Ранкові події 24 лютого 2022 року, а саме повномасштабна військова атака з боку росії, докорінно змінила плани не тільки самих українців. У відповідь на початок повномасштабної війни Польське радіо в негайному порядку змінило попередньо заплановані передачі. Від самого ранку і до пізнього вечора увага мовника була прикута тільки до України. Цього дня в ефірі більшості каналів Польського радіо не змовкали офіційні заяви лідерів Польщі та інших країн цивілізованого світу, думки експертів, голоси безпосередньо із України. Зокрема, щогодини про ситуацію в столиці, що дає відсіч, телефоном для Першого і Третього каналу інформував власний кореспондент Польського радіо у Києві Павел Бушко.
З 1991 року Українська служба Польського радіо готувала щоденні півгодинні випуски передач у структурі Польського радіо для закордону, на противагу теперішнім 14 з половиною годинам ефіру Польського радіо для України.
«Коли дедалі частіше починали говорити про те, що повномасштабна війна станеться, що Путін атакуватиме Україну з усіх боків, з яких це тільки можливо, я звернувся до редакції з проханням вже до цього готуватися. Зрештою, не йшлося лише про те, що ми не планували жодних відпусток на цей період, але також я просив змобілізуватися, зібрати всі свої сили, бо виявилося згодом, що це було чимось необхідним. Отже, коли зранку, здається, поміж п'ятою та шостою ранку до мене зателефонувала секретарка програми і сказала про те, що бомблять Харків і Київ, я відразу рушив на радіо і всі колеги також. В цей день ми вже безумовно змінили і ефірну сітку, і вміст програм. Ми говорили тільки і виключно про війну, давали інтерв'ю для різних каналів Польського радіо, і, можливо, інших медіа. Ще у першій половині дня відбулася директорська колегія, на якій я підтвердив, що ми можемо готувати термінові випуски новин українською. Того ж дня такий випуск вийшов на Першому каналі Польського радіо. Взагалі це річ безпрецедентна, адже передачі Української служби виходили лише в ефірі Польського радіо для закордону і ніколи не з'являлися на інших каналах. Ми інформували українською мовою поляків, а також українців, що перебувають у Польщі, про те, що діється в Україні, намагалися отримувати безпосередню інформацію з місця події, часом минаючи інформагентства, аби це була безумовно перевірена інформація, але оперативно представлена нашим слухачам. І це головна місія, яка, напевно, з нами залишилася дотепер. Безумовно, з огляду на обсяг передач, який ми зараз маємо, змінився динамізм. Якщо подивитися в архіві, представленому на нашому сайті, це були винятково емоційні ефіри. Я пам'ятаю, як перекривало дихання, як відбирало голос, як дуже важко було контролювати власну лексику, розповідаючи про те, що діється в Україні. Деякі фрагменти цього залишилися на репортажах, як пам'ятки, записані з тих днів. І ця емоційність, напевно, теж визначила кредо наступних місяців нашої праці. Пам'ятаю, що того дня мене запросили до ефіру Другого каналу Польського радіо і ведучий Якуб Кукля запитав, чи журналіст може бути нейтральним, навіть певною мірою байдужим у висвітленні того, що відбувається перед його очима, у висвітленні злочину, у висвітленні жахливих людських трагедій. Я тоді дійшов до висновку, і надалі його тримаюся, що є такі ситуації, коли нейтральність журналіста робить його співучасником злочинів, про які він розповідає, чи про які він, можливо, не завжди хоче розповідати. Отже, цей підхід зберігся, коли ми говоримо про події війни, і мені здається, що його поділяє багато колег з Польського радіо для України», — згадував шеф Польського радіо для України Антон Марчинський, а також керівник Української служби Польського радіо.
А так 24 лютого 2022 року закарбувалося у спогадах ведучого Другого каналу Польського радіо і журналіста Німецької секції Польського радіо для закордону Якуба Куклі:
«24-те лютого, безумовно, стало несподіванкою. До цього вже були певні сигнали, що може дійти до драматичних подій, але одна справа очікувати цього, а зовсім інша — побачити на власні очі, або з екранів телевізорів, чи почути по радіо, що все ж таки почалася відкрита війна. Це був дуже травматичний досвід і для нас. Другий канал, звісно, майже не займається політичними темами. Ми відповідаємо за культуру і мистецтво, за класичну музику, джаз, літературу, але, коли відбуваються такі виняткові драматичні події, ми також повинні реагувати, і хочемо це робити. Так було тоді, два роки тому. 24-го лютого в нашому ефірі з'явилися миттєві коментарі про те, що відбувається в Україні. Оскільки, я постійно співпрацюю з Польським радіо для закордону, то скористався знайомствами і попросив Антона Марчинського прийти на денну програму та поділитися своїми думками. З того моменту, з того дня, або Антон, або Мар'яна Кріль та інші колеги регулярно з'являлися в наших ефірах і розповідали, як українці з цим справляються і чим ми можемо допомогти. Звичайно, ми також хотіли говорити про цю війну у спосіб, який був найближчим для нашого каналу, тобто крізь призму людей мистецтва. Саме це ми і намагалися робити. Зокрема, розповісти про те, як у Львові та в інших містах намагаються захистити пам'ятники від можливих атак, що з українськими митцями, які або пішли на фронт, або не могли займатися своєю професією. Розповідали, звичайно, про те, як росіяни нищівно ставляться до української культурної спадщини. Ми намагалися, аби всі ці елементи були в нашому ефірі. І, звісно, українська література та музика. Практично з самого початку ми звернулися до віршів та прози українських авторів, в яких віддзеркалилася війна, що вже багато років підкрадалася. Згадаємо окупацію Криму, цей конфлікт не почався два роки тому, він тривав набагато довше. Ми також згадали сучасних українських композиторів. І тоді, звичайно, все Польське радіо вирішило, що ми не будемо транслювати російську музику, або музику у виконанні російських виконавців. І ми дотримуємося цього до сьогоднішнього дня, і побачимо, як буде далі».
Перший випуск новин українською мовою на Першому каналі Польського радіо вийшов 24 лютого 2022 року о 17-й годині. Упродовж наступних півроку спеціальні сервіси українською, в яких інформували про те, що відбувається на фронті, яка реакція світу та в Польщі на це, яка ситуація на кордонах, і якою є допомога з польського боку, з'являлися в ефірі «Єдинки» тричі на день. За тиждень після початку повномасштабної війни такі випуски новин з’явилися і на Третьому каналі. Ці голоси українською були вкрай важливими для багатьох людей, що приїздили до Польщі в евакуацію. Їхні історії регулярно з'являлися в півгодинних передачах Української служби Польського радіо і досі можна почути уже в ефірі Польського радіо для України. Адже, серед базових потреб, разом із пошуками житла та облаштуванню у Польщі, було також і рідне слово.
«Я пам'ятаю, що я їздила в п'ятницю вранці на Варшаву-Заходню (один із вокзалів столиці — ред.), аби поспілкуватися з тими людьми, які вже туди прибували. І це був дуже емоційний момент, бо я ще не встигла витягнути мікрофон, як до мене почали підходити різні люди, які хотіли поділитися своїми історіями. Там було якесь шалене море людей, йшов дощ і було дуже холодно. Я приїжджала на вокзал знову наступного тижня. А ввечері подзвонила до своїх колег з "Радіо Люблін", моїх менторок Аґнєшки Чижевської-Жакме і Катерини Міхаляк, і вони сказали, що ми разом їдемо на кордон. В понеділок ми приїхали на два найбільші пункти перетину кордону на Люблінщині, куди привозили людей. Зокрема, у Грубєшові. І я побачила нескінченний потік людей. Ми багато з ними спілкувалися, а також записували для радіо. Я ніколи цих моментів не забуду. Натомість я ще хочу згадати про Польське радіо. Майже одразу після повномасштабного вторгнення я отримала завдання від свого керівника з Радіоцентру народної культури, тепер вже директора Другого каналу Пьотра Кандзьорика, долучитися до створення музичної бази української музики на доручення правління Польського радіо. Паралельно я записувала чимало розмов українською і багато з них перекладала для інших каналів Польського радіо, особливо для "Двуйки". Радіо — це величезна родина із прекрасними людьми, які хотіли допомогти, приходили і питали, чи є якісь потреби. Я дуже вдячна їм за це плече підтримки. У однієї журналістки з Другого каналу деякий час ночували мої найближчі родичі, доки у моїй квартирі зупинявся хтось інший і їхав далі. Мій керівник Пьотр Кендзьорик якось запросив мене до себе і запитав, чи я потребую грошей, адже у мене постійно ночували українці, які виїжджали із маленькими дітьми та тваринами. Когось він привозив до мене сам. Це були незабутні моменти такої підтримки. А в один із перших днів дружина нашого колеги з англійської редакції передала власноспечений пиріг на підтримку української редакції, яка так сильно і інтенсивно працює. Це були дуже зворушливі моменти», — розповіла журналістка Польського радіо для України, а також Радіоцентру народної культури Мар'яна Кріль.
Студія для запису передач Польського радіо для України
Повномасштабна війна, як і сама Україна, ось вже майже два роки залишається провідною темою в ефірах Польського радіо.
«Пам'ятаю, що особливо перші тижні всі наші передачі стосувалися України. Найчастіше в суботніх ранкових ефірах "Двуйки" публіцистика завжди була пов'язана з темою війни: або з питаннями біженців і допомоги їм в Польщі, або ж того, що відбувається в самій Україні. Гадаю, що схожа ситуація була і у інших редакціях. Ми присвячували багато часу в наших ефірах Україні. Принаймні, в кожному з них звучала українська музика. На щастя, у нас є багато людей, які добре її знають. Адже виникла невідкладна потреба дуже швидко створити базу з українською музикою для першого і другого каналів. Народна українська музика дуже важлива для польської фольклорної сцени, особливо популярним є народний спів. Тож на фольклорному фестивалі Польського радіо "Нова традиція" ми хотіли додатково продемонструвати нашу солідарність з українським народом і запросили гурт "Курбаси" зі Львова. Ще одним важливим проєктом, який ми підготували до першої річниці повномасштабної російської агресії, був альбом гурту "Краєчка" з Перемишля. Це велика група дітей, які згуртувалися навколо Українського дому в Перемишлі та навколо гурту "Крайка". Це діти тих, хто бере участь у житті української громади в Перемишлі, а також діти, які приїхали зі своїми сім'ями після початку повномасштабної війни. І у Радіоцентру народної культури з'явилася ідея створення такого альбому, який би допоміг, з одного боку, українським дітям пізнати власну традицію, а з іншого боку, польським дітям познайомитися з культурою своїх ровесників з України. Адже особливо в перші місяці повномасштабної російської агресії до Польщі приїхало дуже багато українських дітей. І для того, аби вони могли краще познайомитися між собою, був створений альбом, в якому українські діти виконують український фольклор. До нього також додається ще один компакт-диск з фоновою музикою, текстами пісень. Його можна використовувати як підручник з українського фольклору. Ми зробили записи, і, як я вже казав, до першої річниці повномасштабної російської агресії цей диск був випущений Польським радіо. Це був один з елементів тієї діяльності, яку ми, як Радіоцентр народної культури, здійснювали в той час», — зауважив керівник Радіоцентру народної культури Польського радіо, ведучий і директору-головний редактор Другого каналу Пьотр Кендзьорик.
Збільшення кількості осіб, що прибували до Польщі з України, а також непропорційне зростання тем, пов'язаних із злочинами росії, про які не можна було мовчати, диктували потребу розширення мовлення. Його підтримали і програмне бюро, і правління Польського радіо. 17 березня в ефір вийшла двогодинна записана передача Української служби Польського радіо, яка стала початком Польського радіо для України. А з 17 травня стартували перші прямі ефіри. Дуже швидко Польське радіо для України стало найбільшою україномовною інформаційно-публіцистично-музичною радіостанцією Польщі та однією з найбільших на світі поза межами самої України.
«Це була наша внутрішня велика ініціатива, як керівництва, так і усієї команди української секції, зокрема, Антона Марчинського. І завдяки нашій мотивації та впевненості нам вдалося переконати керівництво, що така програма необхідна. Адже припускали, що війна не триватиме кілька місяців, і конфлікт може розтягнутися на роки, а люди, які приїжджають до Польщі, потребуватимуть інформації. Звісно, це був великий виклик, адже створення передач Польського радіо для Закордону і їхня трансляція організовані в інший спосіб. Тут немає ефірі на живо. Ми облаштували студію для прямих ефірів. Виникла потреба у залученні нових журналістів, адже наявні працівники Української секції не змогли б заповнити ефір, який стрімко розширювався. Спочатку ніхто не очікував, наскільки великим буде цей проєкт і скільки людей знадобиться для його створення. І з тим досвідом, який ми маємо зараз, однозначно можна сказати, що існування каналу можливе завдяки величезній відданості всіх, хто його творить. Цілком очевидно, що люди жертвують собою, працюють довгі години і мають тут другу домівку. Для мене, однак, це чудовий досвід, і я радію, що можу працювати над організацією прямих ефірів, тому що це дійсно зовсім інша пригода, і саме тому ми робимо це радіо, щоб воно могло бути живим, а не записуватись у студії в тепличних умовах. Так, прямий ефір — це зовсім інше», — пояснила секретарка програми Польського радіо для України Марта Масловська-Малкєвич.
Окрім журналістів, яких можна почути в ефірах каналу, значною є робота й інших людей, хто залишається поза мікрофоном. Нині нас можна слухати з 9 до 23 години щодня за Варшавським часом. Проєкт Польського радіо для України адресований насамперед українцям у Польщі та Україні, але також і полякам, які цікавляться Україною й усвідомлюють важливе значення українсько-польських відносин для сьогодення та майбутнього Європи. А разом із ситуацією на фронті, представлення історій героїв війни, та творення о польсько-українського діалогу, також важливими напрямками діяльності є боротьба з російською дезінформацією та презентація України у світі.
«Вважаю, незаперечним фактом є те, що ситуація змусила нас певним чином спрямувати наші новини в дещо інший бік. По-перше, багато чого відбувалося за межами польського кордону і іноземний слухач не завжди мав змогу звернутися до якихось перевірених джерел, щоб дізнатися, що насправді відбувається і чому. По-друге, Польща прийняла дуже багато людей з України, які тікали від війни. Як ми знаємо, спочатку це були переважно жінки і діти. Це були люди, які приїхали сюди, не знаючи, як довго вони тут пробудуть, не знаючи, коли повернуться назад, але також не знали, що відбувається вдома, в Україні. Гадаю, було дуже важливо надати їм інформацію про те, що відбувається там, а також про те, куди вони можуть звернутися з адміністраційними чи іншими питаннями. Тобто допомогти цим людям не тільки матеріально, а й інформаційно. Відомо, що інформація — це ключ до успіху, а її брак породжує хаос. Як і українська редакція, англійська секція запустила спеціальний сервіс про Україну англійською мовою, тобто Ukrainian News. Він з'явився буквально за кілька днів після повномасштабного вторгнення. І це були новини, які повідомляли західну аудиторію, лише про Україну та про те, що там відбувається, адже одночасно активізувалися російська дезінформація. Було дуже важко розпізнати і відокремити, що правда, а що ні. Отже, я думаю, що сервіси, які ми запустили, були зумовлені потребою моменту, яка виявилася довгостроковою необхідністю, тому що говоримо напередодні другої річниці цього нападу. Ми отримували зворотній зв'язок зі Сполучених Штатів, де багато людей думають, що поляки і українці — це одна мова і один народ, а це не так, хоч ми і живемо поруч. Це не означає, що людина, яка приїжджає сюди з України, відчуває себе тут, як вдома, все розуміє і може з понеділка приступити до роботи. Тож думаю, що це була блискуча ідея організувати щось подібне, аби поширювати інформацію та охопити більше людей. Коли я їздила до Нью-Йорка, там припускали, що я розумію українську мову і, що українська та російська — це одне і те ж. А ми знаємо, що це ментальний стереотип, поширений на пострадянські країни. Мені здається, особливо для американських слухачів, які є однією з наших головних аудиторій, нам потрібно підвищувати обізнаність про це, і показувати, як все є насправді, адже є дуже багато перекручень, ментальних ярликів, які використовуються як основа для подальших фактів і заяв політиків. Впевнена, що це потрібно спростовувати», — зауважила керівниця англійської секції Польського радіо для Закордону Данута Іслер.
Банер Польського радіо для україни
Два роки повномасштабної війни в Україні в тій чи іншій мірі змінили всіх, кого торкнулася прямо, або опосередковано. Цей час став справжнім випробуванням для людей в усьому світі і породи низку викликів. Для багатьох ця війна позначилася страшним горем і втратами, але, водночас, дала сповна відчути, що таке єдність, безкорисливість, готовність прийти на допомогу та солідарність. Разом зі страшним злом і найгіршими проявами в одних, ця війна породила незгасимий вогонь добра в інших.
«Війна — це кризовий момент, а криза — це такий суд, який дозволяє і змушує нас винести на поверхню все те, що кривіться десь в глибині і що насправді становить нашу сутність. Отже, зрозуміло, що у вирі цих воєнних змін кожен з нас так чи інакше проявив себе не лише перед іншими, але і перед собою. Часто трапляється так, що взявшись за ту чи іншу справу, коли, що тут казати, просто інколи не було кому іншому, він виявлявся на своєму місці і виконував те, що належить найліпшим чином, і надихав у цій справі інших, а також продовжує надихати. І таких історій, таких маніфестацій, проявів сутностей різних людей — безліч. Хоча, звісно, знаємо, що кризові моменти також і проявляють у нас те гірше, те погане, що криється десь всередині. Отже, і розчарування у зв'язку з цим теж безліч», — узагальнив Антон Марчинський.
Запрошуємо слухати Польське радіо для України, заходьте на наш сайт, підписуйтеся на наші профілі у соціальних мережах та пишіть листи на ua@polskieradio.pl
Запрошуємо слухати аудіоверсію репортажу у прикріпленому файлі
Христина Срібняк
