«Я виросла в дуже маленькому селі, де не було нічого, крім бібліотеки. У мене були два варіанти — або ходити палити гаражі, або ходити в бібліотеку. Я ходила в бібліотеку. Звісно, палила гаражі спершу, а потім ходила в бібліотеку. Крім того моя мама працювала на пошті, а отже, я мала великий доступ до газет, і це був єдиний спосіб пізнання світу для мене. Тож я вже у 14 років знала, що буду журналісткою», — говорить репортерка Віра Курико.
«Взагалі моя улюблена тема і там, де я почуваю себе комфортно, це історичні репортажі. Тобто, я люблю досліджувати архіви КДБ, минуле людей, радянське і імперське, збирати історії про ті події, які вже відбулися, і найпевніше, якби вони відбулися зараз, то ми би про них написали, але так, як вони відбулися не зараз, вони ніби проходять повз нас. Я пишу зараз і історичні тексти, але здебільшого я пишу про людей. А також я дуже хочу перевести українську репортажистику в книги», — додає.
«Я довгий час працювала редакторкою в щотижневій газеті, і я пишу для журналів, які виходять друком, навіть за найменший гонорар, тому що це просто моя любов. Мій день має починатися з газети, і якщо газет у світі не існуватиме, то я помру».
«Хотілося б повернути друк в моду, повернути людям можливість вранці розгортати журнал і читати за кавою якийсь текст. І щоб ці журнали були такими, аби людям хотілось їх зберігати протягом довгого часу. Бо головне, що треба знати про репортаж, що це історії без терміну придатності. Адже репортажі, написані Маріушем Щиґєлом у 2000-х досі цікаві, тому що це історія, яка має щось більше, ніж просто повідомлення про те, що сталося».
«Я хочу писати книги, хочу, щоб документалістика українська виходила в книги. Коли я приходжу до когось в гості вперше, мене цікавить, чи є в них вдома документальна бібліотека. Бо якщо у людей є документальна, тобто журналістська бібліотека, то я завжди думаю, що це дуже хороші люди».
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Данута Наугольник