З традиційною музикою, з дитинства мене завжди захоплювало те, що коли граєш в дитинстві, то багато виконуєш народних мелодій, я мала також, будучи дитиною, першу музичну школу, в якій було багато вчительок з України, і мені здається, що я багато таких мелодій з України, будучи дитиною, грала, вони мені здавалися і сучасними, ще більш сумними, ніж польські, і я нещодавно натрапила на збірник мелодій народних, і я собі так подумала, що я знаю, половину тих мелодій зі своїх уроків скрипки чи фортепіано. Тож це так трохи поєднує мене з моїм початком гри на інструментах.
Так минув наш сьогоднішній ефір в розмові із Ізабелою Калдунською, сьогодні ми зачепили зокрема тему про внутрішні особисті страхи, про невпевненість і про хиткі послідовні кроки до своєї мети. Я хотів би вам сказати, що в цей непростий час, коли всі ми розкинути по Світу, маємо гуртуватися, і відчувати плечі один одного, де б ми не знаходилися, зараз всім нам дуже важливо триматися разом, і будувати дрібні острівці надії у кожній країні, поєднуючи їх пізніше, як пазлики великого строкатого українського панно, яке ми зрештою зберемо, або носитимемо ці пазлики в своїй душі, як найцінніший талісман.
Такими ж крихтами, талісманами для музикантів є їхня музика, для художників — картини, для поетів — тексти. Є гарна фраза, яка стала міжнародною — підтримуйте своїх локальних артистів, при можливості — підіть на концерт, вистаку, купіть альбом, або книжку — це точно спрацює, як двосторонні ліки в цей складний для нас час.
А ще слухайте і поширюйте вістку про Польське радіо для України. Сподіваюся, тут за мікрофонами, ми вже вибудували нашу невеличку, або дууже розлогу родину. Скоро різдво і попереду нас чекає ще багато чудес.
Мирослав Трофимук