Вікторія Амеліна (1986—2023)

1 липня 2023 року в лікарні імені Мечникова у Дніпрі померла письменниця, правозахисниця і громадська діячка Вікторія Амеліна. Її смерть була спричинена ракетним ударом російських окупантів по ресторану в Краматорську, здійсненим 27 червня 2023 року.  У Літературних новинах згадуємо прекрасну письменницю, яка після повномасштабного вторгнення займалася документуванням російських воєнних злочинів в Україні. 

Вікторія Амеліна

wikipedia/public domain

«Україна після 24 лютого це суміш мовчання і крику» — сказала в одному з інтерв’ю. Вікторія Амеліна не кричить і не мовчить, робить свою справу, створює наратив.

Вона каже, що дім — необов'язково там, де нам комфортно й затишно, інод це просто місце, яке самі собі збудуємо.

Свій омріяний дім Амеліна вибудовує з людських історій. Свідчення, спогади, вірші (вона почала писати поезію після 24 лютого) — цеглинка за цеглинкою складаються в одну розповідь про Батьківщину.

Вікторії 37 років. Народилася 1 січня 1986 року у Львові, в дитинстві недовго жила в Канаді. Вона випускниця Львівської політехніки,  працювала спеціалісткою з інформаційних технологій.

Свою першу книжку опублікувала у 28 років. 

Після вдалого дебюту остаточно порвала з бізнесом, обравши творчість і громадську роботу.  У 2016 році видала дитячу книжку «Хтось або водяне серце».

Амеліна знайшла своє покликання — розповідати. Найбільш відома серед її історій — про рідне місто та його мешканців.

Історію львівської родини Ціликів з роману «Дім для Дома» розповідає найніжніший з можливих оповідачів — пудель Дом. Йому однаково пахнуть паспорти й національності, проте чудово відчуває запах історичних катастроф, яких у місті Лева не бракувало.

А ще — пес точно знає, де шукати дім:

«Дім там, де тебе пам’ятають, — розпорошений, як уламки замерзлих річок над Землею. Я можу зараз сказати «моє місто», та це так само безглуздо, як сказати «моє повітря». Навіть повітря, яке ми вдихаємо, вже було чиїмсь і ще буде. Навіть я був чиїмсь псом. Повітря наше, доки воно в нас. Дім наш, доки він в нас. А ми всі завжди в цьому домі — кожен на своїй глибині».

Амеліна розуміє, що Україні потрібен міф, який об'єднує, наратив, чесна й проста розповідь про минуле — зокрема радянське — та генезу й перебіг російської агресії.

З 2014 року письменниця часто відвідує прифронтові території на сході країни, бореться зі стереотипами про їхніх мешканців — російськомовних, радянізованих, буцім-то проросійсько налаштованих. «Завжди винен агресор, не жертва» — нагадує вона. 

Улюблена справа Амеліної — фестиваль у селищі міського типу Нью-Йорк на Донеччині.

Перший Нью-йоркський літературний Фестиваль, заснований Амеліною, відбувся у жовтні 2021 року — попри пандемію та близькість до лінії розмежування, під гаслом «Справжні імена. Справжні історії». 

Гаслом другого фестивалю, який плановано на осінь 2022 року, мала стати «Деокупація майбутнього».

Вечір 25 червня 2023 року, завершення Книжкового Арсеналу в Києві. «Все має значення. Всі мають значення. Якщо наприкінці фестивалю в час війни відчуваєш саме так, значить, усе організаторам вдалося… Рушаю на схід повна нової сили, яку ви всі, хто хоч раз обійняв, мені дали» — пише Вікторія Амеліна у соцмережі...

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.

МҐ