Мирославе доброго дня
Привіт
Я рада тебе вітати по ту сторону мікрофона, як гостя Польського радіо для України, а не тільки, як автора передач і ведучого. Розкажи, будь ласка, чому саме ти їдеш на фестиваль Ad Libitum?
В мене є таке щастя, що мене запросили взяти участь у цьому фестивалі. Це дуже давній фестиваль імпровізаційної музики. Його організовує Кшиштоф Кнітель — польський композитор. Власне, цього разу темою фестивалю є поєднання візуального і звукового. Антоній Міхнік запросив мене. Чесно кажучи, оскільки це фестиваль імпровізаційної музики, то я ще до кінця не знаю, що саме я буду там виконувати, але в мене є кілька ідей. Донедавна я жив в гуртожитку Варшавського університету Hera. Хто жив, той знає цей весь контекст, там в мене в кімнаті скрипіли двері. Я собі записав зараз оцей скрип і він частково схожий десь на сакс, десь на якісь неконвенційні контексти гри на віолончелі. Я буду семплувати всю цю історію. Це точно те, що я вже знаю. Очевидно, що у виступі буде актуальна складова, як завжди. Я люблю використовувати або текстові елементи або якісь уривки з традиційної музики.
Hera - Прекрасне місце, а звуки міста, які долітають з-за вікна ти там встиг записати, адже це доволі шумна частина Варшави?
Мені завжди здавалося, що після мого більш ніж десятирічного досвіду роботи з експериментальною шумовою музикою, для мене шум міста не буде якимось дуже проблемним, але проживши там більш ніж три місяці, я зрозумів, що, все ж таки, це дуже і дуже складно. В мене ж якраз вікна виходили на це перехрестя. Там трамвай, здається, на Вілянув роблять, тобто, там було максимально багато шумових звуків протягом дня, їх я не записав, на щастя, або, на жаль, навіть важко сказати.
Повертаючись до теми фестивалю, які ще там будуть теми представлені, я так розумію, ти представлятимеш Україну на цьому фестивалі?
Насправді, кожен фестиваль вони роблять з акцентом на певний контекст. Минулий фестиваль відбувався довкола перкусії. Цього разу це буде якийсь дивний контекст візуалу, тому що вони стараються відбирати кожного разу іншу тематику, щоб вона не збігалася з тим, що було раніше, але візуал в них, в принципі, був колись, то це буде якийсь такий новий візуал. Не обов'язково, що це має бути аудіовізуальне мистецтво, як таке. Фактично там, здається, буде ще один, чи два аудіовізуальних творів. В цьому теж полягає завдання - як придумати щось, щоб це стосувалося візуалу, але не було аудіовізуальним твором? Як зробити так, щоб у людей виникло це відчуття візуальної присутності?
Чи це вперше?
В цьому фестивалі я вперше беру участь, я чув про нього раніше в контексті, Кшиштофа Кнітеля, коли бував у Варшаві на стипендіях Варшавського університету. Фактично, першою людиною, з якою я познайомився у Варшаві, яка мене втягнула в цю музику імпровізаційну, власне, варшавську, був Войтек Квапісінський — організатор проекту семирічної давності Impro Meetings. Концерти відбувалися в Eufemi'ї, в підвалі Академії мистецтва, в центрі. Власне, тоді зароджувався тут цей контекст імпровізаційної музики, і, в принципі, різнопланової електроніки.
Кожен маленький клуб, чи клубо-кав'ярня, так звана, мали свою аудиторію. Ці аудиторії перетиналися, власне, на базі цієї Eufemi'ї, яка закрилася, а її нова реінкарнація це так звана Młodsza Siostra. Якимось чином це середовище існує, але зараз воно трошки випарувалося, насправді, від трьох до п'яти років мене тут не було, і я дивлюся, що абсолютно все зовсім інакше зараз виглядає, ніж раніше.
Воно випарувалося, бо перемістилися в інші міста чи просто припинило своє існування, як таке?
Дещо припиняє існування, наприклад, буквально минулого тижня закрився клуб Pogłos, з такою серйозною історією. Деякі речі перемістилися, наприклад, разом з Войтеком, на той момент, коли я з ним познайомився, функціонував Дарек Пєтрашевський. Він є засновником видавництва Pointless Geometry і вони зараз із Юстиною Банащик, — вона теж музикантка, відома, як FOQL — вони зараз перемістилися до Лодзі. Бо в мами Юстини є також клубо-кав’ярня, фактично, в центрі Лодзі, і вони зараз нею опікуються. Разом з тим вони там функціонують музично. З того, що я чув, Лодзь так цікаво зараз теж набирає обертів.
Лодзь дуже добре розвивається у культурному плані.
Я запитував, що там відбувається.Вони кажуть — відбувається дуже часто щось, тобто, приїжджати можеш в будь які вихідні, наприклад, та подивитися, що в нас тут є. Чесно кажучи, я ще там не був жодного разу, треба буде якось зібратися туди поїхати.
Може наступний концерт там зорганізувати.
Можна. Можна.
Подібна ситуація наче і у Львові відбувається оцей розвиток такого осередку імпровізаційної музики, чи мені так тільки видалося, що він, трохи припинив своє існування, принаймні змінив формат.
Ну ти знаєш, що з одного боку, Львів це столиця drum’n’bass музики, є така історія, так, для тих, хто слухає драм — вони так вважають, для тих, хто слухає джаз — це столиця джазу і тим не менше, там достатньо сильне це середовище традиційної музики, або гуртів, які якимось чином працюють з етномотивами. Ну і зрозуміло те, що завдяки Ляльці, завдяки Дзизі — ці речі насправді класно розвивалися, і те, що там були ці так звані клуби — певні дні були виділені в Дзизі під певну музику, але насправді так чи інакше там середовища перетиналися, і на цьому перетині виникало щось нове, щось цікаве.
Але, власне, з електронікою було не так все добре, насправді, при тому, що я більше знайомий із середовищем навколо Музичної академії — там Остап Мануляк, а з іншого боку, навколо філармонії. Людям зазвичай це асоціюється з музикою академічною, поважною, як її називають в Польщі, серйозною, але завдяки Богдану Сегіну та Остапу Мануляку, відбулося таке поєднання, власне, того світу, електроніки і світу академічної електроніки, теж, сучасної музики.
Це один бік, інший бік — це клуби, які у Львові ніби й були, але більшість тих клубів були мейнстрімні. Тобто клубна мейнстрімова музика. Таких клубів, про які я тут згадую, в яких відбуваються якісь дуже дивні речі, якщо так можна сказати, де на концертах їздять якимись дивними інструментами по гітарі, або якісь самопальні ефектори, якісь модульні синтезатори, такої історії у нас до якогось моменту не було, тобто, коли я приїхав у Варшаву в 2012 році, я побачив, що є така сцена, насправді, і до мене прийшло усвідомлення, що я знаю музикантів, які роблять щось схоже у Львові, але вони сидять вдома. Кожен працює вдома, і немає локації, при тому, що навіть була Дзига, яка запрошувала, тобто, час від часу ми там робили щось, але не було такої регулярної присутності цієї музики в просторі. І тому я зрозумів, що в принципі так, як вони тут функціонують, вони не завжди працюють з клубо-кав'ярнями, наприклад, вони теж робили квартирники, наприклад, у Варшаві. Я зрозумів, що це дуже легко, не треба чекати, поки нарешті з'явиться якесь місце, де будуть підтримувати і запрошувати тебе, тобто, можна це місце створити.
І це склалося просто випадково. В кінці 2012 року зійшлися дві лінії, тому що сюди приїхали, друзі, які раніше робили теж вечірки у лісах. Вони сказали, що в них є приміщення в центрі на першому поверсі з окремим входом. Воно функціонувало, власне, як такий клуб, і вони сказали, що вони там хочуть робити щось, не до кінця ще знають, що. Я кажу: «Ну окей, супер, я забиваю там вже певні дні під музику, тому, що я вже точно знаю, що я хочу робити». Це був щасливий випадок перед Майданом. Тобто, на самому такому теж стику, коли, власне, почалися всі події майданні, ми почали, власне, свою діяльність. Це було певним ускладненням, тому що ми робили ніби розважальний контент, хоча насправді, він не був до кінця розважальним, він був, можливо, більше навчальний. В нас відбувалися лекції по мистецтву, по музиці. Ми це бачили як центр культури, такий незалежний, фактично. Так чи інакше, в контексті того, що відбувалось на Майдані, деякі події нам регулярно треба було відміняти, таким чином, якось вони розвивалися.
З 2012 року, фактично до 2015 ця локація функціонувала. Ми (ХАТНЄГРАННЯ) там розвивали цю лінію такої дивної музики, скажімо, запрошуючи теж людей зі Сходу. Власне, тоді з Луганська, з Дніпра, з Донецька, нам вдалося людей привезти. В них на той момент, насправді ця сцена трошечки краще була розвинута. Це ніби зрозуміло, тому, що це індустріальні локації. Зараз в своїх передачах Centrum Mundi я дискутую з цим міфом, чи насправді Схід є більш індустріальним, наприклад, ніж Захід. Тернопіль, виявляється, теж столицею індустріальної музики, тому, що в них там теж є заводи в центрі, і це все сприяє створенню такого контенту. Джаз був у Львові завжди, а ми трошки домішали туди цей контекст імпровізованої музики, домішали трохи якоїсь такої анархії. Що ми робили? Ми робили такі відкриті події, куди могли люди приходити, слухати нас на цьому Fredra.61. Там була кухня, вони могли собі якийсь там чай заварювати, хто хотів, могли брати участь, ми їх закликали до того, щоб вони приносили з собою або якісь інструменти або мобільні телефони. Скачували музичні аплікації безплатні, наприклад, підключатися в наші пульти, і вони могли приєднуватися до нас. Тобто слухачі стали учасниками.
Але зараз подібна ситуація.
Я про це постійно в Cetrum Mundi говорю, це постійні цикли, і коли ми говоримо про еволюцію, постійно говоримо про цю циклічність і про те, що вона такою спіраллю рухається.
Чи ця спіраль зможе розкрутитися у Варшаві? З таким українським осередком, як гадаєш, створити щось подібне, що ти робив у Львові таку локацію, наприклад.
Хороше питання, я знаю, що, наприклад, в Кракові є такі локації, які збирають власне українців і українських музикантів. Там є тусовка, українських ді-джеїв. У Варшаві, насправді, теж є давня історія і теж музиканти із Києва, які сюди приїжджали. Тут про українських музикантів знають і середовища, тут теж перетинаються, вони знають, як і про ді-джеїв, і про той самий ShockolaD, наприклад, і вони знають і про всілякі поп-проекти наші, тут вже створений хороший ґрунт для цього.
Звичайно, що на даний момент проблемою є, наприклад, якщо говорити про те, що когось сюди привозити, тому що хотілося би когось показувати. Особливо зараз, коли я покопався, готуючи передачу і на Soundcloud’i знайшов більш ніж 1500 імен нових, яких взагалі ніколи не знав. Для мене це було максимальне відкриття, і я тепер розумію, що є більше, ніж 1500, скоріш за все, 3000 мінімум. Ясно, що зараз ускладнює ситуацію те, що можна працювати тільки з композиторками, з музикантками. Стосовно чоловіків це складно. Хотілося б, звичайно, зробити таку історію у Варшаві. Так, я думаю, що це перспективна річ.
Коли можна буде почути твій унікальний виступ і чи ти будеш до нього готуватися? Чи це буде експеримент?
Так я вже готуюся. Частково готовий. Але, як завжди в житті, ніколи не знаєш, що відбудеться на місці. Може бути, що все буде зовсім не так, як я собі задумав. Але почути і побачити те, що буде відбуватися можна 22 жовтня, в суботу, в 19:00 у, так званій, лабораторії Центру сучасного мистецтва Замок Уяздовський.
Дякую Мирославе. Нагадаю, що гостем моїм сьогоднішнім був Мирослав Трофимук і розповідав про експериментальну музику.
Данута Наугольник