приємність проводити такі невеличкі лекції в Студії EESEM для студентів музичної академії у Львові. Для мене, маґістра мистецтва, який займався звуком — це було величезне визнання. Те, що я міг там появитися, а я займався філд-рекордингом... ми ж також зустрілися на майстер класах в Білостоку — « Почути Схід» [Listen To The East]. І те, що я потім був у Львові, і робив ці майстер-класи з філд-рекордингу — це ще одна гарна історія.
Warsztaty Listen To The East
Стосовно філд-рекорингу, я дуже гарно також собі згадую виїзд до Білостоку. Гарно було те, що ти вибрав один будинок, в якому ми всі тоді разом жили, і було відчуття того, що є зв'язок між людьми. Ми тоді говорили всі на кухні, і були занурені в процес постійно.
Багато змінилося з того часу, про який ти кажеш, бо сьогодні всі ми почали більше говорити про графіки і про конкретніші речі. Це стало наслідком певної професіоналізації. Раніше все було дуже низове, і такий пошук свого шляху, не в повній темряві, але в такій невідомості. Існують теж ті поєднані між собою посудини — ми стаємо більш професійними, але теж тратимо відтінки міжлюдських стосунків. Але це теж інша тема.
Warsztaty Listen To The East
Продовження в розмові Мирослава Трофимука з Адамом Франкевичем