«Українські пісні, якщо вони не танцювальні, то виконувались акапельно, без музичного супроводу. Щоб їх міг почути слухач та міг їх сприйняти, ці пісні потрібно перекласти на сучасну музичну мову. Адже ми часто не маємо ключа, щоб читати ці пісні. Крячківка, майстер-класи — вони дають ключ, як можна розуміти, в чому цінність бабусь. Вони джазують. Вони кожного разу заспівують по-іншому. Але щоб це зрозуміли музиканти, які вчились в сучасних навчальних закладах, то їм це треба перекласти», — каже Настя Войтюк.
«Я часом думала про те, щоб змінити інструмент. Думала про те, що, може, варто стати клавішницею. Бо бандура дуже складна. Вона класна, але це акустичний інструмент, його постійно треба налаштовувати. Цей інструмент не ідеальний. Його ще треба розвивати. Треба розвивати той же самий стрій. Я себе мотивую тим, що я — екслюзивна виконавиця. Це така відплата в позитивному сенсі. Я думаю, що я свідомо знала, що я вибираю. Є дві речі, які я роблю — я співаю та граю на бандурі. Я не можу все на світі робити. Я буду робити дві речі. У мене був вибір між гітарою і бандурою, і вибір на користь бандури був правильним вибором», — додає бандуристка.
«Бандура дуже цікава. Я маю ще зіграти з багатьма музикантами, спробувати, як вона звучить з індійським та китайськими інструментами. У мене ще амбіції не задоволені. Поки це є, не можна цього припиняти», — підсумовує Настя.
Запрошуємо послухати повну версію передачі у доданому звуковому файлі
Данута Наугольник