Письменники, філософи, дизайнери, ілюстратори, люди театру, експерти видавничої справи, музиканти… Міжнародний фестиваль Книжковий Арсенал – єдина така інтелектуальна подія України. Фестиваль — заснований 2011 року — як правило, відбувається щорічно, але останніми роками команда Книжкового Арсеналу опинилась перед лицем всесвітніх катастроф. 2020 року головні події фестивалю було скасовано через пандемію COVID-19, 2021 КА відбувся у карантинному режимі, а у 2022 році його скасували з міркувань безпеки через повномасштабну агресію РФ. А 2023 року? Все вдалося.
Книжковий Арсенал тривав із 22 до 25 червня. Поміж тривог та загрози ракетних ударів київське свято літератури відбулося. Воно було грандіозним, світлим, таким, що надихає та окрилює, хоча — в умовах війни — досить специфічним та сумним.
Про загальне враження від цьогорічного Книжкового Арсеналу – новий формат (відсутність видавничих стендів), дитячу програму, найважливіші події – розповідають учасники та відвідувачі фестивалю.
Оксана Зьобро (керівниця відділу PR та маркетингу, Видавництво Старого Лева): «Нові часи, нові виклики. Я особисто захоплююся командою КА, яка ці виклики прийняла і взяла на себе. Вони відважилися зробити фестиваль у столиці країни, на яку напали і яку бомблять кожного дня.
Книжковий Арсенал точно вдався і цей формат виправдав себе. Для мене дуже цінно, що цього року команда Книжкового Арсеналу побудувала свою програму на дуже збалансованому рівні. З одного боку, ми чули кожного дня дуже багато поезії, зокрема були зустрічі з авторами, які зараз служать і які продовжують писати. Це було дуже цінно для мене, до мурашок, слухати, відчувати, сприймати цей досвід, який вони зашифровують і закладають у словах. Також була присутня класна і важлива дитяча програма».
Вікторія Амеліна (письменниця, громадська діячка): «Однією з найважливіших книжок, які ми презентуємо є книжка Володимира Вакуленко «Я перетворююсь».
Зрозуміло, що в окупації в нього не було електрики, не було зв'язку, не було інтернету. Тому він свій щоденник окупації вів просто на листках, вирваних, вочевидь, з якогось блокноту.
Ці записи доволі хаотичні, зроблені чорним і червоним чорнилом, з великою кількістю закреслень. Але це дуже важливі записи, тому що він свідчить про те, що відбувалося в окупації, він свідчить про те, як росіяни бомбили Ізюм, про те, як, власне, люди в Капитолівці опинилися на межі голоду,
Я впевнена, що письменник Володимир Вакуленко, закатований росіянами, дуже хотів би, щоб його щоденник читали. Я думаю, що поки його читають — Володимир Вакуленко не переможений».
Віра Курико (письменниця і журналістка): «Все одно щось тужливе в цьому Арсеналі. Мабуть, тому що не виходить вдихнути й видихнути на повну. Тут може на секунду здатися, ніби життя нормальне. Але насправді великі зміни в тому, що когось тут немає, хтось уже ніколи тут не буде».
Оля Русіна (дитяча письменниця): «Коли починається війна, ти втрачаєш повністю контроль над своїм життям. У дітей це виражено ще більше в тому плані, що вони залежні від рішень дорослих. Рішення, наприклад, евакуюватись чи ні, ухвалюють дорослі, а діти просто їм підкоряються. Часто є дискусія, чи говорити дітям все прямо, чи ні. Якщо дорослі не пояснюють до кінця, що відбувається, то у дитини виникає якась пустка, тому що вона до кінця не розуміє, що відбувається, вона може, хіба що, додумати собі сама. І тому все-таки варто говорити прямо, що в нас війна і що на нас напала Росія.
У дітей, в реальності, яка їх оточує, з'явилося дуже багато нових елементів, які можуть лякати, і багато кого лякають. Перше, що спадає на думку, це, звичайно, сирена повітряної тривоги. Але також, наприклад, протитанкові їжаки, яких дуже багато на вулицях, вони теж дуже дивно виглядають, такі кільчасті. І мені хотілося показати, що їхня первісна роль – це нас захистити. Тобто сирена повітряної тривоги не хоче нас налякати, вона про нас піклується і попереджає про небезпеку».
Оксана Зьобро: «Здавалося, після 24 лютого, тоді коли розпочалося повномасштабне вторгнення, культурна сфера мала б відійти на другий план. Але, за моїми особистими відчуттями, з березня, тобто буквально за два тижні, наші читачі підштовхнули нас, видавців: друзі, ви нам потрібні.
Наша діяльність – це спроба творити нову реальність, це спроба фіксувати те, що відбувається зараз, Тому що для людей це одна з небагатьох змог зупинитися і хоча б на кілька сторінок побути в тому світі, де ти у безпеці».
* * *
Маю надію, наступного року знову зустрінемось у Києві на Книжковому Арсеналі. Ти ж збираєшся?
Уляна (читачка, 11 років): «Так. Якщо все буде добре, війна скінчиться добре, то так».
Запрошую послухати передачу в звуковому файлі.
МҐ
