— Зараз Ви на етапі завершення свого благодійного туру. Тож перше запитання: що Вас надихнуло розпочати цей благодійний тур Європою? Які цілі та очікування Ви собі ставили та чи здійснилися вони?
— Власне, ідея туру виникла давно, ще до повномасштабного вторгнення росіян і навіть до ковіду. Почалося все з того, що у нас доволі успішні тури Україною, ми звикли з моєю командою їздити багато і всюди. Якоїсь осені мені просто написав один молодий чоловік в інстаграм та запросив до Відня. Я спершу поставився дуже скептично, але він наполягав і ми зрештою домовилися. Власне, тоді ми з дружиною потестили, як воно може бути. Це перетин кордону з книжками, дорога, якою буде аудиторія тощо. Ми збагнули, що в Європі достатньо багато українців, і що ще важливіше для нас, достатньо багато українців, які читають мене. І тоді виникла ідея, що після виходу «Колонії», першого роману із циклу «Нові Темні Віки» та всеукраїнського туру, поїхати в Європу. 1 січня 2023 року вийшла «Колонія», і вже весною ми зробили тур Україною. До туру в Україні ми вагались, тому що знову ж війна, ти маєш дбати про зали, де обов'язково було б бомбосховище. До мене приходить чимало людей, в Києві нас було понад 700 і доволі непросто знайти зал, який міг би прийняти понад 700 людей в бомбосховище. Попри все ми його провели й ось тоді ми нарешті повернулися до ідеї європейського туру, що окей, якщо він став успішним в Україні, можливо, спробуємо зробити його в Європі. Зі зрозумілих причин це міг бути лише благодійний тур. Я не кажу що ми зібрали, бо ми не збирали нічого, ми просто передавали увесь прибуток із квитків і мерчу волонтерському штабу Ангар. Тоді вдалося передати близько 800-ста тисяч й ми вирішили, що будемо продавати книжки та мерч в Європі та передаватимо весь прибуток також. І уже за перші 8 міст ми передали понад 250 тисяч гривень і я переконаний, що ми ще чималу суму після повернення в Україну перерахуємо ангару.
— Роман «Колонія» отримав велику увагу, прихильні й критичні відгуки. Які теми та ідеї Ви намагалися висвітлити через цю книгу? Хто або що надихало Вас писати?
— Історія почалась з мого бажання для себе з’ясувати, як ми насправді житимемо на Марсі. Бо фантастичних книжок про Марс є чимало і з ними все окей з літературного погляду. Але серед них дуже мало текстів, де б життя на Марсі було зображено максимально реалістично, за винятком, хіба що, «Марсіанина» Енді Вея і це дуже прикро, бо ми з кожним днем все більше знаємо про Марс, а мені як читачеві важко вірити в історії, де життя на Марсі зображено якось недбало або хибно. З цього все й почалося. Коли я вже багато чого поначитувався про Марс і збагнув, що я справді хочу про це писати, я так само усвідомив, що я не можу писати лише про Марс. Очевидно, що колоністи звідкись прибувають і я збагнув, що писатиму книжку про майбутнє, а отже, я мушу насамперед для себе з’ясувати, якою у цьому майбутньому буде земля. Я почав знайомитися з купою текстів, власне, науково-популярних, і тут уже чимало цікавих тем. Зокрема про клімат, що ми уже цілком імовірно пройшли ту точку неповернення і дуже мало що можемо вдіяти. Також, я багато пишу про зміну геополітичної ситуації, тому що була дуже наївна та хибна думка, що після розвалу радянського союзу відбудеться кінець історії. Демократія пошириться всюди й врешті-решт припиняться усі війни, а нас чекає епоха нескінченного процвітання, але от ми сидимо на початку ХХІ століття і моя країна переживає повномасштабну війну, коли щодня гинуть сотні вояків, щодня гинуть цивільні люди та світ нічого не може з цим вдіяти. От власне я й пишу про те, що це нікуди не зникне, що технічний процес аж ніяк не забезпечує і не коригулює з моральним прогресом. Чимало моїх колег, критиків чи читачів критикують мою книгу за надмірну похмурість, надмірний песимізм... Тобто, що зображений мною світ 2141 року за їхнім враженням більше схожий на світ 2041 року. Я, власне, й кажу, що так: з'явиться новий рівень технологій, з’явиться можливість модифікувати людський геном, але людина при цьому не зміниться, ми власну чорноту тягнутимемо за собою у майбутнє. Тому й загальна назва всієї серії — «Нові Темні Віки».
— А чи внесла війна саме у написання сюжету певні зміни або корективи?
— Ні, бо на момент, коли російські танки поперли через український кордон, текст був готовий на 90 відсотків. Проте, ще задовго до повномасштабного вторгнення я писав у цьому романі про другу російсько-українську війну, що росія в 80-х роках цього століття знову вторгнеться до України й знову буде різанина. Це була преамбула до сюжетної лінії одного із героїв, чому він зрештою вирішив перелетіти на Марс й там заснувати власне господарство. Я писав про зруйнований Харків, про чимало таких речей... Про донбаську демілітаризовану зону, яка поступово перетворюється на такий собі наркокартель, де купа злочинних організацій займаються тим, що просто перевозять наркотики з Центральної Азії далі до Європи й решти світу. Ще до повномасштабної війни, коли я перечитував ці розділи, я боявся, що люди їх погано сприймуть й критикуватимуть, бо вони доволі песимістичні, тобто кожен із них є раціонально обґрунтований, але дуже важко говорити про раціо в нашому нинішньому сприйняті про загарбників, там лише емоції. Потім росія розпочала повномасштабну війну і я перечитую ці розділи й розумію, що мої прогнози були ще доволі оптимістичними. Тому, війна можливо й вплинула на написання тексту в тому сенсі, що до початку повномасштабного вторгнення я планував ці розділи переписати, зробити більш лайтовими та менш лячними. А виявилось, що нічого не треба переробляти. Що росіяни перевершили мої найгірші сподівання та найгірші очікування.
— «Бородатий Тамарин» створено 15 листопада 2022 року, тобто в момент повномасштабного вторгнення росії в Україну. Чи планували Ви зробити це ще до цього? Чи пришвидшила війна створення видавництва?
— Насправді сповільнила, очевидно, що воно було створене раніше. Ми отримали ліцензію від книжкової палати України за 3 тижні до повномасштабного вторгнення. Коли росіяни поперли сюди та почали вбивати людей, то перші 3 місяці ніхто до цього взагалі не повертався, але потім все почало потроху оговтуватися. Я маю чимало друзів серед українських видавців, у приватних розмовах вони згадували, що власне з початком війни припинився ось цей величезний потік російських книжок, які завалювали український ринок. Українська влада впродовж десятиліть не мала бажання, не мала змоги, не мала відваги заборонити ввезення російських книг з росії. А з війною це припинилося і чимало людей, які читали російською, почали купувати книжки українською і я збагнув, що мої друзі видавці, коли купа інших бізнесів скаржаться та нарікають, вони собі тихенько мовчать, адже у них все окей. Проте, я однаково не хотів видавати, тому що не міг збагнути, хто може читати 900-сторінкову книгу під час війни. Мені здавалось, що все проти неї, її обсяг, стан ринку, війна тощо. Але тоді моя дружина Тетяна почала мене переконувати, вона відразу сказала видаємо попри війну. І, власне, ми анонсували створення видавництва 15 листопада лише, тому, що я до останнього впирався. І моя дружина і вся моя команда тиснули на мене, щоб ми рухалися далі попри війну. Я був до останнього скептичний, казав, що ми заплатимо аванс для друкарні й все, банкрути. Але я вдячний усім тим людям, які вірили в мене більше ніж вірив я, бо якби хтось із них мені сказав, що за рік я презентуватиму цю книжку у Відні, Варшаві, Вроцлаві та матиму за плечима понад 30 тисяч проданих копій, я б хіба розсміявся в обличчя.
— А чому ви вирішили відкривати саме видавництво в жанрі нонфікшну та наукової фантастики?
— Ми насправді не обмежуємо себе лише цим. Але коли ти анонсуєш себе, ти маєш заявити про свою ідентичність. Люди мають усвідомити, хто ти є. Гарна аналогія — це заклади харчування. Наприклад, є класна хінкальня, тут роблять класне хінкалі, а тут стейки, а тут класні бургери. В Україні повно таких закладів, коли ти приходиш і в тебе меню на 250 сторінок і там все, від фуагри до пельменів і вареників, це не окей, бо ти розумієш, що не може кухар все робити й мати це готовим одночасно. Тому ми заявили цю ідентичність, адже мій текст є науково-фантастичним. Також, я прагнув видати кілька текстів, яких немає на українському ринку, які вважаю важливими й зараз ми видаємо їх. Крім того, підписані тексти про зміну клімату, дуже хороші тексти, дуже такі alarming, тобто хвилюючі, й ми розуміли, поки що сфера інтересів зосереджена саме на такому хорошому наукпопі. Але наголошу ще раз, ми не обмежуємося тільки ними.
— Також Ви зазначали у декількох своїх інтерв’ю і статтях, що не женетесь за бестселерами. Які критерії Ви використовуєте для вибору книг, що видаватимуться у власному видавництві? Які теми особисто важливі для Вас?
— Це книги з характером і я розумію, що це щось таке абстрактне, але я поясню. Бестселери не завжди кращі на ринку, це не означає, що вони погані, в жодному разі ні, але це майже завжди ненайкращі тексти на ринку. Чому? Тому що література — це дуже суб’єктивна галузь. Ти можеш мати прекрасний текст, чудового редактора, відмінне видавництво, ти можеш надрукувати книгу ідеально, з дивовижною обкладинкою, поставити її на правильне місце в українських книгарнях, але вона однаково провалиться. Це дуже суб’єктивна галузь. Левова частка успіху найбільших бестселерів — це просто удача, так склались обставини. Є чимало просто дивовижних текстів, які проходять не на радарі оцього мега, мега, мега, але вони круті, вони часто кращі за ті тексти, які стають бестселерами, і ми з Тетяною читаємо ну дуже багато, ми знаємо про ці тексти та хочемо видавати їх в Україні. Ми хочемо цими текстами виховувати нове покоління українських мрійників і так, це не ті тексти, які підуть там, як Ден Браун тощо. Але вони важливі, бо без них людина ніколи не зацікавиться динозаврами й не стане якимось відомим палеонтологом. Без них людина не почне мріяти про те, щоб стати космонавтом і не піде вчитися на пілота чи абощо. Без них людина взагалі не знатиме про те, що можна бути дослідником горил в Руанді. Тому ми всі ці книги готуємо зараз до видання і тішимось з того, що довкола нас уже сформувалась невелика, але дуже віддана спільнота. Це дає нам трохи більшу певність у завтрашньому дні, аніж мають інші бізнеси в Україні.
— Видавництво «Бородатий Тамарин» має незвичну назву. Як вона з’явилась та як створювався логотип? Чи пов'язана з цим якась історія?
— Власне, почалося все з того, що ми шукали назву дуже довго, ну тобто реально дуже, дуже довго, і ми не могли дійти згоди з Тетяною, хоч вигадували які завгодно варіанти та жоден нас не влаштовував. Ми зайшли в настільки глухий кут, що я почав гуглити, як правильно назвати видавництво. І що ви думаєте? Є англомовні наукові статті, чиї автори аналізують впізнаваність брендів на видавничому ринку. За їхніми висновками, назва другорядна, більш важливим є логотип. Згідно з цими дослідженнями найвпізнаванішими логотипами є тваринки. Наступний крок був логічний. Гугл — перелік наймиліших тваринок. Там було купа різних цікавих звіряток: карликовий кенгуру квокка, вухата лисичка фенек і серед них був «Бородатий Тамарин». Він дуже милий, ми збагнули, що він одночасно і потішний, і мудрий, і це пасуватиме до книг, які видаватимуться у нас. Ми збагнули, що він матиме ідеальний вигляд на пінах, на футболках, на сумках тощо. Ось так ми заснували видавництво та назвали його «Бородатий Тамарин».
— Особливістю вашого видавництва є Тамарин-фактори. Що це за параметри? Як вам прийшла ця ідея? Чому саме в такому форматі? Тому що особисто для мене це було щось нове, я такого ніде не зустрічала, а виглядає це цікаво.
— В чому була ідея, ми хотіли, щоб просто взявши з полиці в книгарні нашу книгу, ви одразу зрозуміли, яка вона, не про що, бо для цього є анотація, а саме яка. Так ми вигадали чотири тамарин-фактори. Це фан-фактор, контент-фактор, емоційний-фактор і вау-фактор. Я думаю, значення зрозуміле вже з їхніх назв. Фан визначає, яка книга сумна чи смішна, контент, чи вона складна, чи проста. Емоційний виражає те, настільки ця книга здатна витиснути з вас сльозу, а вау-фактор показує якою мірою вона відкриває для вас щось нове. А загалом ця ідея з'явилась після однієї книги, це мемуари полковника Майкла Маллейна, «Верхи на шатлі». Це та книга, на яку ми з Тетяною найраніше купили права в нашому видавництві, її зараз ще немає, тому що вона була більша за інші наші книги, переклад і підготовка до друку вимагала більше часу. Але вона уже в друкарні й вийде з друку саме після завершення туру. Загалом, книга про космос та про дорослішання чоловіка, але вона також до непристойності смішна, така смішна, що ми з Тетяною хотіли якось це підкреслити, щоб знову ж таки, от ви взявши цю книгу до рук, просто глянувши на неї, зрозуміли — о, вона викличе на моєму обличчі усмішку. Так з’явилась ідея фан-фактору, а три інші ми вже допридумували. Ось так виникла ідея, що всі книжки в «Тамарині», виходитимуть, типу, з редакторською оцінкою. Це дуже подобається людям. Я вже навіть бачив відгуки на «Колонію», де люди дають свою оцінку мого роману, але вже факторами. І це круто, ми дуже тішимось, адже самі ентузіасти, ми любимо книги і дуже тішимось, що таким чином ми робимо щось, як ви сказали, щось нове. Нам справді — Тетяни тут немає, але я їй передам — нам це дуже приємно чути.
— Ви стали опікунами бородатих тамаринів у Рівненському зоопарку. Як виникла ця співпраця? Чому вам було важливо підтримати такий соціальний проєкт?
— Ми заснували видавництво і назвали його «Бородатий Тамарин», а лише потім дізнались, що в Рівненському зоопарку є тамарини. Ми поїхали туди, познайомились із дирекцією і дізнались, що в зоопарку є можливість стати опікуном тваринки. Тобто, ти в буквальному сенсі береш над нею шефство, фінансуєш її утримання. Наступний крок здавався б логічним, так? Але ні. Тамарини були зайняті, ними опікувалась якась юридична компанія в Рівному. Ми дуже засмутилися, але не здалися. Поїхали в ту компанію, пояснили їм ситуацію і вони погодилися, ми уклали угоду і компанія обрала собі під опікунство інших тваринок. А ми офіційно стали опікунами тамаринів у Рівненському зоопарку. І я вам скажу навіть більше, зараз один із них офіційно є головним редактором нашого видавництва. Це не жарт! Раптом хтось зі слухачів або слухачок подумає, що це просто такий прикольний маркетинговий хід. Ні! У нас офіційно, головним редактором працює мавпа. Тому якщо раптом, ми десь, колись потім як видавці зашкваримося, ви завжди зможете сказати — а що ви з них хочете, у них же за головного редактора мавпа.
— Наостанок, які плани у сфері літератури та Вашого видавництва можна від Вас очікувати, після благодійного туру?
— Зараз додруковуються динозаври й в грудні виходять ще дві книги серії Corvus, про космос, одна з них це «Океани поза межами землі», це найновіший наукпоп про підповерхневі океани на супутниках Сатурна та Юпітера. Інша з них має назву «Усі ці світи ваші», це такий собі вступ в астробіологію, теж наукпоп про пошуки позаземного життя. Але є низка інших проєктів. Їх близько 15, над якими ми зараз працюємо. Крім того, після повернення я одразу продовжую писати продовження «Нових Темних Віків», другу книгу з циклу під назвою «Колапс». Також, на весну ми плануємо другу частину європейського туру, що теж буде благодійним. Цього разу було невелике коло, а весною плануємо зробити це масштабніше: Естонія, Швеція, Норвегія, Данія, Нідерланди, Франція, Португалія, Італія, трішки Німечинна і трішки Польща, бо в нас уже є міста, які в цей тур не потрапили, але які дуже хочуть, щоб до них приїхали. От плануємо цей тур, якщо все буде гаразд. Купа планів, купа ідей. Але ви маєте розуміти та зважати, що дуже багато чого залежить від ситуації в Україні. Триває війна і ми плануємо, ми сподіваємось, що все буде окей, але реальний горизонт планування не перевищує два тижні, тобто цілком може бути таке, що не все із цього втілиться в життя. Але ми сподіваємось на краще.
Запрошуємо прослухати розмову в доданому файлі
Дарина Рожко